Пісня («Голе, голе моє поле!…»)

Степан Руданський

Голе, голе моє поле!

Де ж ви, ясні квітоньки?

Позгасали, поспадали,

Як на небі зіроньки.

І стебло пересхло,

Як билина, полягло.

Діти, діти, мої квіти!

Як, погляну я на вас,

Серце мліє, каменіє,

Що цвіли ви тілько раз.

Раз росли, раз цвіли

І без долі опали.

Не для ділка свого бджілка

Вас ізссала, як дитя, –

То жарою, як марою,

Перервало вам життя.

І роси ні сльози

Не спадало для краси.

І дівчина, як калина,

Вас не рвала на косу, –

Вас зірвали, розірвали

Вітри буйні без часу!

І без літ на весь світ

Розпустили в’ялий цвіт.

Доле, доле, моя доле!

Верни ж мої квітоньки,

Верни діти, мої квіти, –

Верни ж мої зіроньки!

Але ба – не сівба!

Не мине моя журба!

26 декабр[я 1859].

Примітки

Вперше надруковано в кн.: «Співомовки Степана Руданського, К., 1880», стор. 25 – 26. Цього ж року надруковано у ж. «Зоря», ч. 20, стор. 267 під заголовком «Не мине моя журба». Подається за автографом «Співомовки 1859 – 1860», стор. 18 – 18, звор.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 80.