«Споконвічний Всесвіт, споконвічні зорі…»
Софія Малильо
Споконвічний Всесвіт, споконвічні зорі,
і закон тяжіння, владний над усім.
В незбагненних далях – кварком у Просторі –
наш барвистий, крихкий і прекрасний дім.
Може, нас обнімають світи паралельні,
і премудрі істоти на нашу глядять метушню,
може, за нас вражі сили пекельні
з Господом Богом нещадну ведуть борню.
Ми ж, мов кроти, не бачимо світла Правди
і, мов сліпці, йдемо крізь буття навмання,
ваблять наш дух облуди фальшиві принади,
і дитинно безпомічне наше знання.
Браття по розуму! Крізь Космосу далі
голос подайте, навчіть доброти!
Надто слабкі ми й недосконалі.
Як нам до істини навпомацки йти?
4/XII-1993.
Куди йдемо? Який тяжкий прогрес!
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
