12.10.1911 р. До Михайла Комарова
| 1911 року 12 октября Київ |
Високоповажний Михайле Федоровичу!
Колись давно, як я був у Вас перед тим, як мали ставить пам’ятник Богданові Хмельницькому в Києві, я бачив у Вас мою книжечку, видану львівською «Просвітою»: «Козаччина та україн[ський] г[етьман] Богдан Хмельницький». З Галичини мені ніхто не привіз її, мабуть, тим, що в ній мову переробили на галицьку, і тепер я нігде не знайду її. А мені вона дуже потрібна.
Діло в тому, що тепер в нас зовсім нема української дешевої історії для народу. Грушевський, правда, видав свою коротеньку «Історію старих часів», але це загальний огляд усієї історії, – але без фактів. Коваленко вкоротив її ще більше, але видав без усяких фактів, тільки поставив у скобках (Олег, Ольга, Святослав) і т. д. Ці обидві книжечки годяться хіба для тих читальників, що вивчили в городських школах принаймні коротеньку історію Іловайського; а мої «Перші київські князі» вже давно розійшлись.
А народові треба розказувати нашу історію в фактах, як в оповіданнях, бо інакше він нічого не втямить в їй. В Києві давно заведено видавництво «Час», але воно видало кільки десятків номерів маленьких перекладних оповіданнячок з європейських авторів, не цікавих для народу й зовсім не корисних. Це просто-таки якась нісенітниця, не варта затрачених грошей. Теперечки в цьому «Часі» запанували галичани; вони просили мене, щоб я написав ряд історичних оповіданнів, цебто романів або історичних казок.
Чи можна ж таки частувать народ історичними вигадками та фантазіями, котрі він прийме їх за дійсність? Та ще коли він не знає справдешніх фактів? Я їм сказав, що це нісенітниця, просто-таки дурість, не корисна і навіть шкідлива з педагогічного погляду. Я їм казав це, але там вгніздились молоді галичани, та вони ще й напихають в свої видання галицьких слів, та своїх – від, сей, се, житє, питєм, боялися, боятимуться, очи, матери, чотири, на поли, на печи, чоловікови, як вони вже це усе пропагандують в нашому письменстві, і народ, само по собі, не читатиме такого чортовиння з бутвинням, як перестав читать і купувать «Село», писане чисто галицькою мовою і видаване проф. Грушевським.
Щоб захистити наш народ от галицької пропаганди цієї мови, ще дальшої од народної мови, як простенька великоруська мова, я задумав знов повидавать усі свої історичні оповідання для народу вдруге, серію невеличких книжечок, або попрошу «Харківський комітет грамотності» повидавать їх, як він видав моє «З давніх часів» про битву Богдана під Зборовим та Збаражем. «Перші київські князі» я думаю розділити натроє або надвоє, а потім поділю й брошурку «Козаччина та Богдан Хмельницький».
Будьте ласкаві, пришліть мені ту брошурку, коли вона у Вас є, або розпитайте в других, бо я постерегаю, що львівці мені не пришлють її, а в Києві, в кого я питав, усі кажуть, що в їх нема, а як вона в їх і є, то мені не дають, бо прихильники проф. Грушевського й запровадження галицької мови в нас дуже ворожі до мене. (Хоч їх стає все менше та менше, бо публіка зовсім не купує галицьких книжок, і проф. Грушевський аж тепер досвідчився, що його план підігнать мову навіть у наших класиків під страшну мову своєї «Історії України-Русі» потерпіли повний крах. Його історії сливе ніхто не читає…).
Мій адрес теперечки: Львовская улица, № 41, квар. 1, Ив[ану] Семеновичу Лев[ицкому].
Бувайте здорові! Пишу до Вас навмання, не дізнавшись за Ваш адрес.
З щирим шануванням до Вас зостаюсь
Ів. Нечуй-Левицький.
P. S. Друкую VIII том своїх повістів, де в кінці після повісті «Без пуття», повість по-декадентському поміщу статтю «Українська декадентщина», в котрій покажу тенденції й замах галичан завести свою пречудну мову в нашому письменстві і придбаю собі ще більше ворогів, сказавши правду.
Як нема в Вас брошури, киньте мені одкритку.
Примітки
Подається вперше за копією Б. М. Комарова, зробленою 1927 р. для Ю. О. Меженка (зберігається в його особистому архіві).
Коваленко Григорій Олексійович (1868 – 1937) – український письменник, автор книг з історії України.
Іловайський Дмитро Іванович (1832 – 1920) – російський історик і публіцист дворянсько-монархічного напряму.
«Час» – кооперативне видавництво у Києві, засноване 1908 р.
Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 487 – 489.