«Змирися, серце, з тайнами життя…»
Софія Малильо
Змирися, серце, з тайнами життя
і не шукай даремно їх розгадок.
Вони тобі дісталися у спадок
і не з тобою підуть в небуття.
Їх носимо в собі з колиски й до загину,
не розгадавши, за якусь провину.
А хто провині тій верховний суд?
І як спокутує гріховне людство
насильства й війни, блуд і богохульство
та руйнівний свій на планеті труд?
Ще відповіді людству не відомі,
тож хай рятує нас надії промінь.
Надії світлої, несхитної – на те,
що душі злих очистяться од скверни
і сприймуть в себе благовісті зерно,
що всезагальною любов’ю проросте.
І осінить майбутні покоління
жагучих таємниць жадане розуміння.
4/V-1992.
Куди йдемо? Який тяжкий прогрес!
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
