Ода індику

Володимир Самійленко

На спомин 11-го студня (листопада) 1886-го р.

О музо, заспівай індика,

Найкращу птицю над всіма,

Його хвала така велика,

Що висловити – слів нема.

Його ім’я повсюди знане,

Його моторність поважана,

Його звичайність мила всім.

Співаєм ми тебе, індиче,

Тобі хвала найбільша личе,

Тобі кадильний личить дим!

Кому індик єсть невідомий,

Сей ісполін поміж курми?

Кому з людей він не знайомий?

Кому?, кому – не знаєм ми.

Краї далекі Деміївки,

Лук’янівки і Куренівки

Твою всю славу не вмістять.

Аж від Подолу до вокзала

Про тебе слава загукала

Й твоє ім’я усі твердять.

І з ким, індиче наш хороший,

Зрівнять тебе? – скажи нам сам.

Хто вміє так збирати гроші

Й находити кватирю нам?

Ніхто, ніхто того на світі

Не зможе так, як ти, зробити,

Хоч світ і надто єсть велик.

Один єси на теє здатний,

О птах поважний, благодатний,

О, той, кому ім’я індик!

Так хай же слава невмируща

Про тебе скрізь загомонить,

І ні злоба, ні заздрість злюща

Її повік не затлумить.

І хоч братів твоїх без слави

Поїли ми чимало в страві,

Тебе ніколи не з’їмо.

Тебе ми різать не бажаєм.

Тебе ми гучно прославляєм,

Тебе до зорь ми взнесемо!

Примітки

Вперше надруковано у виданні: Вибр. твори. – X., 1926. – С. 242 – 243, у тексті спогадів Г. П. Житецького. Вірш присвячено товаришеві В. І. Самійленка студентові В. В. Ігнатовичу, котрий мав у колі своїх знайомих прізвисько Індик. Вірш виголошено автором на святкуванні дня народження свого товариша.

Студень – за тогочасними словниками: грудень.

Житецький Гнат Павлович (1866 – 1929) – історик, публіцист, син відомого філолога П. Г. Житецького. Познайомився з Самійленком під час навчання в Київському університеті.

Ігнатович Віктор (1883 – 1928) – український громадський і державний діяч, свого часу директор Українського державного банку. Знайомий В. Самійленка по університету. Свояк І. Франка (був одружений на Олександрі Федорівні, сестрі Ольги Федорівни Франко).

Вірш входив у видання 1958 і 1963 рр.

Подається за виданням 1926 р.

Деміївка, Лук’янівка, Куренівка, Подол – райони Києва.

У своїх спогадах Г. П. Житецький наводить також ще один жартівливий вірш, написаний Самійленком на прощання з В. Ігнатовичем, який був виключений з університету за розповсюдження книжок українською мовою і від’їздив на пошуки роботи:

На спомин 25-го березня 1888 р.

Прощай, наш індиче, прощай!

В далекий од’їдеш ти край,

На північ, в кацапську столицю.

Без жалю вбивають там птицю.

Коли б і тебе не взяли

І в «щах», друже мій, не спекли

Бо люди московські не знають,

Що тут тебе всі поважають,

Що різать тебе не хотят,

Що тя ні за що не з’їдять,

Що тут не знайти чоловіка,

Которий би не важив індика.

В московщині люд не такий:

Кацап там знайдеться бридкий,

Заріже тебе і засмажить;

Кацап все святеє не важить,

На жаль Україні й на злість

Без солі тебе він з’їсть.

Ох, шкода тебе нам, ох шкода!

Ні! Хай така злая пригода

Тебе на чужині мине

Й ніхто тебе не проглине

Боронь тебе боже пташиний

На втіху всієї Вкраїни.

На радість усіх індичок,

На щастя індичих діток!

Подається за зазначеним виданням, с. 243-244.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 108 – 109 (текст), 615 – 616 (примітки).