Лейтенантська містерія
Порфирій Горотак
(Балада)
У темноті підранній порта
дрімає Чигирин.
П’янка невиспана ескорта
чекає ще відвідин чорта
і допиває джін.
«Так ніч що ніч… – бурчить старшина, –
чекай… прийде, чи ні…
навіщо здалась Україна
для цього бісового сина
відлюдка сатані!..»
Аж двері рип. Фантом столиці
світової імли
стоїть у дверях. Блиском криці
стріпнулись гостеві зірниці,
мов степові орли.
«Gut Morgen, пане наш! Хоч зрана
ще не піднісся край.
Але очікувати пана
така нам вчора була дана
путівка у відчай».
Чорт засміявся тихо-дзвінко:
«Ану, налий мені!
Ти ще зелений, любий синку,
щоби вислухувать в-одинку
пекельнії пісні.
Я знищив тільки то атомів
на кілька тисяч тонн,
а ти від мене хочеш громів
на чигиринських сонних сомів
Кинь краще щось на кон!
Дай засмальцьовані ці карти!
Ось тут атомів жмут.
Насип мені й собі півкварти,
мішай, здавай! Хутчій! Не варто
вже озиратись в кут.
Бери! Давай же, лейтенанте!
Хай підійдуть бійці!
Дивись: на цім кладу я канті,
що дав мені на спомин Данте
в останньому кільці».
Тремтить юнак. Тремтить колода
в розтрясених руках.
Втекти? А де знова нагода
зустрінуть Асмодея з роду,
що сіє смерть і жах?
«Тож добре, пане! Проти жаху
пекельних ваших сил
прийміть у заклад цю папаху,
а з серця мого ці ось шахи
на цей картярський стіл».
Беруть. Шурчить в руках банкіра
майбутність поміж карт.
Стоять бійці без диху. Міра
стискає серце командира,
бо дійсність – це не жарт.
Король, десятка, туз і краля…
Юначе, зупинись!
Чуть, як зітхає митна заля,
а з-за дніпровської віддалі
гудки враз ізнялись.
І скочив чорт, як навіжений:
«Ти грав лише на час!
Тут маєш атомів імена,
що їх енергія шалена
чекає вже на вас.
Не хочу ні землі, ні пекла!
Давно позбувсь раю!
Нехай вогонь Миколи Текла,
немов розплавленая Гекла
прийме назад струю
моєї зненависті, злоби
і програних ночей!
На, лейтенанте! Ти для проби
сьогодні виграв. До вподоби
тобі цей блиск очей!»
Він зник. У сутінку світанку
Чигрин кидає сни.
Біля розіграного банку
збирає вигру до останку
побідник сатани.
4. 4. 1935
Примітки
Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 249 – 251.