Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Ф / Юрій Федькович / Оповідання / Співанка

Співанка

Юрій Федькович

для таких що кохалися, а не побралися

склав Юрій Федькович

Співається на той голос, що «З’їздив-єм коника, з’їздив-єм другого».

Ні ружі з калинов, ні калини з ружев

Не пий ти до мене, несужений друже:

Не печаль мойого ти роду;

Не тручай без часу до гробу!

Як мені не пити до тебе, голубко:

Медок солоденький у золотім кубку.

Золотий мій кубе, ти кришталь,

Втоплю я у тобі ввесь мій жаль!…

Забувати, милий, забувати треба.

Може так судила нам Пречиста з неба:

Забувай, мій милий, забувай! –

Коли жаль на серці – прогуляй!…

Заграйте ж, музики, заграйте ж ми даже,

Нехай погуляю, коли мила каже.

Заграйте ж музики таку йгру:

Нехай погуляю та й умру.

А як у кедрову домовину ляжу,

Я до тебе, душко, звіздов перекажу:

Прилітай, голубко, на той світ!

Там розлуки серцю уже ніт!

А знаєте, братці, проти кого я отцю співаночку складав? Проти мої сестрички, любої мої та красної мої, що так і стоптали долю її молоденьку, знай ту фіявочку весняну ногою!…

Да і красна ж бо була, красна, знай та зіронька ясна, що на широкому небі межи усіма сіяє! А що вже полюбила собі хлопця вродливого та ружевого, та чорнобрового, та кароокого, що так цілий світ єму й дивувався! Мабіть і царівочки дочка пішла би була за його, не то що!

А батько і знати не хочуть.

– Що, – кажуть, – я би свою дитину за жовніра дав? (а він сердешний був капралом), – нігде ніколи!

Що неня напросились та наплакались, що я наблагався та наумовлявся – годі!

– Нехай, – кажуть, – іде за нього, а я їй благословити не му, да і весілля їй не справлю.

От і оддали за одного удівця старого-старого, знай у яму закопали.

А він, сизий мій (моїй сестри милий оце), став напиватись; що було заробить, те й проп’є (а він бідний був, мусів заробляти). А скоро сестру мою де побачив, чи на базарі, чи так де у селі – ого: він уже й там! і меду зараз і вишнику і вина; силує, напуває. А вона такі проситься:

– Василю, – каже, – Василю, бійся Бога, не чини слави між людьми, не губи мене!…

А він:

– Що, – каже, – по славі, коли долі нема!

До пів року і поховали.

А у два місяці, ще й не сповна, і сестру: в’яла, в’яла, доки не зов’яла. А скільки там ні фіявок цвіте, що літечка на її гробу! Піду, було, у неділю, та цілий оберемок назбираю.

– А де то таких пишних нарвав? – питають батько.

– На Катрині могили, – кажу.


Примітки

Друкуємо з автографу (власність «Руської Бесіди» в Чернівцях). 2 листки такого самого пожовклого паперу, на якому написані оповідання «Побратим» та «Кобзар і жовніри». На другім листку підпис автора.

Оповідання се надруковано перший раз у «Ниві» з р. 1865, с. 235 – 236.

Подається за виданням: Федькович Ю. Писання. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., т. 2, с. 118 – 120.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 498

Модифіковано : 4.01.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.