4

Іван Корсак

Король Бела IV підняв урочисто келих з вином – і враз гамірне весільне застілля вгамувалося й стихло.

– Благословляю вас, Романе й Гертрудо, на щасливе життя, – неспішно й неголосно мовив король, але його почули навіть за найвіддаленішими столами. – Мій весільний дарунок, гадаю, припаде вам до серця.

Король перевів погляд на молодих, розминувся зі спокійним Романовим поглядом, кудись в далину націленим, та як зустрілися очі його з Гертрудиними, то мов іскру викресало, мов меч об меча дзвінко вдарився. «Кудкудаче курка під ліщиною, а яйця несе в кропиві», – злостилася в думці Гертруда.

«Не вірить, – ковтнув гіркоту король.– І нехай».

Бела IV таки твердо рішився позмагатися за австрійський престол. По загибелі його господаря попереднього, герцога Фрідріха II Воїнственного, на віденський трон претендували сестра Фрідріха Маргарита і племінниця Бели Гертруда, що була заміжня за маркграфом Генріхом V Баденським. Маркграф, підтриманий Папою Римським і баронами Австрії, в другій половині 1249 року швидко оволодів Віднем і найбільшими австрійськими містами, став дійсним правителем, але в жовтні наступного року раптово вмирає, полишивши вдові однорічного сина…

Зиркаючи виголоднілим оком на спорожнілий знову престол, король Бела замислив собі кількаходову комбінацію. Сперш він бере на ділі в заручники те однорічне маля, тим часом шле до Данила Галицького спішних гінців:

– Оженімо твого наступного сина Романа на Гертруді…

Ще кілька років перед тим Бела з Данилом стали сватами – дочка Констанція вийшла за сина Лева Даниловича.

І ось тепер виграють весільні музики в замку Гімберг поблизу Відня, тішаться пишним столом численні гості, виголошують тости й вітання молодому подружжю. Король Бела, звісно, знав, чому при його благословінні так зиркнула підозріло і зло Гертруда.

Напередодні весілля учинив король обітницю велику Романові:

– Віддам тобі, як утвердимося, всі німецькі землі.

Та не йняла віри словам цим Гертруда, підозрюючи у нещирості, і по тому, в свою чергу, стиха мовила:

– Перехрестіться, Ваша величносте, що правду кажете…

І король, повагавшись мить, мов згадував щось призабуте, поклав на себе хреста – широкого і розмашистого.

Бела IV навіть розпорядився придворному писареві трактат спеціальний скласти, в якому щойно сказану обіцянку скріпив власноручним підписом.

Але доки бігали вістуни до далекого Холма, доки йшли перемовини, а тоді до весілля смажилося та пеклося, не стали довго австрійські барони терпіти безвладдя. І обрали вони на віденський престол чеського короля Оттокара. Тепер вже стало двоє господарів одного трону – який же з них визнаний буде в європейських монарших дворах?

І знову, заганяючи безневинних коней, біжать до Данила Галицького посли короля Бели, мчать без спочину горами, долами та перелісками, тільки гірку куряву полишаючи за собою:

– Свате Даниле, підсоби землю австрійську від Оттокара очистити…

Таки вдалося чимале військо зібрати. Данила Галицького багацько сусідів послухалося, та й в самого стачало воїв. У наступ на Австрію з заходу рухався князь баварський, руські і польські князі завдавали удару з півночі, в напрямку на Опаву. Сам Данило Галицький також вирушив з військом, раті частину вів син Лев Данилович, йшли воїни Василька Романовича, литовські князі, князь краківський Болеслав Стидливий з князем опольським Владиславом.

Вже падає місто Нассидель, радісно кидаються обнімати прибулих воїнів раніше полонені русичі, яких тут тримали, немов худобину. На волю і милість переможцям здається фортеця Фулштейн.

Але Опаву тоді не вдалося здобути, як і більшість наміченого не судилося. Нагальні справи змушують повернутися Данила Галицького додому, у Холм. То вже згодом літописець напише, що вертався Данило з честю і славою, бо ніколи ще русичі досі землі чеської не воювали.

А вже в Кракові наздогнали Данила посли Папи Римського:

– Прийми, – через придворних просили передати князеві, – благословіння Папи, корону і сан королівський.

Тільки очі круглими стали в послів та роти мимоволі вони розкрили, як почули відповідь від Данила:

– Не личить мені бачитися з вами на землі чужій…

Такого поважним послам не траплялося зустрічати ще досі, бо не один гоноровий європейський князь добивався роками подібної честі і не завжди вона йому судилася. А тут королівська корона сама бігає за Данилом, він же не вельми її надягти охочий…

То вже згодом у Дорогичині, на землі, відвойованій в рицарів, він таки, вмовлений близькими, прийме корону.

…Весело грали музики у замку Гімберг, підпилі гості, облизуючи масні губи, один за одним виголошували здравиці на честь Романа й Гертруди, а впрілі слуги, витираючи поспіхом з лоба піт, ледве встигали підносити свіжі наїдки та питво. Співало весільних пісень роздобріле й розм’якле вибране товариство, похитуючись в такт древнім мелодіям.

І так само похитувалися на ходу під вагою залізних доспіхів, що стиха подзенькували, ратники короля Оттокара, які з різних сторін вже прямували до Відня.