Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Життя і творчість Льва… / Суспільний резонанс праць… / Відгук на загальну теорію етногенезу / Стаття В.І.Козлова

Життя і творчість Льва Гумільова

Суспільний резонанс праць Гумільова

Відгук на загальну теорію етногенезу

Стаття В.І.Козлова

Жарких М.І.

А саме, в 1974 році В.І.Козлов надрукував велику статтю [1], в якій дав визначення теорії Л.М.Гумільова як "біолого-географічної". Само по собі це визначення правильно вказує на ті науки, дані яких Гумільов залучив до проблеми етносу, і не є чимось нечуваним в науковій термінології (наприклад, говорять про "фізико-хімічну теорію електролітів", і ніхто не ображається). Але загартований в комуністичному новоязі партійний читач відчув, що гарну річ таким незвичним словосполученням не назвуть; відчув, що це не наукове визначення, а "ярлик" [2], який треба таврувати.

Що могло не сподобатись начальству? А.Куркчи слушно вказує на такі причини цього наїзду на теорію Гумільова:

  • страх перед публічним обговоренням проблем національного питання;
  • страх перед самим існуванням проблем етнічної історії;
  • страх втратити монополію на владу над умами всієї інтелігенції [3].

Ці страхи виявились тривкішими навіть за комуністичну владу і продовжують впливати на сприйняття поглядів Гумільова в наш час – навіть людьми, вільними від комуністичних упереджень.

У вступній частині Козлов дає класифікацію антимарксистських поглядів на історію: географічний детермінізм визнавав головним фактором географію, біологічні концепції (зокрема, органічна теорія) – біологію, фрейдизм та біхевіоризм – психологію. Гумільов висунув біолого-географічну концепцію.

Далі Козлов викладає основні положення концепції Гумільова: етнос – явище природи; суперетноси, етноси та субетноси; пасіонарність, яку Козлов правильно вважає наріжним каменем; зв’язок утворення нових етносів з певними особливостями ландшафту; етнос – це процес розвитку. Цей виклад базується на 14 статтях Л.М.Гумільова 1965 – 1973 рр. і є загалом правильним, за одним винятком. Козлов приписує Гумільову неможливе для останнього твердження: етноси розділені географічними та генетичними бар’єрами [с. 77]; "змішані в етнічому відношенні шлюби дають неповноцінне, нежиттєздатне в генетичному відношенні потомство" [с. 82]. Генетичний бар’єр – це неможливість запліднення та одержання потомства; генетично неповноцінними (нездатними до розмноження) є, наприклад, мули (схрещення коня та віслюка). Нічого такого Гумільов не говорив. Козлов відзначає такі слабкі місця у викладі Гумільова:

  • відсутність чіткого розгорнутого визначення етносу;
  • нездалі поняття поля та ритму етносу;
  • надуманість схеми змін у стереотипі поведінки при зміні фаз етногенезу.

Перший закид непрямо визнав сам Гумільов, який потім написав:

"Якщо знайдеться вередливий рецензент, який буде вимагати дати на початку книги чітке визначення поняття 'етнос', то можна сказати так: етнос – феномен біосфери, або системна цілісність дискретного типу, яка працює на геобіохімічній енергії живої речовини […] Якщо цього достатньо для розуміння, то книгу далі можна не читати" [ЭБЗ, с. 28],

– тобто Гумільову не дали змоги в той час висловитись до кінця. Другий та третій закиди є слушними, про них ми ще будемо колись говорити.

Козлов не хоче розбирати твердження Гумільова по суті:

"Відсутність у побудовах Л.М.Гумільова логічних доказів робить зайвим спростування кожного його засновку, до того ж багато з них виходять за рамки історії та етнографії" [с. 79].

Якби ми зустріли людину, яка хоче спростувати механіку Ньютона і при цьому каже: "Я в похідних та інтегралах не розбираюсь і взагалі ці диференціали та інтеграли виходять за рамки механіки, то я їх не торкатимусь" – ми б тільки здивувались. Хочеш спростувати апарат певної науки – то спочатку розберись у ньому. Натомість Козлов протиставляє Гумільову марксистські твердження:

"етнічні сутності пов’язані з соціально-економічними сторонами життя […] сутність суспільних форм та основні закономірності історичного розвитку не визначаються географічними чи біологічними факторами" [с. 80].

"Класики марксизму-ленінізму дійшли висновку, що гострі національні тертя, етнічні конфлікти зумовлені в кінцевому підсумку конфліктами в економічній сфері, в царині виробничих відносин і що в результаті соціалістичної революції та пов’язаних з нею перетворень національні відносини будуть розвиватись гармонійно, на основі дружби та співробітництва народів, причому процес зближення націй завершиться в кінцевому підсумку їх злиттям" [с. 82].

Ось тут і заритий білий собака [4]: В.І.Козлов обстоює теорію етносу, властиву розвиненому соціалізму, з його неодмінним атрибутом – єдиним совєтським народом. Погляди Гумільова неприйнятні не тому, що вони "біологічні" чи "географічні", а тому, що для Гумільова етногенез – природний процес, який не підлягає волі начальства. Прийняття поглядів Гумільова означало б, що коли "єдиний совєтський народ утворюється" – це відбувається незалежно від керівної та спрямовуючої сили начальства, означало б, що начальство не є всемогутнім [5].

Тому необхідно Гумільова спростовувати шляхом:

  • доведення, що його погляди – антимарксистські;
  • безадресного звинувачення у недостатній пильності;
  • наголошенні на ідеологічній шкідливості його теорії;
  • звинувачення Гумільова у зв’язках з імперіалізмом.

Розгляд питання про марксизм у Гумільова ми відкладемо до слушного часу (екскурс "Легенда про марксистський характер теорії етногенезу"). Недостатню пильність проявили, з одного боку, видання природничо-наукового профілю, які вміщували статті Гумільова; з другого боку – історики та філософи, які не заглядали в ці видання, не критикували Гумільова [с. 73], тобто допустили, що він встиг надрукувати цілу купу шкоди. Ідеологічна шкода, на думку Козлова, полягає:

  • в проповідуваній нібито Гумільовим зневазі до змішаних шлюбів [с. 77, 82];
  • в поділі народів на кращі та гірші за ознаками місця походження та фази етногенезу [с. 80];
  • у вихвалянні пасіонаріїв-"героїв" та зневазі до інших, "натовпу" [с. 81].

А головна шкода така:

"Своєю концепцією етнічної історії Л.М.Гумільов, по суті, виправдовує жорстокі завоювання та кровопролитні міжетнічні конфлікти. В чому ж винні Чингіс-хан, Наполеон або Гітлер, і головне, при чому тут феодальний чи капіталістичний лад, коли 'пасіонарна' активність таких 'героїв' була викликана біологічними мутаціями, а самі вони та групи, що їх підтримують, слідували лише біогеографічним законам розвитку монгольського, французького чи германського етносів?" [с. 83].

Гумільов допомагає імперіалізму ось так:

"Міркуваннями про міжнаціональні шлюби Л.М.Гумільов виправдовує, по суті, національну сегрегацію та євгеничні закони про заборону національно-мішаних шлюбів, як це роблять найбільш реакційні націоналістичні та расистські партії буржуазного суспільства" [с. 83].

Щоправда, в "буржуазному суспільстві" партії, хоч які б вони були реакційні, не приймають законів (це роблять парламенти).

Імперіалісти ж, зі свого боку, допомагають Гумільову ось так:

"Статті Л.М.Гумільова охоче передруковуються в буржуазній пресі, що створює невірне уявлення про погляди совєтських вчених в галузі етнічної історії" [с. 85] [6].

Жанр статті Козлова треба визначити як погромно-аналітичний: з одного боку, погромні висновки були задані в ній заздалегідь; з другого боку, дана спроба аналізу предмету і обґрунтування необхідності погрому. Це, звичайно, великий крок у перед у порівнянні з чисто погромним стилем, який був панівним у радянській науці перед тим [7], але до наукового аналізу йому ще далеко.

Виправа Козлова проти Гумільова сильно зашкодила останньому. Ця стаття скасовувала позитивні для Гумільова висновки дискусії й визначала його погляди як неправильні й ворожі, а отже, такі, що не мусять доходити до читачів. Наполохані своєю недостатньою пильністю, редактори почали відхиляти все написане Гумільовим поспіль. Я здогадуюсь, що безпосередньою причиною появи цієї погромної статті був захист докторської дисертації Гумільова, який відбувся у травні 1974 р. (номер журналу передано до складання 18.10.1974 р., тобто стаття написана раніше). Здогадуюсь також, що ініціатива погрому виходила з не дуже високих сфер, можливо, від директора Інституту етнографії АН СССР Ю.В.Бромлея. Думаю, якби погром був ініційований справжнім начальством (ну, хоча в ідеологічним відділом ЦК КПСС), це б не минулось без звільнень з роботи та інших "оргвисновків".

Примітки

[1] Козлов В.И. О биолого-географической концепции этнической истории. – ВИ, 1974 г., № 12, с. 72 – 84.

[2] Первісне значення тюркського терміну "ярлик" (жалуванна грамота або наказ володаря) в сучасній російській мові цілком забулося; слово вживається в двох значеннях: 1) етикетка, маркер ("товарний ярлик"); 2) ганебне тавро, вислів, що паплюжить річ, до якої "ярлик" прикладено ("навішувати ярлики").

[3] Куркчи А. Л.Н.Гумилёв и его время. – П94, с. 50.

[4] Давні тибетці убивали білого собаку і клялися над його трупом, що не збрешуть [ДТ, с. 358].

[5] В якійсь із статей Гумільова промайнуло навіть словосполучення "радянський суперетнос", яке мало означати готовність Л.М.Гумільова допомагати начальству. Але начальство не оцінило цей крок і не прийняло простягнутої йому руки допомоги, і більше Гумільов про цей "суперетнос" не згадував.

[6] Зі списку праць Гумільова видно, що його статті дійсно перекладались і передруковувались у США, але все це робилось за дозволом відповідного советського керівництва. До речі, мої статті імперіалісти теж перекладали. Звісно, не як статті такого собі Миколи Жарких, а як наповнення "Колоїдного журналу". Цей журнал імперіалісти перекладали від обкладинки до обкладинки. Я думав, що своєю працею допомагаю своїй країні, але оскільки моєю країною керували вороги мого народу, то вийшло, що я допомагав імперіалістам…

[7] Ось зразок справжнього погромного стилю: "Я, академік Лисенко, збагатив радянську мічурінську біологію багатьма відкриттями: я створив теорію стадійного розвитку рослин, я відкрив яровізацію та світлову стадію, я вивів жирномолочних бичків, запропонував метод літньої посадки картоплі на півдні, довів перетворення вівса на вівсюг, жита на пшеницю, піночки на зозулю, граба на ліщину. Але мені не дають працювати такі вейсманісти-морганісти, як М.П.Дубінін, Б.Л.Астауров, Д.К.Беляєв, С.І.Аліханян, М.Є.Лобашов та інші. Таких ворогів народу треба розстрілювати з автомата ППШ" (із наукового звіту академіка Трохима Денисовича Лисенка за 1973 р. Цитую за спогадами: Драгавцев В.А. Забота о человечестве. – "Дмитрий Константинович Беляев: книга воспоминаний", Новосибирск, 2002 г., с. 137). Справжній радянський вчений не дискутує з опонентами, а розстрілює їх.

Зауважу принагідно, що Трохим Лисенко є прекрасним зразком українського пасіонарія: зухвалим невігласом, надзвичайна активність якого завжди носить деструктивний характер. Він був у фаворі радянського начальства з 1931 року до самої смерті в 1976 році і всю свою величезну енергію спрямував на досягнення тільки однієї мети – знищення біології в СССР. І таки знищив!

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2253

Модифіковано : 4.12.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.