Бажання. 2

Софія Малильо

Я прагну дихати сьогоденням,

страждати всіма болями світу,

вставати щодень з натхненням,

радіти і зимі, і літу.

Жадаю, аби так само, так само

і почували, й думали всі навколо,

щоб радості й щастя бальзамом

зцілялись серця, покалічені болем.

Занадто складна то штука –

життя і людини, й народу.

Шукай допомоги в науках,

та не зневажай і природу.

Якщо тобі пощастило

якусь таємницю збагнути,

знання твого творчу силу

жадай у добро обернути.

А люди? Які вони різні!

І дуже багаті – і дуже бідні,

і горем убиті – й бездумно щасливі,

черстві самолюбці – і жалісливі.

У кожного доля власна,

свій лік і добру, і горю.

Ти себе повсякчасно

твори, захищай, виборюй!

Хтось уміє перемагати,

а хтось борцем не родився.

Так важко себе признавати

бійцем, що в змаганні зломився.

Життя свого втрати знаю,

вину свою, хай і невільну.

Як можу, тепер їх долаю,

в епоху цю божевільну.

І прагну, і гаряче мрію

прожити наснажені роки,

плекаю у серці надію

на спалах натхнення високий.

Жадаю і щастя зазнати:

піднятись над сірістю буднів,

і мислити, й почувати

нарівні з далеким майбутнім.

6/XII-1993.