Остання ніч

Михайло Старицький

(З волоського)

Ніч остання, без кінця й просвіти!

Як же довго точишся, мов п’яна!

Туди б краще, де нема кайдана,

Збутись сліз катованого світу,

Де тому й щастило недолюдку,

Хто не знав ні дум тяжких, ні смутку!

Краю рідний, мій коханий краю!

Як кохав тебе я щиро змалку!

Все віддав, і кров’ю наостанку

Я догану дідівську змиваю

Й за народ свій, за його свободу

Віддаю життя своє і вроду!

Гей, надіє! Моя сестро-зрадо!

Освіти хоч раз мою темноту:

Вороги окривджують голоту,

Та й свої торгують нею радо…

Марна річ! Навкруги мур і тума, –

Та і довга ж ніч ти, моя дума!!

[1882]

Вперше надруковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», ч. II, К., 1883, стор. 18 – 19. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 135.