«Священний граде мій, о Києве!»

Юрій Клен

Священний граде мій, о Києве!

Невже це ти – кубло Батиєве?!

Невже ж тебе укрила твань?

А вів до царгородських бань

твій шлях, варягами торований,

у злоті далечі спрямований.

Під навалом ворожих лав

не раз ти силі улягав,

від печенігів був плюндрований

і був від половців мордований;

кров, і руїну, і пожар

несла тобі орда татар.

Але краса твоя карбована,

безсмертна, відживала знов вона,

і лиш тепер, тепер, тепер,

її упир голодний зжер.

Твої скарбниці розграбовано,

твоє багатство роздаровано,

твої церкви пішли на хмиз,

стьмяніла й зблякла святість риз,

з побожністю колись цілована

і варваром тепер запльована.

В кривавім відсвіті заграв

віками ти перетривав,

в боях-негодах загартований,

лють, і одверту, і приховану.

Невже ж навіки ти уліг,

на глум відданий і на сміх

тій дикій зграї невгамованій?

На тебе важила давно вона,

твій цвіт на жертву хтось поніс

чухонським ідолам у ліс.

Де полет веж твоїх, скерований

у небо, золотом цятковане?

Марою темною віків

на горах ти закам’янів.

Ясну весну твою поховано,

а вільну волю замуровано.

Дмухнув на тебе смертю час,

і, спалахнувши, ти погас.

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 91 – 92.