12. Галицькі бібліографічні дрібниці 1884 – поч. 1886 р., аж до всезбірки Євг. Олесницького 1886
А. Кримський, М. Левченко
Дрібні галицькі публікації з Руданського 1884 – поч. 1886 р., з деякими випадковими, доти невідомими новинами, – у календарях, у «Зорі», в гумористичному «Новому зеркалі». Знов похвальна для Руданського помилка Драгоманова про «Засідателя» в «Киевской старине» 1886. Олесницький у 14-му вип. своєї «Руско-украинськои бібліотеки» 1886 дає всезбірку цілої тієї літературної спадщини Руданського, котра будь-де була оголошена друком.
Тимчасом як у Києві ніяк не могли розгойдатися на видання рукописів Руданського та попереду, не поспішаючи, добре критикували їх, галичани не переставали вряди-годи передруковувати те з Руданського, що вже було раніш друковано; а як іноді, то в Галичині щастило проскікнути на світ і такій поезійці, яка доти була й зовсім невідома для широкої публіки.
Отак, Василь Лукич (= Володимир Левицький) до редагованого ним «Календаря т-ва Просвіта на 1884 р.» (Львів 1883) вніс усі три тії приказки, що Кремінський був оголосив у позаторішній та торішній «Киевской старине» 1882-1883 р.: «Одурений москаль» (ст. 38 = «Вареники»), «Спілка» (ст. 38), «Мазур в болоті» (ст. 39), і додав ще одну, доти ніде недруковану поезію: «Могила», яка була переховувалася в одного з свояків Василя Лукича «від часу, коли [той] був помічним при редакції Правди в початках 1870-х років» [Подробиці про це подав Вас. Лукич двома роками пізніш (у «Зорі» 1886), в коротенькій замітці, яку ми нижче наводимо цілу.]. І найближчого знов року, теж у «Календарі Просвіти – на рок 1885 (у Львові 1884)» передрукував Василь Лукич з київських «Співомовок» 1880 три приказки: «Вітер и колька», «Розпятий жид», «Господар хати» (всі три на ст. 51).
У львівській «Зорі» 1884 (№ 7) опубліковано гумористичну приказку про жидівську подорож: «Одважни жиди», – очевидячки теж із якогось рукописного оригіналу, що просмоктавсь був до Галичини.
Гумористичний львівський часопис «Нове зеркало» – або передрукував 1884 р. п’ять приказок із київських «Співомовок» 1880, або видрукував їх за записом Ів. Франка од Ніщинського (приятеля Руданського) [Франко про справу «Нового Зеркала» оповідає в «Зорі» 1886, ч. 6 (див. в нас нижче).], а саме: «Розпятий жид» («№ 13), «Верства» (№ 14), «Хоробрий лях» (№ 19), «Баран» (№ 21), «Вітер и колька» («№ 22), «Змислний лях» 23), а в № 24 того самого 1884 р. подано в «Новому зеркалі» – це вже безперечно за Ніщинським – ще недруковану доти новинку, яка потім сталася дуже популярною: «Що кому хибує?» (Це – тая приказка, де козаки кажуть польським панам: «Знать у вас на честь посуха, в нас – на копійки»). І дальшого року (1885) «Нове зеркало» перепечатало в № 7: «Ні зле, ні добре» – знов з київських «Співомовок» 1880.
Незабаром стаття Кузьмичевського (= Драгоманова): «Турецкие анекдоты в украинской народной словесности», вміщеная в «Киевской старине» 1886, але писаная не в Києві, бо присланая із-за кордону, подала «Засідатель» Руданського в характері чисто-народної сатирично-громадської пісні («Киев. стар.» 1886, март, ст. 462-463). Тільки ж цим разом Драгоманов висловився за простонародність «Засідателя» вже не так рішуче, як це він був зробив 1880 р. (див. в нас вище, ст. 28).
Так само 1886 р. Ом. Партицький у своїй «Руской читанці для IV кляси шкіл середних» подав поему «Віщий Олег» (ст. 92), витягши цю поему або безпосередньо з київських «Співомовок» 1880, або вже з 21-го ч. львівської «Зорі» 1880. А в іншій своїй «Рускій читанці, для III кляси» (Львов 1886, ст. 310) подав з Руданського Партицький «В осени» [Не маю під даний момент отієї другої читанки Партицького під руками, та, скільки пригадую, оте «В осени» є ніщо інше, як пісня Руданського: «Голе-голе моє поле», опубліковано в київських «Співомовках» 1880.].
Підсумком для усієї вже будь-де опублікованої, але розкиданої, літературної спадщини Руданського (без перекладів з Іліади та Енеїди) була всезбірка Євг. Олесницького: «Поетични творы Степана Руданьского» (Львов 1886, ст. 61+2, in 32-о), яка становить собою 14-ий томик серії: «Руско-украиньска бібліотека». Олесницький повносив до своєї збірки і те, що було в петербурській «Основі» 1861, і те, що подала Олена Пчілка в київських «Співомовках» 1880, і те що опублікував Кремінський у «Киевской старине» 1882-1883 р. Всього разом увійшло до збірки Олесницького 37 поезій. Додав до свого видання Олесницький ще й коротенького життєписа Руданського: дякуючи «Зорі» 1886 р. (далі ми це наочно побачимо) тоді вже не важко було щось знати і про поетове життя.
Примітки
Подається за виданням: Кримський А., Левченко М. Знадоби для життєпису Степана Руданського. – К.: 1926 р., с. 99 – 101.