Гой засвіти, місяченьку

Запис Ю.Федьковича

Гой засвіти, місяченьку,

Та й ти, зоре ясна!

Гий, в полі, в полі,

У полі пшениця,

Там дівчина прекрасна.

Пшениченьку дожинає,

Та й в гору ся поглядає,

Гий, чи високо,

Гий, чи далеко

Сивий сокіл підлітає.

Літає ж він, ба й літає,

В кватиречку зазирає,

Гой, сію руту,

Гой, сію руту,

Та подай, душко, руку!

Рада бих ти ручку дати,

Не зволяє стара мати;

Гой, взяла мати

Нелюба до хати,

Годі рученьку дати.

Гой відсунься, дівча любе,

Та відсунься від нелюба:

Зайду я з луга,

Та заб’ю нелюба,

Та як того голуба.

Гой чи заб’єш, чи не заб’єш,

А серденьку тугу завдаш…

Сідай на коня,

Виїжджай із двора,

Ти не мій, я не твоя.

Гой іду ж я до Дунаю,

Та став же ж я, та й думаю:

О гаю, гаю,

Ти тихий Дунаю,

Я тонути в тобі маю!

Ще й за малу причину:

За молоду дівчину.

О гаю, гаю,

Ти тихий Дунаю,

Що я в тобі потопаю!

Примітки

Друк. за рукописним збірником (№ 24, арк. 26 зв.). Повний текст запису з незначними змінами («Гий в поли, в поли» у третьому рядку замінено на «Ой в лузі, в лузі» та ін.) наведений Ю. Федьковичем в оповіданні «Безталанне закоханнє» як пісня Тодора, чия кохана Олена виходить заміж за іншого (т. II, стор. 179 – 181).

В оповіданні «Серце не навчити» перші п’ять строф цієї пісні співає Олена закоханому в неї Іванові (т. II, стор. 43). Далекий варіант цієї пісні див. у збірнику В. Залеський, , Львів, 1833, стор. 391 (передрук: , т. І, стор. 124, № 34).

Подається за виданням: Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича. – К.: Музична Україна, 1968 р., с. 82.