Через терни – до зір. 1

Софія Малильо

«Через терни – до зір!» Через страждання

долало людство шлях свій споконвік,

й було у нього, певно, надзавдання –

через помилки всі й усі страждання

зійти на благості високий пік.

Але мети воно ще не здійснило,

із праведних шляхів зійшло на манівці,

запродало себе пекельним силам

і благості завіт злочинно погубило,

і повели його через буття сліпці.

Під крик народжень, поховань ридання

зростало людство, злу згубивши лік,

Надію втративши в своїх блуканнях.

Тоді, спасення ради, у стражданнях

за нього на хресті вмер Богочоловік.

«Через терни – до зір!» Лише змагання,

щоденний бій з марнотами буття

Людині знов дають на благість сподівання.

О людськосте! Які іще страждання

на тебе ждуть у далях майбуття?

17/XII-1993.