Гой розгнівався та мій миленький

Запис Ю.Федьковича

Гой розгнівався та мій миленький

без причини на мене,

Коня сідлає й сам ся збирає

та й іде пріч від мене.

Я за ним хожу, сіделце ношу,

чей же ж го перепрошу,

А він на мене лихої волі,

ще й з людської намови.

Гой де ж ти ідеш, де ж ти поїдеш,

гой моє ж ти серденько?

– У дорожечку недалекую,

я ся верну борзенько.

– Гой ти так кажеш, ти мене дуриш,

аби я не тужила…

Буду тужити, хоть би не жити,

бо-м тя вірне любила.

Гой лечу милю, гой лечу другу

та й милого не бачу,

Гой лечу-паду в вишневім саду

та й ревненько заплачу.

Гой вийшла з хати старая мати

та й стала ся питати:

Гой що ж то за птах, що за пташина

так у саду щебече?

Гой не є ж то птах, гой не є ж то птах,

гой не є ж то пташина,

Гой тото ж плаче, гой тото ж тужить

за миленьким дівчина.

Гой цить, дівчино, гой цить, небого,

не збав’яй очей собі,

Є ж того цвіту по всьому світу,

та лиш вибирай собі.

Як не плакати, як не тужити,

самі слізоньки ллються…

Від миленького післа нікого,

і від нелюба шлються.

Примітки

Друк. за рукописною збіркою (№ 34, арк. 34 зв.). З рядка «Гой лечу милю, гой лечу другу» і далі у рукописі перекреслено. Початок цього запису використано як пісню Катерини у другій дії драми «Керманич» (т. III, ч. ІБ, стор. 27-28). Варіант див.: І. Франко, стор. 113.

Подається за виданням: Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича. – К.: Музична Україна, 1968 р., с. 76 – 77.