Слово. 4

Софія Малильо

Мов сяйво зір, так вабить тайна Слова,

хвилює і п’янить до самозабуття.

Благословлю стражденний дар – життя,

бо не загинула душі моєї мова.

Благословлю? То це ж воскресле слово,

що десь в душі завмерло так давно!

Як несподівано озвалося воно!

Та зринуло з глибин не випадково.

Благословлю… Яке ж бо слово віще!

З ним щось нове сяйне в моїм бутті.

О доле! Дай на фініші путі

Цим почуттям піднятись трохи вище!

Нехай воно мене розрадить, як обнова,

нехай мене від мене захистить!

Благословенна незабутня мить –

мить воскресіння чарівного слова!

10/X-1990.