«Її в дорогу виряджали...»

Володимир Самійленко

Її в дорогу виряджали

Сестриці, подруги й брати;

Всього найкращого бажали,

Скоріш вернутися казали

З не дуже довгої пути.

І не було плачу й ридання,

Коли сказали: «Ну, – пора!»

Навіщо? Швидко час стрівання,

Прибуде знову їх кохання,

Знов буде – подруга й сестра.

Один там був: у його груди

Плачем сповнялися тяжким,

І думав він: «Вона прибуде,

Але мені нічим не буде,

Як не була раніш нічим».

Та він не плакав, хоч блищала

Сльоза невздержана з-під вій,

Бо… чим вона для його стала,

Вона зовсім того не знала,

А він не смів сказати їй.

Примітки

Вперше надруковано у збірці «З поезій Володимира Самійленка». – С. 31.

Вірш входив у збірку «Україні». Подається за виданням 1906 р.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 77.