Післямова

Талах Віктор

Кажуть, що колись Еріка Томпсона запросили на семінар з проблем загибелі класичної цивілізації майя. “Не треба семінару. Селяни повстали” – відповів Томпсон. Зараз впевненість метра виглядає не такою вже беззаперечною.

Загибель класичних міст майя Південної Смуги у ІХ-Х століттях залишається історичною загадкою, що інтригує. Як завжди, коли конкретних даних для пояснення причин явища недостатньо, з’являлися та з’являються найрізноманітніші й подекуди найхимерніші гіпотези. Катастрофу, що її зазнали індіанські міста, пояснювали виснаженням грунту внаслідок підсічно-вогняної системи землеробства, висиханням чи, навпаки, заболочуванням місць мешкання майя, епідемією жовтої лихоманки, землетрусами і навіть дисбалансом чисельності представників різних статей. З більш правдоподібних пояснень зникнення класичної цивілізації майя слід навести гіпотези про повстання общинників (її висунув Дж. Е. С.Томпсон [1]), міжусобні війни (цю точку зору обстоювали, зокрема, Девід Л. Вебстер та Джордж Каугілл, до неї схилялася Л. Шіле [2]) та про зовнішнє вторгнення (такої думки дотримувалися Джеремі А. Саблофф, Гордон Віллі, Річард Адамс, Валерій Гуляев [3]).

Вище ми побачили, що в світлі даних ієрогліфічних написів найбільш імовірною причиною краху міст-держав Чіапасу та області Усумасінти була міжусобна війна, в яку втрутилися сусідні племена. Загибель міст на річці Петешбатун вочевидь спричинила ворожа навала. Однак міжусобиці та вторгнення чужинців і раніше траплялися в історії класичних майя, однак, вони не мали наслідком повного зникнення міської цивілізації. Ще складніше пояснити війнами кінець міст Центрального Петену та району Ріо-Мотагуа. Збройні конфлікти, поза сумнівом, у багатьох випадках були безпосередніми причинами спустіння класичних центрів, однак, у ІХ-Х століттях вони виступали лише одним із чинників історичної катастрофи.

Якими ж були інші?

Останнім часом поширення знов набули екологічні пояснення зникнення класичної цивілізації майя. Згідно з ними однією з головних причин колапсу була перенаселеність Центральної області у VIII столітті. На думку ряду дослідників, для цього часу спостерігаються ознаки хижацького винищення природних ресурсів, оскільки досить успішна раніше суспільна система досягла і перевершила свої екологічні межі. Населення, що зросло, потребувало інтенсивного землеробства, але воно якщо й приносило високі врожаї протягом короткого часу, не могло підтримуватися довго на бідних грунтах області майя. Погане харчування спричиняло хвороби та дитячу смертність. Коли виникла ця нестача, будь-яка область, що ще залишалася життєздатною, могла бути зметена потоком суспільного розкладу [4].

Cлід, однак, зазначити наступне. Дійсно спостереження археологів, зокрема, Кевіна Джонстона, свідчать, що густота населення у пізньокласичних міських поселеннях була значно більшою, ніж вважалося раніше [5]. Але навіть якщо припустити, що в середньому вона була удвічі більшою, ніж у сучасній сільськогосподарській зоні Петену, тобто, досягала 120 чоловік на 1 квадратний кілометр (практично це неймовірно і може бути прийнято лише як максимально можлива межа), загальна чисельність мешканців Центральної області майя складала б 18 мільйонів чоловік. Для того, щоб прогодувати їх за більш примітивної підсічно-вогняної системи землеробства необхідно було використовувати близько 27,5 відсотків загальної площі Центральної області, за більш інтенсивної системи “піднесених ланів” – близько 9,5 відсотків [6]. На північному Юкатані у 1960-х роках площа оброблених земель складала ті самі 27,5 відсотків [7], але ніякої екологічної катастрофи не наставало. Отже, справа була не в самій лише чисельності населення. За його більш-менш рівномірного розподілу катастрофа не повинна була б статися. Вона могла мати місце лише у разі, якщо мешканці залишалися скупченими на старих виснажених землях замість того, щоб освоювати нові. Чому ж сталося саме так?

Крах або нетривалий занепад, що йому передував, у переважній більшості відомих нам міст майя настає після найвищого зовнішнього розквіту, небувалого сплеску будівничої, мистецької, ритуальної та зовнішньополітичної активності. Кам’яні палаці та скульптурні монументи, інші ознаки суспільного престижу, що раніше можна було побачити лише в царів, стають набутком більш широких кіл знаті. Між тим технічна та господарська основа суспільства класичних майя залишалася незмінно примітивною: вони у буквальному смислі слова жили у кам’яному віці і за півтисячоліття не опанували ані будь-якого металу (навіть золота), ані гончарського кола, ані хоча б луку зі стрілами. Проте суспільне багатство, насамперед трудові ресурси, надмірно і з постійним зростанням витрачалися на цілі, що ніяк не сприяли щонайменшому господарському поступу. Скажімо, спорудження п’яти найбільших пізньокласичних пірамід Тік’аля (Храми I-V) потребувало не менше 2 мільйонів 250 тисяч людино-годин [8].

Між тим системи землеробства, що складали підвалини економіки – іригаційне землеробство на періодично затоплюваних терасах, так званих “піднесених ланах”, та підсічно-вогняне землеробство – потребували величезних витрат праці, але робочі руки дедалі все більш і більш були зайняті на палацовому та храмовому будівництві, спорудженні обрядових скульптур, підготовці та проведенні ритуальних дійств, нарешті – на війні. Норберт Фрид свого часу досить влучно зазначив під враженням гігантських кам’яних пам’яток Кірігуа:

“П’ятдесят тисяч первісних землеробів, які боролися із тропічним лісом за пригорщу кукурудзяних зернин, не могли витримати в себе на шиї гнітючий ланцюг цих пам’яток. Десь тут лежить справжня причина загибелі Кірігуа” [9].

Старі посівні площі виснажувалися від надмірної експлуатації (розкопки виявили очевидні ознаки ерозії грунту навколо багатьох пізньокласичних центрів), а освоювати нові виявлялося нікому. Достатньо було невеликих несприятливих екологічних змін (у ІХ-ХІ століттях у Центральній Америці клімат стає більш посушливим [10]), щоб наростання кризових явищ стало незворотним. Скорочення економічної бази “своїх” міст майяська еліта намагалася компенсувати пограбуванням “чужаків”, та розкручування маховика міжусобиць ще більше поглиблювало кризу, доки вона не досягла критичної межі. Блискучі колись столиці вже не могли оговтатись після поразок у війнах із сусідами чи варварських набігів і безлюдніли одна за одною. Закінчення “двадцятиріччя” 10.3.0.0.0 (889 рік) було відсвятковане лише в п’яти містах, записи про “ювілей” 10.4.0.0.0 (909 рік) відомі тільки на двох пам’ятках, а про наступні – на жодній.

Історія не має умовного способу, і події, що раз відбулися, є незворотними. Міста класичних майя зникли, безпосередні продовжувачі їхніх традицій загинули у зіткненні з європейськими завойовниками. Однак залишений ними спадок є загальним надбанням людства. Безіменний давньоєгипетський автор за часів сивої давнини, майже три з половиною тисячі років написав: “Вони пішли, але не забуто їхні імена, і живуть вони в написаному ними і в пам’яті людській”. Ми узнаємо зараз імена творців класичної культури майя, і доки ми пам’ятатимемо їх – вони не мертві.

На обкладинці: «вівтар D» з Копана на тлі тропічного лісу на березі Усумасінти.

Примітки

1. J.E.S. Thompson. The Rise and Fall of Maya Civilization. Pp. 87-90; Maya History and Religion. Pp. 43-47.

2. D.L. Webster. Warfare and the Evolution of Maya Civilization // Origins of Maya Civilization. Albuquerque,1977. Pp. 335-371; Cowgill G.L. Teotihuacán, Internal Militaristic Competition, and the Fall of the Classic Maya // Maya Archaeology and Ethnohistory. Austin, 1979. Pp. 51-62; D. Freidel, L. Schele, J. Parker. Op.cit. P. 302-303. У подальшому Д. Вебстер став схилятися до вирішального значення екологічних факторів.

3. J.A. Sabloff, G.R. Willey. The Collapse of Maya Civilization in the Southern Lowlands: A Consideration of History and Process // Southwestern Journal of Anthropology 23 (4), 1967. Pp. 311-336; R. E. W. Adams. Maya Collapse: Transformation and Termination in the Ceramic Sequence at Altar de Sacrificios // Classic Maya Collapse. P. 133-164; Гуляев В.И. Гибель городов майя. // Вопросы истории, 1969, №5. С. 86-88; Його ж. Древнейшие цивилизации Месоамерики. М. 1972. C. 220-231.

4. S.Martin, N.Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. P. 226. Цю точку зору обстоюють також Т. Кальберт, Д. і П. Райс, Е. Діві, А. Демаре, Р. Сентлі (T. P. Culbert. The Collapse of Classic Maya Civilization // The Collapse of Ancient States and Civilizations. Tucson, 1988. Pp. 69-101; D.Rice, P.Rice, E.Deevey Jr. Paradise Lost: Classic Maya Impact in a Lacustrine Environment // Prehistoric Lowland Maya Environment and Subsistence Economy. Peabody Museum Papers 77, 1985. Pp. 91-105; A. Demarest. The Vanderbilt Petexbatun Regional Project 1989-1994 // Ancient Mesoamerica 8(2), 1997. Pp. 209-227); R.S.Santley and al. On the Maya Collapse // Journal of Anthropological Research. 1986, Vol.42,№ 2 Pp. 123-159.

5. Див.: M.D.Coe. The Maya. P. 152.

6. Річна потреба середньої індіанської родини з 5 чоловік складає 1,51 тонни зерна маїсу на рік (Гуляев В.И. Города-государства майя. C.51), тобто, 0,302 т на людину. Середня урожайність з 1 га в Петені становить: за підсічно-вогняної системи землеробства – 1,32 т зерна маїсу, за системи “піднесених ланів” – 4 тони (Гуляев В.И. Города-государства майя. C.5 7; Його ж. Екологія и урбанізм в доиспанской Мезоамерике // Экология американских индейцев и эскимосов. C.173). Отже, щоб забезпечити їжею 18 мільйонів чоловік у першому випадку необхідно: 18 000 000 чол. х 0,302 т/чол. : 132 т/кв. км. = 41181,8 кв. км.; у другому: 18 000 000 чол. х 0,302 т/чол. : 400 т/кв.км. = 13 590 кв.км, при загальній площі Центральної області майя близько 150 000 кв.км.

7. Див.: H.O.Wagner. Subsistence potential and population density… P.185

8. Сумарний обсяг цих споруд складає близько 125 тис. куб м. відповідно їхня вага – близько 312,5 тис. т. Будівельні матеріали доставлялися з-за меж міста, тобто, на відстань не менше 5 км. Як вже було показано вище, середній індіанський носильник переносив 23 кг на 30 км на день (Гуляев В.И. Экология и урбанизм…. C. 166), тобто 690 кг/км/день, отже, на відстань 5 км він міг перенести: 690 кг/км/день : 5 км = 138 кг/день. У підсумковому рахунку маємо: 312 500 000 кг : 138 кг/день = 2 264 492 дні. Цих витрат праці достатньо для розчистки 1,8 тис. кв. км. лісу під посіви або виробництва за підсічно-вогняної системи 45 тис. т. зерна маїсу, тобто, річного раціону 147 тисяч чоловік. Крім того, самі будівельники спожили не менше 2 270 тонн зерна маїсу.

9. Фрид Н. Вказ. праця. C. 327.

10. Див.: J.Curtis, D.Hodell, M.Brenner. Climate variability on the Yucatan Peninsula (Mexico) during the 3500 years, and implications for Maya cultural evolution // Quaternary Research, 46, 1996 Pp. 37-47.