Зустріч

Михайло Старицький

В снігах несходимих Сибіру,

Де темні бори лише мрілись,

В тайзі, на етапнім привалі,

Вони несподівано стрілись.

Крізь млу ледве сонце шаріло,

Бурульки іскрились на хаті…

Він був у казьонних кайданах,

Вона – у казьоннім халаті.

Покрикнули з диву сп’янілі,

Обличчя спалахнули жаром;

І всяк постеріг би відразу,

Що те палахтіння недаром…

І час, і нудьга, і в’язниця

Поклали на бранців ознаки,

Проте у їх очах горіли

Й тепер поривання однакі.

Зірвалось вогнистеє слово,

Сплелись переможені руки…

Була в тім нервовім стисканні

Безодня і щастя і муки.

Круки аж чорніли на вітах,

Присипаних снігом, ялових,

І карканням крили розмову

Від пильних ворожих вартових.

А мова лилася, кипіла,

Як повідь по гатях весною:

Про злі у розлуці пригоди,

Про скутки нерівного бою..

«Ми дружнє за правду боролись,

Не сплямили зрадою броні,

І чесно, – промовив він стиха, –

Тепер опинились в полоні.

Нехай ще шаліють сіпаки,

Поки не збентеживсь нетяга,

Нехай нас катують в неволі,

А все ж пак за нами звитяга!

Кати на знущання скували

Залізом тяжким наше тіло…

Душі ж їм і дум не скувати –

Буятимуть скрізь вони сміло…

Чим більше проллється за брата

Навкруг неповинної крові,

Тим швидше по світу настане

Ясне панування любові…»

«Тим швидше…» Хтось крикнув: «В дорогу!»

І впала хвилина розстання…

У неї пробилась сльозина,

У нього зірвалось зітхання…

Від брязку заліза шумливо

Знялося з ялин гайвороння,

А сонце червонистим оком

Дивилось, немовби спросоння.

1902

Примітки

Вперше надруковано в ж. «ЛНВ», т. XXIII, 1903, кн. 7, стор. 1 – 2. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 162 – 163.