На смерть друга

Михайло Старицький

(М. В. Ковалевського)

З неба скотилась зоря променистая

В темну глибінь океана…

В мирі порвалася чесна та чистая

Жизнь, за братерство віддана.

Згасла лампада, що блимала лагідно,

Гріла на чесні пориви;

Згасла самотня, і згасла негадано, –

Видно, забракло оливи.

Всю її, друже, вкінець осирочений,

Витратив щиро на других;

Був і в останній ти час заклопочений

Знять боротьбу за наруги.

Серце, і душу, і силу невтомную

Клав ти на рідную справу;

Вік побивавсь за бідоту бездомную,

За її працю криваву.

Хто ж твою буйну, від туги похилену,

Зняв до братерського лона?

Хто твою муку тяжку, неосилену,

Стишив до вічного сона?

Вмер ти один, не зігрітий порадником,

Вмер, як борець, серед поля;

Мов насміялась над спільним упадником

Наша щербатая доля.

Спи ж супокійно на лоні холодному!

Зійде зоря твоїм мріям…

Пам’ять довічна борцеві народному!

Слава гучна його діям!

1897

Примітки

Вперше надруковано в ж. «ЛНВ», т. XII, 1900, стор. 121. Друкується за антологією «Акорди», Львів, 1903, стор. 93.

Ковалевський Микола Васильович (1841 – 1897) – викладач київської військової гімназії. В середині 1870-х років брав участь у київських революційних гуртках. За політичну неблагонадійність 1876 р. звільнений з посади. Пізніше – активний учасник одеського українофільського гуртка. 1879 р. засланий до Сибіру під нагляд поліції на п’ять років.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 148 – 149.