Орининська земля (Дівич гора) Михайлівського золотоверхого монастиря
Козюба В.
Історія цього землеволодіння відображена в 5 документах ХVІ ст.: позові справці воєводства київського Миколи Збаразького і київського намісника Йосипа Немирича до київського зем’янина Максима Паньковича від 30.07.1563 р. 611; мандаті польського короля Сигізмунда ІІ Августа від 18.10.1563 р.612; судовому листі київського намісника Василя Рая від 08.12.1572 р.613; привілеї київського воєводи Костянтина Острозького від 12.12.1572 р.614; привілеї короля Стефана Баторія з підтвердженням права монастиря на Орининську землю від 25.07.1578 р.615 Орининська монастирська “землица звечная” згадана у зазначеному вище позові 1563 р. до Максима Паньковича, який забрав “землицу пашенную ис сеножатми” і не поступався нею монастиреві. У документі наведено опис кордонів цієї землі. Цього ж року ігумен монастиря Симеон звернувся за допомогою до короля Сигізмунда ІІ Августа, і той наказав М. Паньковичу повернути землю або через судовий розгляд довести своє право на її “вжиток”616.
Питання не було вирішене на користь монастиря, і тому у грудні 1572 р., за дорученням київського воєводи К. Острозького, його намісник Василь Рай зі своїми “товаришами” виїхав на місце для розгляду скарги ігумена Зосима. Ченці представили 18 свідків (“людей добрих, віры годних, сусідов околичних”), показання 7 з яких були внесені до тексту судового листа. Там же подано детальний опис кордонів Орининської землі і вирок – присудити землю монастирю “на вічність” з усіма “полми засеяними и незасеяными и зо всякими пожитками”617. У привілеї київського воєводи К. Острозького, виданому за наслідками розгляду справи В. Раєм, воєвода підтвердив рішення останнього “привернути” землю до монастиря і затвердити її кордони618. У боротьбі за Орининську землю ченці стверджували, що ця земля “принадлежит здавна от ста літ и большей ку тому монастыру” і “повідалі”, що “тую землю обрубную на манастыр Михайловский еще до збуреня Киева от княгини Орыни надано, вживано и держано было”619.
У позові 1563 р. кордони Орининської землі описані так:
“землица звечная того монастыря… лежачая кгрунтом своим за Лыбедю против монастыра Печерского, граню своею межи землею Печерскою и выдубицкою почом от ставу св(я)т(о)го Михайла Золотоверхаго речкою Маричонкою уверх по дорогу Гостинец, што от млына Чихочовского идет мимо ниву Куриловскую дорогою около нивы Чопахи, а около Чопахи в долину, тою долиною вливо на колодезики студенци, тым потоком в Лукарец, от Лукарца в перевал, перевалом у Днепр просто, уверх Днепром до Лыбеди, уверх Лыбедю”.
На цій же землі на Либеді були монастирські млин і гребля620. У судовому листі 1572 р. подано схожий обвід землі, починаючи і закінчуючи “млинком Михайлівським”, але з деякими відмінностями. Зокрема, не згадано млин Чихачівський, обидві ниви і гостинець, натомість з’являються стара гребелька і урочище Вичовка, де сходяться “чотырох земль границы, печерская граница Троецкая, Багриновская с(вя)т(о)го Михайла Выдубицкого манастыра, а по другой стороні земля Орининская Девич гора с(вя)т(о)го Михайла Золотоверхое церкви”, Лукарець названо “крыныцею”, а його верх живцем, на низу Лукарця згадано озеро Лукарецьке621. Обвід землеволодіння починається з монастирського млину з ставком на Либеді. У цей ставок впадала р. Горіхуватка, в якій, безсумнівно, і треба вбачати р. Маричанку документів 1563 і 1572 рр.
Із північного заходу землеволодіння було обмежене р. Маричанка-Горіхуватка622. Найскладніше визначити південно-західну межу володіння, оскільки у цьому місці розташовані 2 довгі балки, які врізаються у підвищення і можуть бути долиною обводу 1563 р. Це Цимбалів яр, розташований у районі однойменних вулиці і провулку, та балка, якою проходить вул. Добрий Шлях. На нашу думку, більш вірогідно, що долина, якою проходила межа Орининської землі, є друга з названих623. Піднявшись на узгір’я, кордон проходив поміж верхів’ями кількох балок – ур. Вичовка обводу 1572 р., яке можна локалізувати в районі перетину проспекту Науки з вул. Блакитного. Площа Орининської землі становила близько 4 км2
Примітки
619 Документальна спадщина Свято-Михайлівського Золотоверхого…, с. 193, 194.
620 Там само, с. 195.
621 Там само, с. 193. У цьому виданні у тексті документа 1572 р. пунктуацію розставлено так, що монастирських володінь, які сходились біля Орининської землі, було не чотири, як прямо зазначено у тексті, а три – Печерська Троїцька, Багринівська Видубицька і власне Орининська. Бачачи це неспівпадіння, у грамоті 1700 р. пунктуацію було виправлено так, що земель стало п’ять – Печерська, Троїцька, Багринівська, Видубицька і Орининська (там само, с. 394, № 312). Очевидно, перелік земель має складатись із Печерської, Троїцької, Багринівської Видубицької і Орининської земель. Щодо стику чотирьох монастирських володінь, перелік останніх слід розуміти так. Крім, власне, самого Орининського ґрунту Михайлівського Золотоверхого монастиря, на Вичівці сходились кордони Печерського (Голосіїв), Троїцького Больничного (частина сучасного Голосієва) та Михайлівського Видубицького (Багринівська земля) монастирів.
622 На давню назву річки, на нашу думку, вказує й назва однієї з гір біля с. Совка – Маричинка (Д. П. Де ля Фліз. Альбоми. Київ, 1999, т. 2, с. 382).
623 Такий висновок ґрунтується на двох міркуваннях. По-перше, в обводі 1563 р. згадано дорогу Гостинець як орієнтир (“речкою Маричонкою уверх по дорогу Гостинец”), яка йшла від Чихачівського млина до р. Маричанка. Місце млина зафіксоване на численних картах кінця ХVІІ–ХІХ ст., а шляху Гостинця на цьому відрізку до Оріхуватки відповідає сучасний Голосіївський проспект. У районі Голосіївської площі шлях найближче підходив до річки, і саме тут зазначена нами балка виходить до Оріхуватки. І по-друге, в тому ж обводі сказано, що від верхів’я долини кордон повертав ліворуч до витоку Лукарця, і це теж відповідає топографічній ситуації місцевості, тоді як верх Цимбалівого Яру і верхів’я долини з Лукарцем розташовані прямо один проти іншого.