Myslene drevo logo

MYSLENE DREVO

We build the ukrainian Ukraine!

SCIENCE

EDUCA
TION

LITERA
TURE

Mail to site
Print version
News (RSS)
Science / Kyiv studies / The Lysa Gora tract: a walk… / History of Bald Mountain / In the battles of World…

The Lysa Gora tract: a walk through time

History of Bald Mountain

In the battles of World War II

Parnikoza I.Yu.

«Життя виростає зі смерті, а з гробів патріотів виростають живі народи».

Патрик Пірс, Керівник Республіки Ірландія, 1916

Серед киян чомусь поширена думка про те, що жодна із споруд Київської фортеці так і не взяла участь у бойових діях. Та це не так. В подіях другої світової війни, зокрема під час штурму Києва двічі: в серпні та вересні 1941 р. на шляху німців опинився Лисогірський форт – ключова позиція третьої смуги оборони міста, що прикривала Дарницький залізничний міст (див. німецький аерофотознімок Києва, 1943 р., Рис. 1. 14.)

Про участь Лисогірського форту у боях залишилося небагато свідчень. В липні 1941 р., внаслідок поразки радянського Південно-Західного фронту в Прикордонній битві німецькі війська неухильно відтісняли його частини до Києва та Дніпра. Київ похапцем готувався до оборони. Старший помічник начальника оперативного відділу штабу 26-ї армії майор І. Т. Артеменко згадує, що 10 липня штаб групи генерала Ф. М. Матикіна, знаходився біля Лисої гори в приміщенні артилерійського складу (напевне йдеться про якусь з будівель колишніх артилерійських майстерень в долині Либіді на Саперній Слобідці, які існували і після війни (див. ). Сюди ж в цей день завітав командуючий Південно-Західним фронтом М. П. Кирпонос (Крещанов та ін., 2002).

11 липня до Києва вийшла 1-ша танкова група генерала Е. Клейста. Почалася 72-денна оборона міста – ключового пункту в радянській обороні на Середньому Дніпрі. Частинам 6-ї армії вермахту протистояли радянські підрозділи в серпні 1941 р. зведені в 37-му армію під командуванням генерала А. А. Власова (докладніше див. ).

Командувач 37-ю армією генерал А. А. Власов
Рис. 1. 34. Командувач 37-ю армією генерал А. А. Власов (Фото з http://www.pravda.ru) Рис. 1. 34а. Фрагмент мапи Київського укріпленого району (КІУР) з районом Лисої гори: 1, 2 – барикади на Саперно-Слобідській вулиці, 3 – позиції станкових кулеметів біля станції Київ-2, 4 – барикада та протитанкові надовби на виході дороги на Покал, протитанковий рів на Нижній Теличці до Видубицького озера, 6 – позиція протитанкової гармати над Видубицьким озером, за (Кайнаран та ін., 2017)

Для головного удару німці обрали трасу Васильків-Київ, допоміжний наносили вздовж Дніпра, де від хутора Мриги до Дніпра оборону тримав загін під командуванням генерала Ф. М. Матикіна. Лисогірський форт – елемент тилового 3-го рубежу оборони своєчасно було зайнято бійцями винищувального батальйону Кіровського (сучасного Печерського) району, який формувався лише з перевірених радянськими органами людей комсомольсько-партійного активу. Багато було в його складі працівників НКВС. Командували загоном досвідчені офіцери-прикордонники. Їх руками із використанням природного рельєфу, старих укріплень та шляхом зведення системи шанців та ДЗОТів Лису гору було перетворено на потужний опорний пункт. Деякі подробиці про це залишив у своїх письмових спогадах, які збереглися в архіві В. І. Дзівалтовського, колишній боєць цього загону В. М. Покотило (див. ). Ось що він пише:

«Надійшов новий наказ, залишити ДЗОТи (лінію укріплень по північному берегу р. Либідь – автор) та зайняти другу лінію оборони, просунутися ближче до ворога та зайняти оборону на Лисій горі. На 2-серпня ми вже міцно зайняли оборону на Лисій горі. На початку я мав окопуватися на дуже високому та вузькому гребені гори. Місце зовсім неприступне для ворога, але страшно незручне для того, хто знаходився на ньому. Я почав рити комірку на стрімкому схилі гори, дуже глибоко внизу блискотіло озеро. Але не встиг я як слід окопатися, як получив команду перейти на нове місце, але також не краще першого. На новому місці окопуватися належало на верхівці більш ніж п’ятиметрового пірамідального земляного валу, який був вище даху і оточував з трьох боків пакгауз №21 з товстезними стінами. Всередині були добротно зроблені стелажі з ярликами того, що тут до нашого приходу знаходилося. Вирита мною комірка була більш ніж на п’ятиметровій висоті, внизу був поглиблений сухий рів, а поруч на стрімкому протилежному боці росли дерева та чагарники, що давало можливість ворогу непомітно підібратися до мене по прямій на відстань 30-40 метрів. Тому я і вдень і вночі мав знаходитися напоготові. Лівіше від мене окопався ще один наш боєць, з яким ми зрідка перемовлялися».

Вид на Лису верхівку Лисої гори Окопи біля верхівки 2-бастіону
Рис. 1. 35. Вид на Лису верхівку Лисої гори на гребені якої (вал редюїту) початково знаходився окоп В. М. Покотило (Фото Парнікози І.Ю.) Рис. 1. 36. Окопи біля верхівки бастіону №2 (Фото Парнікози І. Ю.)

В. М. Покотило свідчить, що перед початком оборони Києва Лисогірський форт слугував місцем для складування боєприпасів чи вибухівки, які було розміщено в цегляних потернах:

«Вся територія Лисої гори, де знаходилася вибухівка була обнесена колючим дротом висотою в два метри, що знаходився під напругою. На невеликих відстанях знаходилися спостережні вишки з часовими, а між дротяними загородженнями на прив’язку бігали собаки – вівчарки, але і прохід на Лису гору був схожий на лабіринт, на пряму не пройдеш. Коли ми вже зайняли вогневі позиції на Лисій горі, вибухівка вже була вся вивезена, дротяні загородження знеструмлені, сигналізація не працювала. Ми в дротяних загородженнях проробили проходи на пряму, прорубуючи дріт. Фашисти весь час робили нальоти на залізничний міст через Дніпро і не могли в нього ніяк влучити. Якби вони тоді знали, що достатньо побомбити Лису гору, щоб знесло і залізничний міст, а разом з ним і пів Києва, таким вибуховим фаршем була нашпигована гора….мені стало відомо, що коли приступили до вивозу вибухівки, то окрім не облікованої вибухівки, про яку ніхто поняття не мав довелося додатково вивезти ще два ешелони вибухівки. Адже вибухівка накопичувалася тут дуже давно, ще можна сказати з початку минулого століття і природно, що точного її обліку не могло бути».

З ранку 3 серпня німецькі війська після потужної артилерійської та авіаційної підготовки пішли на рішучий штурм міста. Головний удар вони наносили на вузькій ділянці фронту вздовж шосе Віта-Поштова-Київ у стик оборони 147-ї та 175 стрілецьких дивізій Проте прорватися вдалося на півдні в районі оборони групи генерала Ф. М. Матикіна (Мощанський, 2008, ). Ось як описує ці події в районі Лисої гори В. М. Покотило:

«Впродовж ночі супротивник вів розвідку та накопичував додаткові сили, готуючи новий наступ на Київ. Наступним ранком 4 серпня 1941 року відбірні німецькі війська почали генеральний наступ з метою захоплення Києва та переправ на Дніпрі. З самого ранку по наших позиціях ворог відкрив ураганний мінометно-артилерійський вогонь. Крім звичайної артилерії, по нашим позиціям вела вогонь важка далекобійна артилерія. А потім фашистська авіація почала бомбити, завдаючи удари по місту, мостам та переправам на Дніпрі. Під час артилерійського обстрілу поруч зі мною розірвався важкий снаряд від далекобійної артилерії, він контузив мене та повітряною хвилею скинув з п’ятиметрової висоти, болячи ударивши об землю. Коли прийшов у себе то стали сильно мучити головний біль та безсоння. Але незважаючи на це я залишився в строю та продовжував воювати, в будь-який спосіб ховаючи за молодістю років своє нездужання. Багато поранених бійців тоді не залишали поля бою, продовжуючи воювати, настільки ускладнилося становище….

Таким чином, опис виглядає адекватним загальній ситуації за виключенням того, що початок німецького штурму, зокрема артпідготовку, В. М. Покотило переносить на 4 серпня. Але 4 серпня як день початку штурму вказує і І. Х. Багрямян (Баграмян, 1984). Читаємо далі:

«Зранку 8-го серпня в південному секторі оборони Києва йшли запеклі бої в районі населених пунктів Пирогів та Теремки. Захопивши Голосіївські висоти, ворог відкрив артилерійсько-мінометний вогонь по території Московського району міста. Склалося виключно критичне положення для міста. Спроби ж захопити Лису гору були відбиті, ворог відкинутий. Безумовно німецьке командування розуміло, що захоплення Лисої гори давало б йому великі переваги. По-перше, це самий короткий шлях до центра міста. По-друге, це можливість артилерійського обстрілу центру міста. По-третє відкривався б безпосередній підхід до Дніпровських мостів та переправ. Все це разом узяте призвело б до більш швидкого захоплення столиці України – Києва, ніж наступ через Московський район, де пробиватися прийшлось би через усе місто з обладнаними кам’яними вузлами опору. Але захопити Лису гору ворогу тоді було не під силу. Підходи до Лисої гори боронила 147-ма стрілецька дивізія, а на самій горі оборону тримав наш батальйон та вчасно перекинутий загін народного ополчення Печерського району. Загалом в ці тривожні дні в південний сектор КіУР були стягнуті всі винищувальні батальйони та загони народного ополчення міста Києва за деяким виключенням».

З іншого джерела відомо, що 9.08.1941 р. 95-та піхотна дивізія німців повинна була захопити радянську переправу в районі Жуків острів. Але перед цим потрібно захопити с. Віта-Литовська, яке було взято пізно ввечері після важкого бою. Переправи в цей день німці так і не досягли. У ранковому оперативному зведенні штабу 37-ї армії за 10.8.41 доповідали, що загін генерала Матикіна, днем був атакований противником силою до півтора батальйонів піхоти з батареєю артилерії і 8 мінометами з напряму Віта-Литовська, Пирогів, Мишоловка. Загін відійшов до Жукового острову, маючи до кінця дня в своєму складі всього 230 чол. і 3 76-мм гармати. У ніч на 10 серпня зв'язок з Матикіним був відсутній. Дорога Пирогів-Київ в районі Мишоловка перехоплена ворогом ().

З аналізованих фрагментів спогадів можна підсумувати, що німці могли опинитися неподалік Лисої гори в період 8-10 серпня, тобто дні найбільшого просування німців за весь серпневий штурм міста. В цей день гітлерівці внаслідок розвитку штурму могли вийти на відстань близько кілометра до форту (Східні скати Багринової гори та урочище Покал?), маючі на меті подальшу його атаку, але внаслідок чисельних втрат і відповідно – загального виснаження військ ударного угруповання, при постійному зростанні опору радянських військ та особливо введення ними свіжих сильних резервів, були змушені відвести свої війська на лінію Пирогів-Хотів-Чабани-Юрівка.

У монографії А.В. Кайнарана та співавторів (2017) на мапі положення сторін станом на закінчення 08.08.1941 р. показаний прорив лівого флангу 95-ї піхотної дивізії німців сучасним проспектом Науки в бік Лисої гори. Показано також, що німецька група повернулася на вихідні позиції. Проте в тексті монографії цей маневр, нажаль, не коментується.

Ситуація в районі Лисої гори станом на закінчення 08.08.1941 р.

Рис. 1. 36а. Ситуація в районі Лисої гори станом на закінчення 08.08.1941 р., за (Кайнаран та ін. 2017)

Хоча у спогадах В.М.Покотила наявне датована 08.08.1941 р. повідомлення «Спроби ж захопити Лису гору були відбиті, ворог відкинутий», втім детальнішого опису і якихось подробиць зіткнення піхоти обох сторін він не наводить. Базуючись на цій обставині на відсутності у радянських оперативних зведеннях інформації о боях за Лису гору, можна прийти до висновку про відсутність прямого зіткнення на схилах Лисогірського форту в цей період.

Можливо було б припустити, що Лиса гора, чи Лисогірський форт в радянських чи німецьких зведеннях того часу просто не вживалася. Проте, як було показано раніше у контексті локалізації штабу групи генерала Ф. М. Матикіна, а також у випадку оперативного зведення штабу переправ Південно-Західного фронту від 8.00 18.8.41 г.: «…В 22.30 в районе Лысой горы замечено 2 ракеты: зелёная и красная." Начальник штаба переправ ЮЗФ ст. л-нт. /Александров/» (за ), стає зрозумілим, що цей топонім в радянських зведеннях фігурував. Що стосується німців, то як буде показано нижче про існування Лисогірського форту їм також було добре відомо. Можливо, саме тому наявність попереду міцного укріплення, поруч з розтягнутим вздовж Дніпра флангом та загрозою контрударів з Голосіївського лісу була вагомим аргументом для того, щоб німці визнали подальший прорив безперспективним та в ніч на 11-те серпня почали відхід. А отже побудований ще у ХІХ ст. для оборони переправ через Дніпро Лисогірський форт і у 1941 р. не втратив свого значення та виконав своє завдання.

В особистій розмові з старожилкою Саперної Слобідки Наталією Трофимівною Крикотнєвою (1923 р.н.) з’ясувалося, що місцеві старожили Саперної Слобідки загадували "шалений обстріл" гори німцями. Втім встановити коли він вівся: у серпні чи вересні 1941 р. з таких свідчень не можна.

В літературі зустрічається також інформація про те, що під час оборони бійців на Лисій горі підтримували вогнем бронепоїзд Л. В. Василевського (панцерний потяг київських ополченців "Літер Б" – авт.), що курсував залізничною гілкою Лиса гора – Корчувате – Пирогів, а також кораблі Дніпровського загону Пінської військової флотилії (Вартові.., 2001; Дзівалтовський, 2004, Спичаков, 2009). Як вказує в спеціальному дослідженні присвяченому панцерним поїздам Південно-Західного фронту (2012), на цій гілці в районі Мишоловки-Пирогів діяли панцерні потяги НКВС №65А, а також "Літер А" та "Літер Б". У спогадах командира панцерного потяга "Літер А" О.С.Тихохода читаємо:

"Ще одна велика операція була. Німці в серпні увірвалися до Києва, в районі Голосієва, а там проходить залізничний шлях – допоміжні гілки під Лисою горою, і ці шляхи дозволяли використовувати панцерні потяги…Було прийнято рішення кинути туди два панцерні потяги – мій і Голованева" (Кайнаран, 2012).

Щодо залізниці, то дійсно тут ще з 1913 р. існувала залізнична гілка, яка була складовою так званої Германівської залізниці. Тоді будувалося дві гілки залізниці: одна з Жулян, а друга вздовж Лисої гори, що мали зійтися в районі хутора Мриги і далі прямувати до с. Германівка. Втім до 1914 р. встигли побудувати лише відрізок від Лисої гори до Корчуватого. Даний відрізок використовувався у зв’язку з потребами будівництва Наркомату шляхів сполучення (НКШС) №1 (Залізничні тунелі під Дніпром) у передвоєнні роки. Адже відомо, що на території Жукового острова (тут і поблизу знаходилися ділянки будівництва – титули) було розміщено енергопоїзди, для чого було прокладено залізничні колії (). Цю гілку залізниці ми можемо побачити на схемі дій Пінської військової флотилії по обороні Києва складеній Валерієм Спичаковим (Спичаков, 2009).

Починаючи з 11-го до 16-го серпня радянські війська контратакують, а німці переконавшись в безперспективності подальшого штурму відходять на південь. Передній край південного сектору КІУР залишається у них в руках. Фронт стабілізується на південь від с. Пирогів та по протоці Коник. Проте бої не припинялися. Так, В. Спичаков на основі звіту капітана 2-го рангу Г. І. Брахтмана подає деталі контрбатарейної боротьби монітору Дніпровського загону кораблів Пінської військової флотилії «Смоленськ» проти німецької далекобійної батареї. Для нас цікаво, що ця батарея (радянські солдати прозвали її «Чорт») була розташована німцями на висотах у районі південніше Віти-Литовської (її позиції якої з КіУР не проглядалися) та безкарно обстрілювала Дарницький залізничний міст та місто. Згідно схеми, що наводиться (Спичаков, 2009, с. 66) від неї могло діставатися і Лисогірському форту. 15 серпня 1941 р. монітор «Смоленськ» подавив цю батарею з вогневої позиції у протоці напроти с. Віта-Литовська (Спичаков, 2009).

Другий раз Лисогірський форт опинився на лінії вогню 16-19 вересня 1941 р. перед самим залишенням Києва. Після 11.9.41 оперативні зведення штабу 37-ї армії, на жаль, відсутні. Тому опис 2-го штурму Києва базується лише на німецьких джерелах. Та й саме поняття "2-й штурм КіУР" у вітчизняній літературі невідомо. Хоча в деяких наших джерелах можна знайти згадки боїв в період 16-19.9.41 за Лисогірський форт (Украинская ССР в Великой Отечественной войне.., 1975), в Голосіївському лісі і в районі Демидова, вважалося, що противник вичікував на своїх позиціях, поки РККА не відійде з міста. Противник дійсно вичікував, але при цьому намагався чинити тиск і прискорити хід подій. Цікаво, що термін "штурм Києва" в німецьких джерелах застосовується тільки до подій 16-19 вересня 1941 року, а наступ 4-10 серпня, відомий у нас як перший штурм міста, у німців позначається більш нейтрально як "наступ під Києвом", "атака на підступах до Києва". 16.09 95-й піхотній дивізії вдалося швидко просунутися вздовж берега Дніпра і охопити с. Пирогів зі сходу і півночі. Було взято багато полонених. Цегельний завод на північний схід від Пирогів дивізія взяти не змогла. Авіарозвідка доповіла про рух російських колон з лівого берега Дніпра до Києва (прим. – на той момент німецькі дивізії зайняли Чернігів і виходили в глибокий тил 37-ї армії. Оскільки наказу залишати Київ ще не було, всі частини 37-ї армії стягувалися до Києва). На острові Водників, який німці називають Понтонний острів, так як там була радянська понтонна переправа, знаходилися наші підрозділи. Щоб уникнути ударів цих підрозділів у фланг німецькі сапери опівдні підірвали дамбу, що з'єднує острів з берегом. Увечері підрозділи 95-ї пд були затримані вогнем бункера №102 (прим. – це німецька нумерація ВІД, вона відмінна від радянської нумерації. В оригіналі стоїть абстрактно "бункер", тобто ДЗОТ, а може ДОТ). За допомогою саперів вогневу точку підірвали. З числа захисників потрапили в полон 4 командира РККА і 20 червоноармійців. 17.9.41, на світанку, 95 пд продовжила штурм. Але під час артпідготовки власна артилерія накрила позиції 280-го пп. Порядки полку змішалися, атаку довелося перенести приблизно на 1 годину. Вдень німецька піхота просунулася впритул до Мишоловки з півдня і південного сходу. Жуків острів залишився позаду, в тилу. Його зачистка була доручена самокатній роті дивізії. Передові частини 95-ї дивізії досягли північній узлісся Голосіївського лісу, де виявили добре укріплені позиції радянських військ. 18.09.1941 р. опівдні після 10-хвилинної артпідготовки і нальоту пікірувальників 95 пд почала наступ. Масоване використання артилерії і авіації змусило багатьох обороняються викинути білий прапор. Радянська артилерія була практично повністю подавлена. Наблизившись впритул до Лисогірського форту, всі 3 полки дивізії перегрупувалися для штурму цього старого форту. Піхотинцям знову була дана авіа-підтримка пікірувальників і артилерії. Не дивлячись на це, просування було повільним, а опір радянських військ наполегливим. Зокрема крайній лівий полк дивізії потрапив під фланговий вогонь з боку сел. Мишоловка. У цей момент бою, на південь від форту, загинули старший дивізійний лікар, доктор Крюгер, і його водій. Вони виїхали на передову для розвідки шляхів евакуації поранених і потрапили під вогонь російських кулеметів. В ході бою було поранено також командир 195-го артполку дивізії і командир 3-го батальйону 279-го пп. Далі 95-та дивізія просунуться не змогла. Самокатників 95-ї пд до цього часу все ще не змогли зайняти Жуків острів. Тому на ділянку фронту ДОТ №103 (прим. – німецька нумерація дотів) – Жуків острів було висунуто словацька моторизована дивізія. Вранці 19.9.41 полки 95-ї пд обійшли Лисогірський форт з флангів і після артпідготовки взяли його штурмом, в ході якого було захоплено 319 полонених

Відомо, що Лису гору в цей час обороняли ополченці. Отримавши наказ на відхід з Києва, загони ополченців відходили поволі, займаючи оборону на проміжних рубежах. Таким чином, вони прикривали відступ головної маси 37-ї армії. Такі заслони деякий час тримали оборону, а потім відходили. Через Лису гору, зокрема, відходили ополченці Московського району (головним чином – з робітників фабрики імені К. Маркса), про що згадує санінструктор батальйону «Комсомольский полк» Іващенко Надія Олексіївна. Саме в цей час на Лисій горі точилися бої.

Спогади про останні ар’єргардні бої за Київ неподалік Лисої гори напередодні 19 вересня 1941 р., на Дміївці з радянського боку залишив Танана Петро Федорович – старший червонофлотець, 1-ший наводчик кормової гармати КЧ «Верный»:

«Перед самим світанком підійшли великі бортові вантажівки і дві роти загрузили (біля флотського напівекіпажу на Червоній – суч. Контрактовій площі – авт.) та повезли до самого Голосіївського лісу, приблизно до будівлі сільськогосподарського інституту. Було ще темно, тільки передні машини зупинилися, як раптом біля борта машини розірвався снаряд, а потім ще два. Вірогідно німецькі артилеристи визначили ціль по звуку моторів. Один червонофлотець був убитий, два важко поранені. Одразу прослідувала команда: «розсипатися по лісу та зайняти оборону».

В екіпажі дали по дві пачки крупнозернистої махорки виробництва фабрики Прилуки і по круглій буханці білого хлібу. Протигазні коробки були викинуті і в звільнені сумки склали махорку та хліб. Дуже швидко то все перемішалося, і хліб довелося викинути.

Командири, комісари рот, командири взводів – були знову призначені. У моєму взводі командиром був необстріляний курсант танкового училища (судячи по формі). В перших двох боях він брав участь, а потім зникнув і більше ми його не бачили.

Спочатку 4-й взвод вислали під с. Мишоловка, в самому селі були німці. В яру біля села відкривалося страшне видовище: в бліндажах валялося закривавлене взуття і гімнастерки, шматки людських тіл і калюжі крові. Молода посадка кленів та ясенів була зрізана навпіл як косою. За наказом командира роти зайняли оборону навпроти села, але не пройшло і двох годин, як нас обійшли з флангів і ми опинилися в оточенні. Із цієї пастки пробивалися за допомогою гранат та багнетів. Потім нависла загроза над будівлею сільгоспінституту, і неповний 4-й взвод зайняв оборону у будівлі. Німці почали обстріл важкою артилерією, але рятувало те що розривався тільки кожен 4-й чи 5-й снаряд (німецький робітник свою справу знав добре). Потім нависла загроза вулиці Демеевка (наразі вул. Діміївська) (Сталінка) і там нарешті переконалися, що регулярної Червоної армії в обороні Києва вже немає. Оборону зайняли на узліссі поблизу вул. Деміївка. Окопи та траншеї давно були готові. На лівому флангу були 2-й та 3-й взвод загону морської піхоти, на правому флангу невелика група з 16-ти чоловік заводів «Більшовик» та «Ленінська кузня». Трохи лівіше та позаду – невелика група з міліції. Два чи три дні фашисти напевно не знали наскільки незначні сили тих, що оборонялися. І обмежувалися лише обстрілом. Потім відбувся сильний наліт авіації. Комісара роти поранило в голову. Його перев’язали та винесли на шосе. Командир взводу десь «розтав як лід», зв’язний не приходив. Взвод був залишений в самий критичний час без управління. Керуючись прислів’ям «самозванців нам не треба – командиром буду я» – я взяв командування взводом на себе. На пошуки штабу був відправлений Руденко з червонофлотцем. До взводу примкнули 15 оповченців, хотіли і міліціонери, але їх відправили шукати своє начальство. Знайшовши штаб, повернувся Руденко з грудою яєчні та казанком міцного червоного вина і наказом відходити до забудови. Тоді я думав, що будуть вуличні бої. Яєчню та вино поділили порівну, підкріпившись ми трохи посміливішали. Почали відходити до забудови Деміївки. Німці сильно обстрілювали шосейну дорогу. І ніяк не давали перебратися. Кулі висікали іскри з булижника. Але все ж таки перебралися ми по-пластунськи та зайняли оборону біля самої цукерної фабрики. Поруч зліва зайняв оборону невеликий загін міліції. До вечора 18-го вересня гітлерівці дізналися, що нас мало і двинули танки з автоматниками, одночасно бомбардуючи цукерну фабрику. Все перемішалося в одне – розриви снарядів танкових гармат і бомб, тріск фабрики, що горіла. Я тільки запам’ятав, як зірвалася з місця та зникла між будівлями міліція. Танки ворога вже увійшли до Києва. Раптом сильна вибухова хвиля кинула мене в сторону і хряснуло в ліву маківку – я втратив свідомість.

Вночі я часом приходив в себе від холоду та болі в голові та спині. Крізь забуття пам’ятаю, як жіночі руки (чомусь задавалося що немолода жінка) перев’язували голову та в ту ніч зняли з мене нові фланелівку і тільняшку, а старенький бушлат (був добре підігнаний, тому не міняв його на новий) залишили. Черевики та брюки також залишили. Замість мого одягу на мене натягнули якісь старі сорочки дитячого розміру. Але дякую їм, що зробили пов’язку.

Під ранок, на самому світанку я почув сильний вибух. Як потім довідався, це наші зірвали за собою міст, після того як пішов останній матрос з ар’єргарду. Ранком, приблизно в 9-10 годин, під’їхала фашистська санітарна карета і під керівництвом німецького офіцера наші цивільні (скоріше полонені) взяли носилки і піднесли до катафалку. Я сподівався, що в лікарню чи вже на розстріл, але відправили мене на Сирець, на вул. Керосинну за колючий дріт. Але все ж не загальний табір, а в окремий барак де розміщувалися командири. Фашистський курорт, чи вірніше – голодна смерть» (Спичаков, 2009).

Детальний опис боїв за Лисогірський форт з німецької точки зору знаходимо в публікації (Кайнаран та ін., 2017). Зокрема вказується, що Лисогірський форт, як оборонна позиція потрапив в зону дії 279-го піхотного полку. Тогочасні бої з радянськими ар’єргардами також описані в спогадах колишнього штабс-єфрейтора 279-го піхотного полку 95-й піхотної дивізії вермахту Йозефа Ланге:

«18 вересня 1941. Погано облаштовані руїни лікарні і останні позиції на висоті були взяті в запеклому бою. Праворуч впоперек і навхрест ще «гавкало» кілька ручних кулеметів противника. Поступово їх знищили, але це завдання ми залишили товаришам із сусіднього батальйону. Ми пробиралися ліворуч від села, через глибокий яр з обривистими схилами. Потім знову почався підйом вгору, на вершину висоти зарослу чагарником і молодими деревами. Густа рослинність слугувала нам непоганим укриттям з видом на Лису гору, яка перебувала зараз прямо у нас перед очима. Остання висота – останній бастіон перед Києвом!» (, Kampf und Untergang der 95. Infanteriedivision).

Після цього прийшов час задіяти 280 піхотний полк. Для атаки на Лисогірський форт був розроблений наступний план: 280-й пп, посилений 1-ю ротою 195-го сапата. Атакує зі сходу, 279-й з півдня, і 278- з заходу. Пообіцяли прислати пікірувальників, а командувача артилерією проінструктували вести вогонь тільки по мішеням, які були під спостереженням. Не дивлячись на масоване застосування важкого озброєння, німецька піхота дуже повільно просувалася вперед. 280-й пп залишився лежати під вогнем радянських війську східній частині Мишоловки. Як писав Сикст фон Армин в звті від 22.09.1941 р. про бій дивізії 18-19 вересня, опівдні 18 вересня, під час боїв за Мишоовку деякі німецькі стрільці, не дочекалися закінчення артпідготовки, та внаслідок помилки пішли в атаку та потрапили під вогонь власної артилерії. З 13.00 по фортечним спорудам Лисої гори вівся сильний артилерійський вогонь. Схили форту, вище природного крутого урвища знаходилися в зоні огляду німецької піхоти (Кайнаран та ін., 2017).

Згадує Й. Ланге:

«Ворог відкрив сильний вогонь прямо перед нашим носом, так що просування вперед було заблоковано. Після деякої паузи наша артилерія почала обстріл Лисої Гори. Потім ми нетерпляче чекали наліт пікірувальників на укріплення ворога. За кілька хвилин до четвертої почувся гул наших штурмовиків-пікірувальників. Зенітна артилерія ворога відкрила шалений вогонь, але це не завадило літакам скинути свій вантаж у потрібні місця. Нам вдалося зайняти попереду в кущах порожні окопи, бо противник стріляв абсолютно непланомірно на всі боки. Потім ворог став більш обережним. Це не могло вже нас зупинити, і навіть полковий штаб почав просуватися разом з нами вперед. Один за одним вони вискакували з укриттів на відкриту місцевість, а потім пускалися галопом вниз до кущів і стрибали в окопи. Попереду штабників біг командир полку. За ними, важко дихаючи, бігли зі своєю ношею на спині зв'язківці. Вони на ходу розмотували кабель з важких кабельних барабанів. Невдовзі у командира був зв'язок. Набагато гірше доводилося телефоністам. Піт струменів у них по обличчях, коли вони перебігли до кущів через голий простір. Вже вкотре десь знову був перебитий польовий телефонний кабель, і шукачі перешкод зв'язку були змушені повертатися назад. Двічі, тричі й більше разів люди проходили важкий шлях, чимала частина якого перебувала під щільним вогнем противника. Зв'язківці розуміли, що від їх моторності та винахідливості залежить доля їх багатьох бойових товаришів.

Перед нами у підніжжя Лисої Гори противником було встановлено потужну перешкоду з колючого дроту. Вже сутеніло, коли нашим саперам вдалося знайти і розширити в ньому проходи. Частині піхотної роти вдалося непомітно проникнути в російські траншеї на гребені валів і закріпитися. Густі зарості дерев і кущів утворювали широкий бар'єр по всій висоті і наші солдати обходили природну перешкоду тільки з західної сторони вершини висоти. Незабаром солдатам був відданий наказ повертатися, тому що темрява, яка швидко настала не дозволяла виконувати подальші дії. Командування вирішило дати всім відпочинок, і всі дії були перенесені на завтра. Коли ми шукали укриття на ніч, на північному заході прозвучав оглушливої сили вибух. Небо забарвилося у вогненно-червоний колір до самих хмар. Трохи пізніше ми нарахували ще цілий ряд детонацій, але вже слабших за потужністю. У півколі навколо нас горів горизонт; за Лисою горою був ще один спалах, – більшовики відступили. До глибокої ночі в небі стояв вогонь і все заволокло димом пожарища» (, Kampf und Untergang der 95. Infanteriedivision).

Згідно планам на 19.09.1941 р. необхідно було взяти Цитадель (тобто Лавру та укріплення навколо неї). В бій наступного дня кидалися усі три полки дивізії. При цьому 280-й полк мав до 06.00 зачистити місцевість у берега Дніпра на схід від Лисої гори, а потім не затримуючись біля Лисої гори, спробувати захопити київські мости. Власне Лисогірський форт мав штурмуватися 279-м пп, а 287-му пп доручалося зайняти низку висот на захід від Лисої гори. На світанку 19 вересня полковник Рунге (Runge), наступаючи в передовому загоні, повів свій 279 пп в атаку і до 06.10 вийшов на західну верхівку Лисої гори та просив про вогневий наліт з 06.30 до 06.40 на північний (єдиний) в’їзд до фортеці). 279 полк наносив удар злів (на захід), обходячи форт в загальному напрямку на північ. Також 278-й пп завчасно атакував і біля 06.45 зміг взяти низку висот на захід віл Лисої гори. До цього часу 280-ё полк теж набув свободу дій і з 06.00 атакував вздовж набережної Дніпра в напрямку Києва. В 06.55 278 пп. Взяв другу систему висот на захід від Лисої гори. Його 2-га рота вийшла в 07.08 на околицю південного пригорода Сталінка. В 07.20 відступаючими радянськими військами був підірваний Дарницький залізничний міст. Німцям не вдалося цьому запобігти. Полковник барон фон Зейдліц (Von Siedlitz) начальник 134-го артилерійського управління, який висунувся з піхотою та керував вогнем артилерії з північного краю Лисої гори, повідомив в 08.05:

«німецька піхота на схід від Лисої гори».

Це міг бути лише 280-пп (Кайнаран та ін., 2017).

Рис. 1. 37. Позиції радянських та німецьких військ в районі Лисогірського форту станом на закінчення 18.09.1941 р. Лисогірський форт знаходився перед фронтом 95-ї піхотної дивізії вермахту, яка оволоділа ним наступного дня, за (Кайнаран та ін., 2017) Рис. 1. 38. Залізнична гілка біля схилів Лисої гори (вид на північну Лису верхівку). В районі військових складів Саперної Слобідки дим пожежі. На гребені гори щось схоже на дротяне загородження. Згідно підпису на обороті фото, воно зроблено біля 09.30 ранку 19.09.1941 р., за (Кайнаран та ін., 2017)

19 вересня 1941 р. Було ще темно, але вже почали пробиватися перші сутінки. Наш батальйон і за ним весь полк спускалися вниз по дорозі очищеної від дротяних загороджень. Ворог в окопах не ворушився, бо його не було. Ми пройшли повз кинуті польові укріплення, щільно стискаючи в руках зброю, і в готовності до будь-яких несподіванок. Укріплені позиції ворога проходили серед дерев і чагарників і були майстерно обладнані. Більшовики в поспіху відступу залишили тут багато боєприпасів. Ворог відступив вночі на південний схил Лисої Гори, який йому здавався не таким вже небезпечним в обороні. Передова частина нашого батальйону досягла південно-західної частини укріплень старої земляної фортеці, і проникла під прикриттям дерев та кущів за внутрішній вал. Тепер, здається, ворог прокинувся, або він, зачаївшись, чекав цього моменту. Раптово по наступаючим нашим підрозділам був відкритий щільний рушнично-кулеметний вогонь. Ми зупинилися перед новою дротяною перешкодою. Кілька відважних солдатів проникли за загородження і підібралися до укріплень супротивника. Було встановлено, що всередині земляних укріплень фортеці знаходилася досить добре обладнана польова позиція росіян. Були виявлені позиції мінометів, бійниці кулеметів і простий танк. На деревах перебували замасковані позиції снайперів, які могли стріляти в усі боки. Більшовики, як кроти, залізли у свої нори і думали, що зможуть нас затримати. З відповіддю ми не змусили довго чекати. Наша артилерія і міномети розмолотили своїм шквальним вогнем ворожі позиції. І оскільки наш лівий сусід і так добре просунувся вперед, наше командування не бачило причини, щоб нам тут довго затримуватися. Наш командир наказав батальйону обійти земляні укріплення фортеці із західного боку. Побачивши наш маневр, гарнізон ворожої фортеці спрямованим вибухом фугасу буквально зрізав частину дороги, яка проходила з північного напрямку (імовірно йдеться про пересип через головний рів в горжевій частині форту, там де зараз в`їздна дорога -авт.). Ще якийсь час снайпери і окремі взводи піхоти противника чинили нам запеклий опір на цьому шляху, який вів до передмістя Києва. На жаль, недалеко від мети до перемоги, до якої вже було рукою подати, деякі наші бойові товариші повинні були заплатити своєю героїчною смертю» (, Kampf und Untergang der 95. Infanteriedivision).

Одним з вибухів, що згадується німцем, імовірно був вибух Дарницького залізничного мосту.

Руїни зірваного Дарницького залізничного мосту, 1941 рік Напис: «Нас было трое, мы стояли насмерть, 1941 г., Прощай Родина»
Рис. 1. 38а. Руїни зірваного Дарницького залізничного мосту, 1941 рік (За Малаковим, 2005) Рис. 1. 38б. Напис: «Нас было трое, мы стояли насмерть, 1941 г., Прощай Родина» (Каминский, 2007).

У зв’язку з процитованим вище фрагментом, можна також навести розповідь Д.В. Малакова про одного юнака (на час боїв), що начебто зачаївся на одному з валів форту з ящиком гранат. Побачивши німців, що підсвічували собі шлях, він почав жбурляти у них гранати…

В 08.15. 280 п.п. вийшов на південно-східний край форту і отримав наказ разом з 279 полком, що йшов з півночі атакувати укріплення. Передові частини 279-го та 278 полків в 09.15 перейшли південну Гілку залізниці та без зупинок рухалися до цитаделі (Лаври) (Кайнаран та ін., 2017).

Зі спогадів Й. Ланге:

«Зі схилу гори ми дивилися на останню ділянку битви. Київ впав перед нами. З північного схилу Лисої гори було видно серед солдат передової роти, яка вже наближалася до старого військового кладовища (район входу до національного ботанічного саду НАН України імені М. Гришка), нашого командира полку. Вони прорвали ворожу оборону без відхилень від затвердженого раніше графіку» (Кайнаран та ін., 2017)

Таким чином, Лисогірський форт у вересні 1941 р. був використаний як позиція, що прикривала відхід головних сил 37-ї армії на лівий берег Дніпра і знову прийняв участь у боях.

Окрім спогадів та документів про на території форту залишилися і матеріальні свідчення бойових дій. Імовірно, саме в часи оборони міста на стінах потерн з`явилися деякі графіті. Так на потерні №5 напис: «Мойсеенко П. В., 1941, 12-VIII г», «Василий 9 августа 1941», «П.М. Сквира 1941, июль». На потерні №6 прізвище Сквира повторюється (Вартові.., 2001). Але найбільш дискусійним залишається напис на цеглі в кладці правої сторони внутрішнього входу до потерни №5 де на зовсім невеликій висоті над землею залишився такий напис: «Нас было трое, мы стояли насмерть, 1941 г., Прощай Родина».

Окрім того над потернами № 1 та № 7 знаходяться величезні воронки, імовірно, від авіабомб. На верхівці головного валу та передній частині насипу контрескарпу і верхівці валу редюїта збереглися лінії стрілецьких окопів, а посередині між потернами № 3 і 4 – місце, де в вал, імовірно, було вмонтовано ДЗОТ.

Про пошкодження форту в роки радянсько-німецької війни згадує і О. Голованов. Більшість його будівель: капоніри (не зрозуміло – чи збереглися вони до того часу, чи були розібрані раніше – авт.), ескарпові мури, казарми, лазарет, склади, система водопостачання – постраждали від німецьких авіабомб. Щоправда, частину артилерійських складів вдалося евакуювати, що запобігло загрозі сильного вибуху під час бомбардування міста (Голованов, 2002).

На стінах потерн знайдено і німецькі графіті часів окупації. Так на внутрішньому виході з потерни №5 (західна стіна) збереглося графіті «Kijew 1943». Дане графіті породжує питання, чому власне написано так, а не в сучасному німецькому виконанні «Kiew 1943»? З приводу цього детальніше див. . Зауважимо лише, що дане графіті, можливо є свідченням розміщення на Лисій горі восени 1943 р. німецької залоги в рамках дніпровської лінії оборони. Адже як оповідає Д. В. Малаков, на території Обсерваторної гірки німці, наприклад розташували далекобійну гармату, з якої обстрілювали територію Дарниці. Аналогічною могла бути ситуація і на Лисій горі.

За свідченням старожилів, в часи окупації німці повісили на горі одного партійного працівника, що мешкав на Саперній Слобідці. Після визволення органи внутрішніх справ детально розпитували усіх, на предмет осіб, що співробітничали з німцями, але місцеві мешканці не видали поліцая, хата якого стояла в кінці вул. Феодосійської під самою горою.

Під час окупації у лютому 1942 р. італійським лейтенантом Franco Pozzi були зроблені унікальні фотознімки Лисої гори (детальніше див. ).

В літературі присвяченій звільненню Києва нам вдалося відшукати деяку інформацію в якій фігурує Лиса гора. Зокрема, на початку жовтня 1943 р. війська 136-ї радянської стрілецької дивізії форсували Дніпро на південь від Києва. 2 жовтня вони закріпилися на о-ві Козачий. Німецьке командування вжило термінові заходи для підсилення своєї оборони. До цієї ділянки заплави було підтягнуто резерви. Німці намагалися контратаками вибити радянські частини з острова. Зазначається, що контратаки німецької піхоти підтримувалися артилерією з Печерська та Лисої Гори, а також авіацією ().

Пізніше Лиса гора стала зоною розгортання радянських підрозділів:

«На 3-тю годину ранку, 6 листопада, війська 38-ї армії визволили Київ. Успішно виконали свої завдання і вояки 180-ї стрілецької дивізії. Її частини о 5-годині ранку вийшли на рубіж: 21-й стрілецький полк – до південної околиці Сталінки (Диміїівки – авт.), звідки велась розвідка в напрямку радгоспу Феофанія, 86-ї і 42-ї стрілецький полки – до південних схилів Лисої гори, звідки велася розвідка в напрямку Мишоловки та Пирогів (Йшли.., 1990).

З 1943 по 1945 р. на Лисій горі знаходилася радянська зенітна батарея, що входила в систему ПВО Дарницького залізничного мосту (Історико-архітектурний.., 2001).

Макет радянського бомбардувальника Пе-2

Рис. 1. 39. Макет радянського бомбардувальника Ту-2, що “приземлився” на Лисій горі під час зйомок фільму (Фото з http://narod.mycityua.com)

Після війни про Київську трагедію наказано було мовчати, тож незаслужено обходилася увагою одна з найдраматичніших і найславетніших сторінок трагічної київської оброни 1941 р. – подвиг ополченців, що обороняючи Лисогірський форт не дали німцям відрізати переправи 37-ї армії на лівий берег Дніпра. Не змінилася ситуація і по сьогодні. Події оборони Лисогірського форту, на відміну скажімо від того ж КіУРа залишаються практично не вивченими. А час не терпить, так вже пішов з життя унікальний свідок тих подій В. М. Покотило…

Впродовж 2014 р. групою пошуковців за договором з музеєм «Київська фортеця» проведено пошукові роботи на Лисій горі з метою підтвердження бойових дій в урочищі. Пошуковці виявили дві вогневі точки типу укріплених бліндажів (див. ). Імовірно вони були аналогами ДЗОТ згадуваних в спогадах В.М. Покатила для лінії оборони за р. Либідь. Вони були виконані з дерева та перекриті плитами броньованої сталі. Амбразури були обладнання спеціальними вставками з броньованої сталі (за припущенням А. В`яльця з заводу "Ленкузня"). Виявлені ДЗОТи знаходилися на верхівках валів форту, звернених до Столичного шосе, по якому очікувалася спроба німецьких військ прорватися до дніпровських мостів. В одному з бліндажів виявлені уламок снаряду, зубна щітка, набої для гвинтівки Мосіна, уламки скла тощо. Бліндаж поблизу потерни №1 над Столичним шосе розкритий в цілісному вигляді. Наразі не відомо, чи просів він внаслідок природних причин (деревяні стіни його до нашого часу згнили), чи внаслідок вибуху. Дослідники припускають що на Лисогірському форті може бути ще декілька таких оборонних споруд.

Під час обстеження лінії окопів в них виявлено пакунки для набоїв – т.з. «цинки», а також стріляні гільзи. Знайдено також простріляні диски від кулемета ДТ. В товщі валів виявлено уламки снарядів, зокрема калібру 37 мм. Це свідчить про підхід супротивника на близьку відстань. Втім, наразі не зрозуміло до якого періоду оборони Києва: серпневого чи вересневого, належать ці артефакти.

На самій горі в 2014-17 рр. виявлено велике різноманіття різних військових предметів. Тут біля залізниці знайдено міни до курпноклаберного міномету, а на самій горі кілька десятків радянських протитанкових мін ТМ-35 та ТМ-41, хімічних підривників, італійську протипіхотну міну, радіофугаси та ін. В 2018 р. під час робіт з обстеження Лисогірського форту на наявність вибухонебезпечних предметів виявлено також численні німецькі міни: міни–жаби (Ширинг-міни), які підстрибують і розриваються на висоті над землею з трійником та запалюючими трубками (SMI-35), німецькі детонатори різних типів, німецькі бетонні міни Stockmine 43, протитанкові міни T.Mi.42 та T.Mi.43 та ін. Все це різноманіття предметів свідчить про їх складування тут при німцях та поспішне звільнення під радянські склади після опанування Києва. Німецькі предмети в той час, імовірно, просто закопали.

Під час цього обстеженя виявлено також снаряди АС-76, снаряди, які не вибухли під час обстрілу форту, ручні гранати, мінометні міни, а також ємності для бойових газів зразка першої світової війни.

Під час обстеження 2014 р.знайдено також рештки дерев’яних складських споруд форту: дверні засови та розподільник електричного струму на колючий дріт з дверей однієї з будівель (з керамічними ізоляторами), тримач для вогнегасника, а також фрагмент решітки Ощевського-Круглика та каркасу дверей потерни (вирваної та вигнутої, імовірно внаслідок вибуху).

Дослідники вважають також, що під час оборони міста на Лисій горі для прикриття Дарницького залізничного мосту могла бути встановлена гармата Лендера – застаріла гармата протиповітряної оборони, яка застосовувалася під час оборони Києва. Одну таку гармату було встановлено на схилах Звіринецької гори. Станом на 90- ті рр. ХХ ст. від неї лишився лише лафет.

Зенітна гарматат Лендера, Національний музей збройних сил України
Рис. 1.40. Зенітна гармата Лендера, Національний музей збройних сил України (Фото Парнікози І.Ю.) Рис. 1.41. Зенітна гармата Лендера, Національний музей збройних сил України (Фото Парнікози І. Ю.)

Цікаво, що Лиса гора зараз дуже приваблює кінематографістів. Але нажаль майже виключно як полігон для зйомок. Чи знали кіношники, які в серпні 2010 р. знімали на Лисій горі фрагмент нового багатосерійного фільму ( )і притягнули сюди макет радянського бомбардувальника Ту-2, які драматичні події тієї війни розгорталися саме тут, на цих сивих схилах понад Дніпром? Сумніваємося. Але ж про це мають знати всі українці. В 2014 р. тут знімали серіал «За законами військового часу».

Ще в 1997 р. С. Вакулишин писав:

«В деяких історичних монографіях (мається на увазі: Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941-1945 гг., 1975 р. – див. перелік літератури – авт.) згадано «про особливо жорстокі бої» в районі Лисої Гори протягом 17-19 вересня 1941 р. (себто напередодні німецької окупації Києва), однак немає хоча б маленького обеліска в пам’ять тисяч солдат, які там загинули» (Вакулишин, 1997, ).

Поза тим, що, можливо, в боях на Лисій горі, звичайно втрати не були такими значними, автор має повну рацію щодо необхідності встановлення меморіального знаку на території Лисогірського форту .

Зазначимо, що з ініціативи Київського еколого-культурного центру в 2013 р. один з 300-річних дубів Лисої гори, було оголошено ботанічною пам'яткою природи місцевого занчення та названо на честь ополченців Лисогірського форту 1941 р. -"Ополченський дуб".

Литература

Баграмян И.Х. Так начиналась война. – 3-е изд. – К.: Политиздат Украины, 1984. – 493 с.

Вакулишин С. Ще раз про Лису гору // Вечірній Київ – 25.03.1997. за Вакулишин С. Околиці Києва. Документально-публіцистична збірка. – К.: Географіка – 2009. – С. 56-57.

Вартові героїзму та звитяги: Київський укріпрайон (УР-1). – К.: Пошуково-вид. агентство «Книга пам’яті України», 2001. – 112 с.

Голованов О. Лисогірський форт – невивчена сторінка військового минулого Києва // Київська старовина. – 2002. – № 5 (347). – С. 21-27.

Дзівалтовський В. І. Дніпровська ділянка Поясу бойової слави: Жуків острів. – К.: Пошуково-видавниче агентство «Книга пам’яті України», 2004 . – 26 с.

Історико-архітектурний та історико-містобудівний опорний плани м. Києва. Додаток 2. Історичні території Києва. Книга 3. Диміївсько-Китаївська частина, 2001 –С. 16-18.

Йшли полки по Україні / Авт.-упорядник І. К. Карпов. – К.: Молодь. – 1990. – 184 с.

Кайнаран А.В. Бронепоезда 41-го: Юго-Западное направление. – Житомир: Изд-во «Волынь», 2012. – 204 с.

Кайнаран А.В., Муравйов, Д.С., Ющенко М.В. Киевский укрепленный район, 1941 год, Хроника обороны. – Житомир.: Волынь. – 2017 . -456 с.

Каминский В., Автографы из прошлого // Сегодня. Среда, 3 января 2007. – С. 23.

Крещанов А., Кузяк А., Осипов А., Продан О. 1941. Оборона Киева. Книга 1. – К.: Архив-пресс, 2002 – 77 с.

Малаков Д. В. Київ 1939-1945 // Фотоальбом. – К.: Кий. – 2005. – 464 с.

Мощанский И. Б. Битва за Киев. 7 июля-26 сентября. – М.: Яуза. – 2008. – 208 с.

Спичаков В. Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях. – Л..: Лига-Пресс, 2009. – 384 с.

Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941-1945 гг. В 3-х томах. Киев. Политиздат. Украины. 1975 г., том первый, 544с.

Kampf und Untergang der 95. Infanteriedivision: Chronik einer Infanteriedivision von 1939-1945 in Frankreich und an der Ostfront // Flechsig; Auflage: 1 (26. August 2008) – 400 с. – ISBN: 3881897712

Previous section | Table of content | Next section

Please this page? Help us to develop this site!

© 1999 – 2019 «Myslene drevo» group, authors of articles

Reprinting of articles from site are encouraged while
reference (hyperlink) to our site is provided

Site powered by

Load count : 644

Modified : 29.05.2019

If you look up the type error
on this page, please select it
by mouse and press Ctrl+Enter.