Ай попід гай, да й попід гай зелененький

Запис Ю.Федьковича

Ай попід гай, да й попід гай зелененький,

Гой а брала дівчинонька лен дрібненький.

Та як брала, та як брала, так стелила,

До тихого Дунайчику говорила:

– Гой ти Дунай, гой ти водо, ти тихенька,

Кому ж я ся бай судила, молоденька?!

Чи попові, чи дякові, гой дай боже!

А як тому лайдакові, не дай боже!

Не дай мене, моя мамко, за лайдака,

Бо минеся худібонька хоть би й яка.

Біда ж, мати, біда ж, мати, а з бідою,

Гой піду ж я волочити бороною.

Посіяла пшениченьку, зволочила,

Дрібненькими слізочками примочила.

А я в свого бай бадечка на відході

Посажу я зелен явір а в городі.

А хто ж буде зелен явір підливати,

Той ме мене молоденьку споминати:

«А вже ж нема та й не буде тої дочки,

Що садила, підливала яворочки».

Примітки

Друк. за рукописним збірником (№ 3, арк. 6 зв. – 7). Ю. Федькович скористався з цього запису при створенні вихідної пісні Катерини у першій дії драми «Керманич», надавши їй такого закінчення:

Гой ти Дунай, гой ти ж водо, ти тихая,

Про віщо ж я така в світі нещасная?!

Хоче ж мене батько дати за опришка –

Гой що за ним кровавая кожда стежка!..

А я ж лучше у Дунаю утоплюся –

Як з лайдаков, як з опришком подружуся!..

Тогди ж собі мій батечко нагадає…

Як вже буду спочивати в дні Дуная!..

(т. ІІІ, ч. ІБ, стор. 5).

У другій редакції драми пісня Катерини мав окремі стилістичні зміни, а остання строфа звучить так:

Утоплюся у Дунаю та й спочину!..

А з опришком кара й мука до загину!..

(т. III, ч. ІБ, стор. 72).

Подається за виданням: Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича. – К.: Музична Україна, 1968 р., с. 70.