«Тут – пітекантроп, там – неандерталець…»
Софія Малильо
Тут – пітекантроп, там – неандерталець…
І сотні тисяч промайнулих літ…
Ворожий, грізний і мінливий світ…
Людина – давній на Землі страждалець.
Десь в генах – пам’ять про буття печерне,
що зветься коротко: палеоліт.
Важкого поступу і кров, і піт –
до лемеша і посівного зерна.
Важкого поступу від мук напівтварини –
до Мікеланджело безмірних мук:
в жадобі знань, в напрузі мозку й рук,
через відносних істин височини.
Прогрес – через Голгофу й катакомби,
голодний 33-ій, Бабин Яр,
по Нагасакі ядерний удар
і «мирний» атом, замість тої бомби.
Як важко розуму і серцю злити
Буття і Заповіт в гармонію одну!
Долає людськість путь свою трудну,
і втратами прогресу не спинити.
19/X-1991.
Куди йдемо? Який тяжкий прогрес!
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
