Друзям. 3. Марії Балтарович

Софія Малильо

Життя невпинно плине-йде,

бо час летить, що аж гуде,

і кожен день – трудний. Дарма!

Оглянешся – і вже нема.

Минається усе підряд, –

і радість щастя, й біль утрат,

а ти долай уперто путь,

а ти, людино, мужня будь!

А мужність в чім? – спитаєш ти.

Упавши, встань і далі йди!

Йди чесно й гідно до кінця

з надією на Господа-Творця.

Ти на Землі тривкий залишиш слід,

якщо Господь благословить твій рід.

Благословенні мати та отець

у колі рідних відданих сердець!

Благословеннії вони в віках,

бо житимуть в нащадках, – їх серцях!

Благословенні тих дітей серця,

котрі шанують матір та вітця!

Нехай святиться кожна мить буття,

зігріта радісним любові почуттям!

***

Ми з тобою довгий шлях пройшли,

Ми усе зробили, що змогли,

В нас нема неправди за собою.

Знали ми, ми знали повсякчас:

Доля строго перевірить нас, –

Недарма життя звуть боротьбою!

Чаша лиха дістається всім,

Все буття людське стоїть на тім,

Недарма його звуть боротьбою!

Та блажен, хто з добрим почуттям

В щасті й горі йде своїм життям,

Бо все Благо твориться любов’ю!

Щира подруго з далеких літ!

Нас єднає закарпатський рід,

До Вітчизни ніжність полум’яна.

Я тобі бажаю, хай щомить

Щастя рідних дух Твій веселить,

Гріє Тебе їх любов і шана!

XII-2006.