Маєток Багринів Видубицького монастиря
Козюба В.
Щодо цього монастирського землеволодіння відомі щонайменше 3 документи ХVІ ст.: лист київського воєводи князя Фрідріха Пронського до короля Сигізмунда ІІ Августа з приводу володіння монастирем Багринівського селища від 1546(?) р. 512, привілей короля Сигізмунда ІІ Августа від 05.03.1546(?) р. 513 і згадка “границы Багриновской” у розмежуванні Орининського ґрунту від 08.12.1572 р.514 Підтверджувальний привілей на володіння був наданий королем Сигізмундом ІІ Августом на прохання ігумена Єфрема. Той запевнив короля, що “селищо на имя Багреново” з віків належало монастирю, і було поданням “великих князів Руських”, підтвердженим польськими королями, але “листы, привилля и твердости старые… згинули в тот час, коли Киев и монастырь тот был од неприятеля крижа светого по килка крот збурен”. Приналежність землі монастирю встановив київський воєвода Фрідріх Глібович Пронський, який опитав свідків515. У цих документах розташування ґрунту і його межі зазначені дуже загально. У привілеї Сигізмунда ІІ Августа лише вказано, що селище розташоване над Дніпром і потоком Любкою516. І лише у черговому “увязанні” від 22.11.1613 р. “кгрунт власный звечистый церкви Божое Святого Михайла монастыря Выдубицкого до митрополии Киевское належачое”, який лежить над Дніпром, Любкою і Лукарцем, “з давных часов так се мело, и на тот час мает: поченши от реки Днепра за Либедью тым же Днепром на низ в Жуковку, Жуковкою в Попово озеро, тым озером в речку Любку, Люб(к)ою до яру Глубокого, Глубоким яром чимало попоехавши, минаючи Голосеев, на гору на дубы аж до дороги з Голосеева идучой, тою дорогою на Дубровку до Вичоки, з Дубровки через дорогу в долину Глубокую, ку Днепру на криницу, з которой жерельце Лукарец идет, Лукарцем в верх озера Лукарецкого, от верха озера в Перевал Днепровый, перевалом знову в Днепре” 517. З трьох боків кордон маєтку дуже точний: зі сходу – Дніпро, з півдня – р. Любка (сучасна назва – Голосіївський струмок)518, з півночі – долина з струмком Лукарець, яка розмежовувала Багринівський і Орининський ґрунти і детально описана в обводах останнього 1563 та 1572 рр. Західний кордон йшов по одному з ярів (Глибокому яру за документом 1613 р.) до височини, де проходила дорога з Голосієва до Вичівки і яка була вкрита дубами519. Нині це – ділянка вул. Блакитного між будівлями гуртожитків № 2, 4 НУБіП України і корпусами № 42/1 по цій же вулиці. В цих межах площа Багринівського ґрунту становила (разом із митрополичою частиною) близько 4 км2 . Один із монастирських документів згадує 29.05.1587 р. володаря монастирських добр – Захарія Філософовича520. Щодо обводу сусідньої Орининської землі 1572 р., де згадується стик чотирьох монастирських володінь, перелік останніх слід розуміти так. Крім, власне, самого Орининського ґрунту Михайлівського Золотоверхого монастиря, на Вичівці сходились кордони Печерського (Голосіїв), Троїцького Больничного (частина сучасного Голосієва) та Михайлівського Видубицького (Багринівська земля) монастирів. Якби під Багринівським ґрунтом, окремим від Видубицького, у обводі згадувались митрополичі володіння, напевне, вони були б названі “софійськими”.
Примітки
509 Голубев С. Т. История Киево-Выдубицкого…, с. 418, № ХХІ.
510 Там же, с. 412.
511 Там же, с. 493, № 76.
512 Там же, с. 400.
513 Там же, с. 399-400, № VІІ. 514 Документальна спадщина Свято-Михайлівського Золотоверхого…, с. 193.
515 Голубев С. Т. История Киево-Выдубицкого…, с. 400.
516 Там же.
517 Голубев С. Т. История Киево-Выдубицкого…, с. 435, № 33.
518 Назва р. Любка є на плані Китаєво-Голосіївської дачі 1879 р. (Козюба В. К., Ізо – тов А. О. Межові кордони та історико-географічна характеристика…, с. 21, 24, прим. 5).
519 На Вичівці, де сходились кордони чотирьох монастирських володінь, ріс велетенський дуб, який у 1694 р. був уже стятий, і який мав діаметр у півтори людини, тобто близько 2,5 м (Голубев С. Т. История Киево-Выдубицкого…, с. 537).
520 Там же, с. 179. На нашу думку, цим Захарієм може бути митрополичий священик, захоплений у Спаському Куті печерськими ченцями і монастирськими слугами 6 листопада 1592 р. і вивезений до монастирського дворця Теремців (Описание документов…, т. І, с. 66, № 145).