Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Анна Руська – королева… / Анна Ярославна в світлі історичних джерел / «Реймське євангеліє»

Анна Руська – королева Франції в світлі історичних джерел

Анна Ярославна в світлі історичних джерел

«Реймське євангеліє»

Луняк Євген

Досить поширеною у вітчизняній і зарубіжній історіографіях є теза про те, що священний коштовний манускрипт, писаний слов’янськими буквами, так зване «Реймське євангеліє», на якому присягали французькі королі, був привезений до цієї країни саме Анною Ярославною у якості посагу посеред інших коштовностей.

В ті часи книга коштувала надзвичайно дорого, адже лише на створення одного примірника пергаментного рукопису потрібно було використати шкіри ледь не цілого стада корів або овечої отари, піддавши цей матеріал складній попередній обробці: вичинці, вибілюванню, вирівнюванню, розрізанню, розліновуванню тощо. Потім за роботу бралися книжники, які повільно здійснювали акуратну та кропітку роботу, вимальовуючи літери тексту та прикрашаючи сторінки мініатюрами. Кожна літера мала писатися у відповідності до суворо визначеного канону. Першу літеру, зазвичай, виділяли особливо, розфарбовуючи її у червоний колір і декоруючи її візерунками, зображеннями рослин або тварин. В російській мові до сих пір зберігається поняття «писать с красной строки», тобто писати з нового рядка.

Кирилична та глаголична сторінки Реймського євангелія

Кирилична та глаголична сторінки Реймського євангелія

Написання книги могло тривати багато років. Тільки після того, як текст був повністю написаний, пергаментні аркуші зшивалися й поміщалися між двох дошок. Звідси вислів: «прочитати книгу від дошки до дошки». Як правило, книга оздоблювалася обкладинкою з дорогоцінних металів і коштовного каміння. Інколи сюди могли вміщатися церковні реліквії: хрести, ікони, часточки мощей святих тощо.

Дочка заможного руського правителя, що їхала в далеку країну з дорогими подарунками, могла везти подібну книгу. Адже, сучасний вислів «Книга – найкращий подарунок», тоді мав буквальне значення через неабияку вартість манускриптів. Також книга, написана слов’янською мовою, могла служити князівні розрадою та втіхою на чужині, зберігаючи тепло батьківської оселі та залишаючись маленьким містком між нею і рідним світом.

Таке пояснення походження цього документу є цілковито логічним. З історичних джерел знаємо, що королева Анна була жінкою освіченою, а це було явищем рідкісним у тогочасній Франції, та побожною. При письмі користувалася слов’янськими літерами. Загальновідомим є її автограф.

Підпис королеви Анни – фото Підпис королеви Анни – прорис
фото

На фоні хрестиків неписьменної французької знаті виразно проглядається підпис «АNА РЪНNA» («Анна Регіна» – «Анна Королева») – підпис під грамотою для Суасонського абатства

Однак, на жаль, є підстави сумніватися в тому, що «Реймське євангеліє» потрапило до Франції у середині ХІ ст. і завдяки Анні. Немає жодних свідчень про те, що цей манускрипт якось пов’язаний з нею.

Документ складається з двох частин, одна з яких писана кирилицею уставного типу, а інша – так званою, «ламаною» хорватською глаголицею, малопоширеною на руських землях. Текст написаний на пергаментних аркушах у два стовпчики з обох боків.

Кирилична частина (16 аркушів) представляє собою уривки з євангелій із позначенням днів важливих релігійних свят, коли певний уривок потрібно читати. Цей період охоплює час від кінця жовтня до початку березня. Якщо взяти до уваги, що рік традиційно на Русі починався з березневого рівнодення, коли світло брало гору над темрявою, можна припустити, що існувала початкова частина цього твору, яка охоплювала час від квітня до вересня. Таким чином, відсутні кілька аркушів з відповідним текстом.

Не викликає сумніву, що аркуші, писані кирилицею, є лише частиною загального твору. Текст починається словами «велика человеци же чудишася глаголюще како есть яко и ветри и море послоуша его…». З першого погляду кидається в око відсутність традиційного для тогочасних писань зачину. Перша літера не виділена, як це зазвичай робилося в рукописах середньовіччя. Хоча, після завершення означення богослужебних днів, починаються уривки з євангельських оповідань про Христа від народження до розквіту його проповідницької діяльності. Закінчення кириличної частини буквально уривається на півслові: «вечероу же бывших глагола господин винограда к строи…», що стосується новозавітної притчі про виноградаря та його робітників. Зважаючи на те, що далі мав б йти, принаймні, переказ головних подій життєпису Христа про його урочистий в’їзд до Єрусалима, зраду Іуди, страсті Христові та, нарешті, смерть на хресті та воскресіння з мертвих, і, спираючись на логіку компонування твору, можна зробити висновок, що 16 кириличних аркушів являють собою приблизно третю-четверту частину загального тексту.

Глаголична частина книги складається з 29 аркушів і є своєрідним продовженням кириличної. Її компонування нагадує структуру першої частини. Друга частина доводить євангельські оповідання до логічного завершення – розіп’яття та воскресіння Христа. Відмічено найважливіші дні богослужінь, коли потрібно читати відповідні уривки з Нового заповіту, від Вербної неділі до Благовіщення.

В глаголичному тексті багато чехізмів, а наприкінці його міститься приписка, що книга створена в «літо Господнє» 1395. Одна частина її написана «словєньским язикем», а інша – руським. Ось як про це сказано в самому завершенні твору: «А друга страна тіех-то книжек, єнж єст подлє русскего закона, ту псал єст свати Прокоп Опат сву руку, а то писмо русске дал нєбожтик Карел чтврти цар рзимски к ославєни тому-то кластеру, а ке цти Сватему Єрониму і Сватему Прокопу. Господине рач му дати покой віечни. Амн» [86].

Отже, як можна зрозуміти з цієї приписки, кирилична частина належить преподобному Прокопію Сазавському (бл. 970-1053). Цей святий надзвичайно шанується в Чехії і став першим чехом офіційно канонізованим римо-католицькою церквою.

Імператор Священної Римської імперії Карл ІV подарував цей кириличний рукопис ченцям заснованого ним Емауського монастиря в Празі (або монастиря на Словенах), на вшанування пам’яті святих Ієронима та Прокопа. Свою назву монастир отримав через те, що в день його освячення 21 листопада 1347 р. читалася глава з Біблії про зустріч Іісуса з учнями по дорозі до Емауса».

Цей релігійний центр був відомий тим, що з спеціального дозволу папи римського Климента VІ отримав право відправляти католицьке богослужіння слов’янською мовою [87]. В самій Чехії божу службу ніхто не правив по-слов’янськи з кінця ХІ ст. В 1097 р. останній осередок традицій святих Кирила та Мефодія Сазавський монастир був зайнятий ченцями-бенедектинцями, що відправляли божественні літургії латиною. Братія, що молилася рідною мовою, була змушена залишити святу обитель й шукати прихистку на сході та півдні, переважно в Словаччині та Хорватії. Для ведення відправ слов’янською Карл ІV запросив ченців саме з Далмації, тобто Хорватії.

Таким чином, більш-менш простежується доля твору з середини ХІV ст. Для братії Емауського монастиря книга, подарована імператором Карлом ІV, мала сакральний характер, як в силу давності твору, так і в силу святості імені Прокопія Сазавського. Ченці зробили для манускрипта дорогоцінне оздоблення з частинкою мощей святих. Як безцінна реліквія, Сазавсько-Емауське євангеліє зберігалося в монастирі до початку ХV ст. й використовувалося для богослужіння лише в найбільші релігійні свята. В 1419 р. гусити на чолі з Яном Жижкою вивезли священну книгу з монастиря й зберігали її у себе, використовуючи для божественних відправ за своїм обрядом. У середині ХV ст. євангеліє опинилося в Константинополі. Очевидно, це пов’язано з чеською місією до православного патріарха в 1451-1452 рр. На фоні занепаду гуситського руху, в умовах, коли на Чехію вели форсований наступ хрестоносці, нещадно убиваючи єретиків і знищуючи все, що суперечило догматам офіційного католицизму, спеціальне посольство було відправлене до столиці Візантії, щоб шукати підтримки патріарха Константинопольського та вести переговори про перехід гуситської церкви під його покровительство. Посольство привезло коштовні дари й серед них своє дорогоцінне євангеліє [88]. Однак, як відомо, союз між гуситами та православ’ям не відбувся через захоплення Константинополя турками в 1453 р. Через століття старовинний манускрипт знову потрапив до Західної Європи. Ймовірно, він був привезений в числі інших святинь емісаром з Константинополя Костянтином Палеокаппою до Північної Італії, де в 1545-1563 рр. відбувався відомий Тридентський собор. Тут євангеліє придбав один з учасників собору реймський архієпископ Карл Лотаринзький і привіз до Франції, де передав на зберігання до реймського собору. Саме з цього часу «Реймське євангеліє», відоме у Франції під назвою «Le Texte du Sacre» («Коронаційне письмо»), використовувалося при коронуванні монархів аж до Великої Французької революції. Кожен новий король, кладучи правицю на євангеліє у Реймському соборі, промовляв наступний текст присяги: «Ainsi le jourons, vouons et promettons sur la sainte et vraie Croix et le saint Évangile touché» («Таким чином, цим клянемося, обіцяємо та присягаємо, святого й істинного хреста і святого євангелія торкаючись»).

Зрозуміти текст твору тогочасні французи, звичайно, не могли, тож висловлювали різні припущення про походження цього документу. В описі реліквій Реймського собору в 1669 р. позначено: «Також книга, у якій написані Євангелія мовами грецькою та сирійською [поряд приписка пізнішого часу: «згідно деяким – склавонською»], передана в дар сеньйором кардиналом Лотаринзьким напередодні Пасхи 1574 р. Вона вкрита позолоченим сріблом, з одного боку з багатьма дорогоцінними каміннями та п’ятьма кристалами, під якими зберігається багато реліквій, з них – дерев’яний хрест з істинного хреста [тобто з дерева хреста, на якому був розіп’ятий Іісус – Є.Л.] та частки мощей святого Петра та святого Філіппа, святого Сильвестра папи, святого Кирила, святої Марти, святої Маргарити Іспанської. Присутнє зображення Нашого Господа. З чотирьох сторін – срібні фігури, вкриті емаллю, з орлом. Чоловік, який доставив цю книгу із скарбниці Константинополя, свідчив, що вона походить від монастиря святого Ієронима. Важить вона шість марок шість унцій» [89].

Довгий час жоден у Франції був неспроможний прочитати святе євангеліє, створене дивним східним письмом. Перекази свідчать, що перебуваючи у Франції в 1717 р., цар Петро І побачив «Реймське євангеліє». Не зрозуміле французам, які вважали його написаним божественними знаками, воно, ясно, лише кирилична його частина, було без особливого затруднення прочитане російським монархом.

В період Великої Французької революції Реймський собор був пограбований. Зникло з нього і дивовижне євангеліє. Проте, на щастя, цінний раритет не загинув. Варвари лише здерли з нього цінну обкладинку, зберігши непошкодженим текст. За наказом Наполеона І, «Реймське євангеліє» було передане до міської бібліотеки, де зберігалося надалі.

З ХІХ ст. твір знаходився під прискіпливим вивченням багатьох істориків-славістів. Його досліджували словенець Єрней Копітар, чех Вацлав Ганка, поляки Людвиг Ястржембський і Ян Лось, хорват Ватрослав Ягіч, росіянин Олександр Востоков та ін.

В 1843 р. за бажанням російського імператора Миколи І у Парижі вийшло в світ яскраве факсимільне видання «Слов’янського євангелія», підготовлене до друку відомим французьким художником-копіїстом Сильвестром [90]. Невдовзі по тому, відомий славіст Вацлав Ганка підготував нове видання твору, з коментарями чеською та російською мовами, розбивкою суцільного старослов’янського тексту на окремі слова та транслітерацією глаголичних текстів кирилицею та латиницею, яке вийшло в Празі в 1846 р. [91] За свою працю на ниві славістики, зокрема участь у дослідженнях «Реймського євангелія», Ганка був нагороджений царем Миколою І орденом святої Анни [92]. Ця нагорода є досить символічною, враховуючи те, що даний твір в той час пов’язувався саме з постаттю Анни Ярославни.

В ХІХ ст. велике число російських урядовців, які перебували у Франції, здійснювали спеціальні вояжі до Реймса, щоб потримати в руках сакральний раритет. Подібну місію виконав під час візиту до Франції і імператор Микола ІІ разом із своєю дружиною Олександрою Федорівною.

Втім, якщо більш-менш встановлена доля «Реймського євангелія» з середини ХІV ст., залишається загадкою, яким чином старовинний кириличний документ потрапив у руки Карла ІV? Політу фантазії тут немає меж.

Щоб краще зрозуміти можливі гіпотези, потрібно звернутися до постаті самого імператора Священної Римської імперії. Він був сином короля Чехії Іоанна Сліпого з династії Люксембургів та Єлизавети Богемської, сестри останнього чеського короля Вацлава ІІІ з роду Пржемисловичів. Першопочатково хлопчик отримав ім’я Вацлав, на честь діда по матері, але згодом воно було змінене на більш звучне Карл. В жилах юного принца тік складний субстрат із суміші французької, німецької, чеської, угорської та руської крові (його прабабця Кунігунда Ростиславна була онукою князів Михайла Всеволодовича Чернігівського Святого та Романа Мстиславича Галицько-Волинського). Він був споріднений практично з усіма монархічними родинами Європи. Досконало знаючи чеську мову, яка була рідною мовою його матері, він майже все дитинство та юність провів у Парижі, де отримав грунтовну освіту. Його тітка Марія, сестра батька, була французькою королевою в 1322-1324 рр. Згодом королевою Франції стала й старша сестра самого Карла – Бонна (або Ютта). В 1332 р. вона вийшла заміж за французького короля Іоанна VІ Доброго.

В 1346 р., ставши королем Чехії та імператором Священної Римської імперії, Карл розгорнув бурхливу діяльність, спрямовану на піднесення культурного, політичного та економічного рівня своєї держави. Він намагався налагодити добросусідські взаємини з іншими країнами. Одним з кроків його реформ, як уже згадувалося, було заснування Емауського монастиря із слов’янським богослужінням.

Серед шляхів, якими б стародавній кириличний документ міг потрапити до Карла ІV, можна назвати кілька ймовірних: 1) твір Прокопія Сазавського міг з ХІ ст. весь час зберігатися в бібліотеці чеських королів і потрапив до Карла від його матері Єлизавети (Елішки Пржемисловни); 2) Карл ІV мав приязні відносини з Угорщиною й міг отримати старовинний манускрипт в одному з тамтешніх монастирів, які мали тісні контакти з Руссю та православною культурою; 3) цінний рукопис міг потрапити до Карла з Балкан – з Сербії чи Хорватії, де зберігалося багато стародавніх кириличних книг; 4) до Чехії твір потрапив з Русі через посередництво Кунігунди Ростиславни, онуки Михайла Всеволодовича Чернігівського та Романа Мстиславича Галицько-Волинського, яка в 1261 р. вийшла заміж за чеського короля Пржемисла Оттокара ІІ; 5) твір був створений в ХІV ст. на замовлення Карла ІV.

Подібні гіпотетичні побудови можна продовжувати й далі. Однак досить вірогідним є припущення, що твір Карл привіз із Франції, де він провів своє дитинство та юність, перед тим як сісти на чеський престол. Слов’янський манускрипт, що зберігався у фрагментарному вигляді й був абсолютно незрозумілий французам, міг зацікавити принца, який був наполовину чехом, і, вирушаючи до Праги, він захопив його з собою. Також зазначимо, що перша дружина Карла ІV Бланка, була дочкою графа Карла Валуа, основоположника королівської династії, про якого французи казали «син короля, брат короля, дядько трьох королів, батько короля, а сам не король». Бланка була королівського роду, а отже, далекою спадкоємицею Анни Ярославни та Генріха І (щоправда, й сам Карл ІV був далеким нащадком цього подружжя), тож слов’янське євангеліє вона могла привезти чоловікові в якості приданого.

Французька версія є повністю логічною, хоча й бездоказовою, як і всі інші. Тим більше, можна навести кілька можливих варіантів потрапляння кириличної книги до цієї країни: 1) до Франції твір був принесений хрестоносцями з Константинополя на початку ХІІІ ст.; 2) книгу привіз до країни руський архієпископ Петро Акерович, який брав участь у Ліонському соборі 1245 р. й намагався схилити латинян до участі в хрестовому поході проти татар, обіцяючи поступки в релігійних питаннях з боку православної церкви; 3) (найпоширеніша й найлогічніша версія) євангеліє належало Анні Ярославні, яка привезла його з Києва до Парижа. Саме ця королева могла бути єдиною читачкою в середньовічній Франції, що розуміла слов’янські письмена.

Розглянемо найпоширенішу в історіографічній традиції версію приналежності рукописної книги саме Анні Ярославні. Ця версія має чітку логіку. Серед аргументів, які можна навести на її користь, можна виділити наступні. Наявність богослужебної книги, якою по суті є «Реймське євангеліє», є природним у побожної князівни, що вирушала на чужину. Спосіб написання літер у так званому «Реймському євангелії» дуже подібний до уставних форм, що використовувалися у ранніх кириличних творах. Якщо кириличний текст написаний справді Прокопієм Сазавським, який помер в 1053 р., то це повністю збігається з добою Ярослава Мудрого, який, як ми знаємо, створив велику бібліотеку, організовував школи, будував церкви та монастирі, запрошував на Русь книжних людей із слов’янських країн. Цілком природно між Києвом і Сазавським монастирем, що був на той час одним з найголовніших форпостів слов’янської культури, могли бути тісні взаємини, й святий Прокопій Сазавський міг передати Ярославу Мудрому одну або кілька книг, з яких євангеліє той передав дочці, відправляючи до далекої Франції.

Кирилична частина є дуже давньою й написана не в добу Карла ІV. Також, якби євангеліє створювалося в ХІV ст., воно б мало цілісний характер, а тут представлений лише кириличний уривок без початку та без завершення. До того ж, який сенс створювати одну частину твору кирилицею, а іншу – глаголицею. Місіонери з Далмації були більш призвичаєні саме до глаголиці, якою й написали продовження кириличної частини. Фрагмент твору, написаний «руськими письменами», мав надзвичайну святість для ченців Сазавського-Емауського монастиря, які доповнили його глаголичним текстом і створили коштовний оформлення.

Глаголичний текст є пізнішим доповненням кириличного. По суті обидві частини є окремими творами, про це свідчать повтори у глаголичному тексті. Уривок кириличного тексту представляє собою зібрання з усіх чотирьох канонічних євангелій, які складені у послідовну розповідь про Христа. Однак ця розповідь обривається на середині. Тому глаголична частина мала б бути продовженням кириличної.

Згадка апостола Філіппа на сторінці «Реймського євангелія»

Згадка апостола Філіппа на сторінці «Реймського євангелія»

Якщо б «Реймське євангеліє» дійсно належало Анні Ярославні, вона б, очевидно, час від часу читала його, згадуючи свою батьківщину. Відмітимо, що на другій сторінці цього твору згадується ім’я апостола Філіппа (хоча це є цілком природним для євангелія й нічого саме по собі не доводить). Згадаймо, що цим нетиповим для тодішньої Франції ім’ям було названо первістка Анни та Генріха І. Як відомо, за християнськими легендами, апостол Філіпп здійснював проповідницьку діяльність у Скіфії. Це ті краї, з яких приїхала до Франції Анна. В одній з хронік вона навіть названа «скіфкою».

Якщо євангеліє було при Анні, то воно відігравало для неї роль зразка при написанні літер. Можна точно стверджувати, що букви цього твору дуже подібні до букв, які використовувала сама Анна. Для порівняння наведемо загальновідомий підпис Анни 1063 р. з двох слів і відповідні слова, скомпоновані на основі букв з тексту «Реймського євангелія»

Порівняння графіки підпису Анни і Реймського євангелія

Вгорі – автентичний підпис Анни Ярославни. Під ним текст, створений за допомогою виокремлення окремих букв з обраної навмання сторінки «Реймського євангелія». У даному випадку сторінки 29 факсимільного видання.

Кидається у вічі, що Анна не мала постійної практики письма, на відміну від професійних книжників, проте схожість літер у її підписі та букв на сторінках «Реймського євангелія» безсумнівна. Єдину відмінність складає хіба що написання літери «ѣ» та кут нахилу літери «а».

Врахуймо також, що свій відомий кириличний підпис Анна поставила в 1063 р., тобто через 12-14 років після залишення нею батьківщини. Вона була відлучена від рідного мовного середовища та й писати їй доводилося рідко.

Підводячи підсумок щодо походження «Реймського євангелія», можна сказати лише одне, зараз не можна достеменно ні довести, ні спростувати його пов’язаність з постаттю Анни Ярославни, хоча зв’язок між ними може бути цілком вірогідним. Залишається сподіватися на майбутнє, яке зможе пролити більше світла на походження цього унікального документу.

Примітки

86. Ганка Вацлав. Сазаво-Эммаузское святое благовествование. Ныне же Реймское. – Прага: Книгопечать сынов Богумила Гааза, 1846. – С.186-188.

87. Там само. – С.V.

88. Ганка Вацлав. Сазаво-Эммаузское святое благовествование… – С.VI-VII.

89. Там само. – С.VІІІ-ІХ.

90. Evangelica Slavice. – P., 1843. – 62 p. Факсимільне видання.

91. Ганка Вацлав. Сазаво-Эммаузское святое благовествование… – 201 с.

92. Тимошик Микола. Історія видавничої справи. – К.: Науково-видавничий центр «Наша культура і наука», 2003. – С.88.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 12236

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.