Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Ф / Юрій Федькович / Оповідання / Кобзар і жовніри

Кобзар і жовніри

Юрій Федькович

1862-го року стояли ми ув одному містечку на Семиградіх, Кезди-Вашаргели звались. Містечко це було маленьке, ни гарне: от і ни волочивсь я по базарі, а сидів собі дома; читав або що.

А по «розказі» і тількі вже мене ни кортіло на місто. Ни встигну, було, і шаблі одчинить, а тут уже і наші хлопці позлітаються до, мене, мов ті соколи ясні.

– Здорові були, пан лекман!

– Дай вам Боже, пани! а що ж там?

– Нічо, добре. Богу дякувати.

– Сідайте, братіки.

Посідали. А поштарь з двома паками на двері.

– Чи тут мешкає п. лекман Федькович?

– Тут, – що там такого?

– А ось вам дві паки: одна зі Львова, а друга з Черновець.

Я зараз і одібрав, як треба. А хлопці до мене:

– Ану розпечатайте, пан лекман, любий, дорогий, ану розпечатайте.

А я давай дрочиться з ними:

– Еге, кажу: ни розпечатаю, аж завтра…

– А я сам розпечатаю! – каже фір Хрестик.

– А штокгавз на що? – кажу я.

– Або в штокгавзі ни люди сидя?

Печатки тількі захрупостіли, а Хрестикові остались у руках дві книжці, в червоний сапіян оправних, а ще до того і гарно наволочених.

Всі так зарай і обступили його.

– Ох, а оце то…

– Оце, – кажу, – часловець длі фіра Стихаря з 15 компанїї, – коли знаєте. – (а я був уперед у 15 кампанії, доки пішов до 13).

– А Стихарь же ніби знає читати? – питає капрал Урбанський.

– Правда, що знає, – я його вивчив. Да ще до того і фрайтера Германа і Антонюка. Ось для Германа псалтиря. А Стихарь учить тепер капрала

Близнюка. Герман – Сухарюка.

– Оце ж то! – каже Дучак, – таже Герман волох?

– Ану скажи йому, що волох, чи зараз ти в писок ни дасть? – каже Урбанський, – я його знаю, ми ходили оба до піонерів.

Доки ми оце говоримо, а Хрестик уже і другу паку розпечатав.

– Мой-мой! – каже, – отут книжок!!

Дивимось, а оце львівські парубки поприсилали злиш і Кобзаря і Квітку і Марка Вовчка і Куліша. – Спасибі їм.

– Та бо оце ни по-німецьки, – каже капрал Павлінчук, що в срібних перстнях ходив, (а він знав по трохи німецької азбуки, мабіть те, що німці вже позабували).

– А я знаю, по-якому оце! – каже фрайтер Тевтул.

– Ну, по-якому? – питає Павлінчук.

– Або по-руськи! – каже фрайтер.

– Ти хіба знаєш, котре по-руськи, а котре ні?

– Правда, що знаю.

– Ану, то читай, коли знаєш?

Став фрайтер читати, а оце був Кобзар. Читав він його аж до цапістраху, а ми тількі утираємось: ни то що, але і Хрестик заплакав.

– А я, – каже, – хочу вчиться читати.

– І я, і я, а я также! – стали усіма казати. А Дучак як налетить таки на фрайтера Тевтула:

– А ви, – каже, – як мене ни виучите по руськи читати, абих так знав, як ви сами, то ни маєте ся чого і крутити в цугу.

(А Дучак був старшим капралом у 4-му цугу).

– А я з тобов буду учиться, – каже Павлінчук до Дучака.

– А мене таки пан лекман сами навчать! – каже Хрестик.

– А мене також, – каже Урбанський.

– І мене, і мене, а мене ні?…

За три місяці знали усі ни тількі читати, але і писати. Було, по цілих ночах сліпають. На різдвяні святки сами собі листи домів уже писали.

А що вже з моїм Кобзаром та з Марком Вовчком подіялось, то й ни сказати. Як стали їх, знаєте, возити варта від варти, касарня від касарні, від одного письменного до другого, то тількі цумаття я вже достав, а ни книжки, і то ще такі, що хазяйка бублейниця була б з їх кварту сала натопила.

З Кобзаря багато собі дечого повиписували наші письменні, а багато дечого повиучувались і на пам’ять. А ніхто вже так як той фрайтер Тевтул. Було хлопці його аж по руках нося:

– Фрайтер, сизий, ану ще раз тої, – Ух, ух, солом’яний дух!

А він стане на стів (бо нивеличкий собі був) та як утне! Аж чоловікові мороз тілом піде.


Примітки

Се автобіографічне оповідання не було ще ніде надруковане. Друкуємо з автографу. Папір автографу такий самий як автограф «Побратима». Сей факт, і правопись така, якої уживала «Нива», каже нам догадуватись, що оповіданє се було написане р. 1865 для «Ниви» – тому друкуємо його безпосередно після «Побратима». Автограф написаний на 3-ох листках виразним почерком – має на кінці підпіс автора.

Подається за виданням: Федькович Ю. Писання. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., т. 2, с. 105 – 107.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 547

Модифіковано : 4.01.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.