Прописні істини
Софія Малильо
До людськості джерел тривожно і тремтливо
В жаданні правди припадає дух.
Там полумінь добра іще не вщух,
Хоч зло його витоптує зрадливо.
Народи йдуть дорогою трудною,
Підносяться снагою творчих мас,
Невтомним генієм найкращих з-поміж нас,
Що бачать далі й кличуть за собою.
Та скільки лих безпам’ятно жорстоких,
Непозабутніх у віках страждань,
Гірких, навік гірких розчарувань
Завдали людству люті лжепророки!
Хай досвід той дорогу нам простує,
Щоб лжемойсеїв більше не було!
У правди полум’ї нехай згоряє зло,
Бо лиш добро вселюдськість порятує!
18/III-1990.
Куди йдемо? Який тяжкий прогрес!
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
