«Говорить гуманіст: людина – суверенна…»
Софія Малильо
Говорить гуманіст: людина – суверенна,
бо іманентно суть її – священна,
бо в світ приходить в ореолі прав.
Та скільки на Землі убивств жорстоких, –
мільйонних, тисячних, поодиноких!
А чи завжди Закон насильників карав?
Говорять, правда: їх карає совість.
Шляхетна казка, благородна повість
про торжество Добра над підлим Злом.
Воно ж, підступне й невблаганно вперте,
нові й нові собі знаходить жертви,
крізь долю людськості рвучися напролом.
А як же суверенність і священність?
Чим випекти із темних душ мерзенність,
аби зреклись легких доріг до зла?
Тернистий шлях до Блага й Благодаті!
Лиш Віра і Любов у скромному завзятті
підносять дух людський, мов добрих два крила.
29/XI-1991.
Куди йдемо? Який тяжкий прогрес!
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
