3.2. Правові клаузули

Талах В. М.

3.2.1. Першим загальним правовим положенням обох договорів є зобов’язання сторін дотримуватись їхніх положень: «домовленості та умови укладено, і всупереч цим домовленостям не чинити».

3.2.2. Інше правове положення договорів стосується розмежування повноважень щодо судочинства між генуезькими та ординськими урядовцями. Встановлювалося, що суд над підданцями хана, які знаходяться в Каффі чи приходять туди, здійснюватиме посадова особа, позначена в договорі як titanus. Тривалий час дослідники ототожнювали titanus’а договорів 1380/1381 рр. з тудуном, татарською посадовою особою, наявність якої в Каффі засвідчена для 70-х років XV ст. [Юргевич 1863: 829; Еманов 1997: 26; Мыц 2009]. Однак, як показав А.Л. Пономарьов, в генуезьких документах слово «тудун» записувалося «Todum», а не «titanus» [Пономарёв 2000: 384].

«Titanus» може бути зіставлений з іншим монгольським чиновницьким титулом, який згадується у Лаврентьєвському, Симеонівському та Воскресенському літописах, та, імовірно, у ярлику Мамая Михайлу-Митяю: ті-тям, що походить, імовірно, від китайського «ти-дянь», «адміністратор, інспектор» [Рыкин 2007]. У книзі Каффінської масарії за 1381 р. цей урядовець зазвичай позначається як Кайхадор/ Качадор, «Caihadorus titanus». А. Пономарьов та О. Джанов вважають це слово вірменським чоловічим іменем Хачатур [Пономарьов 2000: 338; Джанов 2020: 690], хоча імена дружини та сина Качадора – Емкінам і Санбей – не вірменські. На думку О. Галенка, «caihadorus» – не особисте ім’я, а посадовий титул перського походження «кетхода» [Галенко 1997: 192], «старший адміністратор», проте, така гадка недостатньо обгрунтована з лінгвістичної точки зору.

Тексти договорів особливо обумовлюють, що «тітани зможуть увійти до Каффи», «тітан увійде до Каффи», тобто, на момент підписання, між листопадом 1380 та лютим 1381 рр. цього посадовця в місті не було. Між тим, у рахунковій книзі масарії Каффи під 4 травня 1380 р. зазначено, що намісник Солхата «venit ad viridarium caihadoris titani», «прийшов у сад Качадора тітяма» [Книга массарии 1381: 202]. Таким чином, або місцеперебування тітяма навесні 1380 р. знаходилося за межами Каффи, а згідно з договором переносилося до міста, або з якихось причин між травнем та листопадом тітям залишив Каффу. Водночас, встановлювалася підсудність мешканців Каффи генуезькому консулові.

3.2.3. Особливі правила підсудності встановлювалися для категорії населення, позначеної як «ханлуки» («khanluchi»). А. Cільвестр де Сасі перекладав цей термін як «sujet du khan», «підданець хана» [De Sacy 1827: 58], утім, текст договору позначає останніх як «homi de lo imperao» і відрізняє від ханлуків. А.Л. Пономарёв на основі аналізу книги масарії Каффи за 1381-1382 рр. припускає, що так називалося осіле населення південного берегу Криму, незалежно від на етнічної та конфесійної належності [Пономарёв 2000: 384-386]. З Каффінського статуту 1449 р. випливає, що підданці хана, який мешкали на території, відданій Ордою генуезцям (campagna), управлялися особливою «сільської управою» (officium campanie) з чотирьох членів, підпорядкованою водночас консулу Каффи та тітяму, який у цьому документі названий «Titanus seu Vicarius Canlucorum», «тітям або намісник ханлуків» [Юргевич 1863: 763, прим.114; Мыц: 2009].

Отже, ханлуки – це ханські підданці, що мешкали на відданих генуезцям територіях (сам термін утворено від кореня han за допомогою прикметникового aфіксу -luk, ідентифікатора ханського підданця у сторонньому середовищі [О. Галенко, особисте повідомлення, 2020]). Відповідно, стосовно них за договором підсудність розподілялась залежно від сторін спору та територіально: згідно з договором 1380 р. спори між ханлуками та генуезцями належали до юрисдикції каффінського консула, в інших випадках ханлуків судили тітям у Каффі або ж намісник Солхата. Договір 1381 р. поширив юрисдикцію консула на всі спори, стороною в яких були генуезці та будь-які ханські підданці.

Щоправда, О. Джанов тлумачить відповідні положення договорів так, що «імператорський комеркій має стягуватися в Солхаті тільки імператорським комеркіарієм, а у Каффі – тітанусом канлюків» [Джанов 2018: 64, прим. 64], однак, ужитий в договорах вираз «raxun faça», букв. «робить висновок/виносить рішення», жодним чином не вказує на стягнення податку, більше того, контекст «se lo Canlucho a question o a demanda alccuna cossa da lo Zenoyse, la raxun faça messe lo consoro», «якщо ханлук має питання чи вимогу в якійсь справі до генуезця, la raxun faça мессір консул» прямо виключає можливість перекладу цього словосполучення як «стягує податок». А. Сільвестр де Сасі перекладає його «décider», «вирішувати» [De Sacy 1827: 58].