26.04.1918 р. До Михайла Мочульського
| 13/26 – квітня 1918 р., Полтава |
Вельмишановний добродію!
На Ваш лист від 2 січня сього року я відповідав Вам "заказним" листом 22 січня, в котрому сповіщав, що з моїх робот мав заслати до "Літературно-наукового вісника" та чому не зміг сього виконати […]. Не знаю, чи одібрали Ви мого листа? У мене вчився син у вашій артилерійській школі. Писав йому, щоб він справився в редакції, чи одібрали Ви мого листа? Та син, як повернувся з школи […], хвалився, що мого листа не одбирав і через те не міг справитися в редакції, про котру ходила тут чутка, що вона не існує […].
Під такий час засилати рукописи було непевно: вони б загинули де-небудь в дорозі, і через те я приховував їх у себе, доти не одібрав би од Вас звістки, що "Літературно-науковий вісник" виходитиме у світ. Такої звістки я до сього часу не одібрав. Оце недавно, як їхав один мій знайомий до Києва, прохав його зайти до редакції і спитати Вас, чи одібрали Ви мого "заказного" листа і як мені бути з моїми працями: чи засилати їх, чи заждати більше сприяючого [?] задля сього часу?
На лихо, він (знайомий), заклопотаний хворістю своєї жінки, сказав, що забігав до редакції, та не застав Вас, а вдруге забігти було неможливо. Так я і досі не відаю, що мені робити: чи засилати рукописи, чи заждати більше сприяючого задля сього часу? Оце ще їде до Києва одна людина, і через неї я обертаюся до Вас з проханням відповісти мені на мого листа – чи засилати до редакції рукописи, чи ще заждати? Мене дуже непутить те, що частину плати за мою працю (200 карб.) я вже давно одібрав, а й досі не зможу виконати обіцянки і через це Ви маєте право гадати про мене як про того мотюгу, що й гроші вперед забрав, і діла не хоче зробити. Не подумайте, будь ласка, такого!
Коли я й здержуюся засилкою рукописів, то тільки через те, що не певний, чи не пропадуть вони в дорозі під цей час розрухи зносин; бо коли пропадуть, то це буде велика втрата: вони в мене впорядковані задля друку і чернеток других не зосталося. Найбільше буде шкода, як пропаде рукопис "За водою" – купний твір мого покійного брата і мій, переписаний небіжчиком. У йому розповідається про те, як колись, ще в давні часи, зчинилося у нас на Вкраїні сумне з’явище – "жидотрепаніє" Може, під теперішній час і незручно друкувати оповідання про такі сумні події? Як Ви гадаєте і що скажете? Сповістіть, будь ласка, якнайшвидше.
З глибокою пошаною П. Рудченко.
Примітки
Друкується вперше за автографом (ЦНБ АН УРСР, відділ рукописів, ф. X, № 6).
…«заказним» листом 22 січня… – власне, 21 січня (див. попередній лист).
Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 564 – 565.