«У вічності, де світла струм тече…»

Юрій Клен

У вічності, де світла струм тече,

повільно крутяться колеса часу,

що на варстаті золотому тче

свій килим різнобарвний. Дольні паси

пускає в рух незримий нам двигун.

Мигтить узору плетиво примхливе,

і завжди врівноважує вагу

Той, що складе в копу доспіле жниво,

все змірить мірою й благословить.

Нас темрява обсотує і боре,

лише часами блискавка на мить

із пітьми вихопить шматок узору,

і ми, прокинувшись із небуття,

якийсь уривок бачимо: химерні,

страшні чи ясні обриси життя.

Ми у руці тримаєм тільки зерна;

гаїв не бачимо, що з них зростуть

і зашумлять зеленим верховіттям.

Ми лиш п’ємо гіркаву каламуть,

жахним на світ рождені лихоліттям.

Якби зірким спромігся оком ти

в докінченості цілість охопити,

то знав би, що прямуєш до мети,

яка у вічності буде світити.

Що ти єси? Ти у майбутнє міст

над прірвою знедоленого віку.

Та лиш у цілому збагнеш ти зміст.

Шукай же розум у сваволі дикій,

якою лютий вік наш клекотів,

у силі тій, що нищить і карає.

Дивись, он я у простори років

тобі узорний килим розгортаю.

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 13.