Перевертень

Порфирій Горотак

Вночі я обертаюсь на собаку,

рябого, куцого Жука

і, підбігавши хвіст, біжу у мряку,

як хтось підійме патика.

Нема мені ні вогнища, ні друга.

Як вийде місяць із-за гір,

а морду задеру і вию з туги

і сумно гавкаю до зір.

Часами повз ти плинеш, мов комета,

моя кохана і ясна;

ідеш і не дратуєш крізь штахети

затурканого гавкуна.

А, може, ти мене тоді й не бачиш;

бо що тобі, моя струнка,

любов, і туга, й залицяння псяче

хвостомахального Жука?!

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 260 – 261.