Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Життя і творчість Льва… / Суспільний резонанс праць… / Відгук на загальну теорію етногенезу / Стаття О.Янова

Життя і творчість Льва Гумільова

Суспільний резонанс праць Гумільова

Відгук на загальну теорію етногенезу

Стаття О.Янова

Жарких М.І.

Завершив погромно-аналітичну кампанію 1992 року пан Олександр Янов, який відгукнувся на смерть Л.М.Гумільова статтею "Вчення Льва Гумільова" [20]. Стаття складається з двох частин – аналітичної та прогнозної. Для нашої теми цікавіша допоміжна, аналітична частина. В ній Янов розглядає етногенетичну теорію Гумільова, віддаючи належне грандіозності поставленої задачі та ерудиції автора. Основою теорії Янов вважає ідею "біохімічної енергії", яка перетворюється в "пасіонарність". А далі

"живе собі народ тихо й мирно в стані 'гомеостазу', а потім раптово обрушується на нього 'пасіонарний поштовх', або 'вибух етногенезу', і він перетворюється в етнос, тобто перестає бути просто соціальним колективом і стає ’явищем природи'. І з цього моменту 'моральні оцінки так само непридатні, як до всіх явищ природи…' І далі вже нічого від нього не залежить. На найближчі 1200 – 1500 років (бо саме стільки продовжується етногенез, по 300 років на кожну фазу), він в полоні власної пасіонарності. Всі зміни, які з ним віднині трапляються, можуть бути виключно віковими. Все в його історії розписано наперед, детерміновано з жорсткістю, яка змагається з фаталістичними конструкціями Шпенглера" [с. 108].

Що сказати про таку модель Льва Гумільова? Найкраще тут пасують слова відомої пісні:

"Грицькова свита,

Та не Грицькова мова;

Грицьків кінь,

Та не Грицько на нім".

Янов створює для власного вжитку якогось "іншого Льва Гумільова" і далі воює з цим іншим. Я досить перечитав праць Гумільова, щоб стверджувати такі невідповідності яновського резюме дійсним поглядам Гумільова:

  • буцімто біохімічна енергія перетворюється в пасіонарність;
  • буцімто "народ" стає "етносом" лише після виходу з гомеостазу;
  • буцімто "народ в стані гомеостазу" – це просто соціальний організм і не є явищем природи;
  • буцімто етнос в процесі розвитку не є соціальним організмом, а є тільки явищем природи;
  • буцімто від самого етносу в його історичній долі нічого не залежить;
  • буцімто всі зміни, які трапляються з етносом, зумовлені тільки зміною його віку;
  • буцімто все в його історії розписано наперед.

Все це невірно. Нічого такого (чи принаймні, в такому категоричному тоні) Гумільов не стверджував. Все це Янов вигадав, але це, зрештою, факт з його біографії. Набагато цікавіші його критичні зауваження на адресу теорії етногенезу, бо вони дійсно вказують на моменти, незрозумілі для читача.

Зауваження перше:

"Суть його гіпотези полягає у поясненні історичних явищ (народження нових етносів) природними (евентуальними виверженнями біосфери) […] з’явився десь на Землі новий етнос – значить, відбулося виверження біосфери. Але звідки ми знаємо, що на Землі з’явився новий етнос? Виявляється, з 'пасіонарного вибуху', тобто з виверження біосфери. Таким чином, пояснюючи природні явища через історичні, ми в той же час пояснюємо історичні явища через природні. Це екзотичне кругове пояснення" [с. 109].

Це – просто логічне непорозуміння. Насправді кільцевого пояснення, тобто непрямого визначення поняття самого через себе, тут нема. Наприклад, звідки ми дізнаємось, що ядра атомів діляться? З енергії, що при цьому вивільняється. Ну, а енергія ця звідки береться – від поділу ядер. Для гуманітара тут пахне кільцевим визначенням, але для фізика – проходження причинно-наслідкового ланцюжка чи від причини (поділу ядра) до наслідку (вивільнення енергії), чи від наслідку до причини. У Гумільова пасіонарний вибух – причина, а етногенез – наслідок. Ми не можемо безпосередньо спостерігати причину, але можемо судити про неї з спостережуваних наслідків. У фізиці таких випадків – безліч, але для гуманітара такий спосіб міркування трохи незвичний.

Зауваження друге:

"Гумільов мусить цілком недвозначно пояснити читачеві, що таке новий етнос, що саме робить його новим і на основі якого об’єктивного критерію ми можемо визначити його принципову новизну. Парадокс гіпотези Гумільова полягає в тому, що ніякого такого об’єктивного критерію в ній просто нема" [с. 109].

"Просумуємо головні віхи народження нового суперетносу. Спочатку виникають 'пасіонарії', люди, здатні жертвувати собою в ім’я відродження та величі свого етносу, предтечі майбутнього. Потім ніякийсь 'пристрасний геній' згуртовує довкола себе знову ж таки 'пристрасних, енергійних, непримиренних людей' і веде їх до перемоги. Виникає суперечність, нове бореться з 'обивательським егоїзмом' старого етносу, але в кінці кінців 'пасіонарність' так широко розповсюджується шляхом 'мутацій', що старий етнос здається на милість переможця. З його уламків виникає новий.

І це все, що пропонує нам Гумільов у якості критерію новизни 'суперетносу'. Але ж перед нами лише універсальний набір ознак будь-якої великої політичної зміни, який однаково придатний для всіх революцій та реформацій у світі" [с. 110].

"Будь-що-будь відсутність об’єктивного і верифікованого критерію новизни етносу не тільки робить гіпотезу Гумільова несумісною з вимогами природознавства, але взагалі виводить її за межі науки, перетворюючи на легку здобич 'патріотичного' волюнтаризму" [с. 111].

Це зауваження назагал слушне і в напрямку задоволення висунутих Яновим вимог треба працювати. Але чи слушно ставити цю дійсну слабкість на карб персонально Льву Гумільову? Скажімо, у нас є об’єктивний та верифікований засіб виміряти електричну напругу – вольтметр, але його винайшов не Алесандро Вольта; і омметр винайшов не Георг Ом, і мікроамперметр – не Анрі Мікроампер. Але всі ці вчені зробили головне для своєї справи – вони вказали ті величини, які треба вимірювати. Якщо якась величина об’єктивно існує, то не може бути, щоб не знайшлось приладу для її вимірювання. Янов же закидає Гумільову, що той не винайшов пасіометра для вимірювання пасіонарної напруги та етнометра для вимірювання віку етносу.

Що ж стосується "універсального набору ознак", то – повторю те, що писав з приводу Клейна – в цьому я вбачаю не недолік, а перевагу теорії Гумільова. Що ж поганого в тому, що за допомогою однієї гіпотези можна пояснити широке коло явищ? Сам же Гумільов і говорив, що стереотип поведінки змінюється весь час, що етнос живе, і кожна зміна вимагає надзусиль, а на такі надзусилля здатні пасіонарії. Інша справа, що зміни бувають велетенські – і тоді говоримо про новий суперетнос, а бувають і менші – тоді йдеться про зміни всередині вже існуючих етнічних систем. Батарейка для кишенькового ліхтарика пощипує нам язика (напруга її 4.5 вольта), а блискавка пронизує кілометрові простори й руйнує будинки (напруга її – сотні мільйонів вольт), але базове явище і там і тут одне – протікання електричного струму.

Звертаю також увагу читача на те, що вимога Янова пояснити – що таке новий етнос, а також зауваження щодо універсального набору ознак майже текстуально збігаються з аналогічними висловлюваннями Клейна. Великі уми сходяться.

Зауваження третє:

"На якій підставі ми можемо відмовити Японії в пасіонарному вибуху саме в 19 ст.? Читачу Гумільова залишається зовсім незрозумілою дивна поведінка біосфери після 14 ст. З якої, власне, причини припинила вона свою 'пасіонарну' діяльність одразу ж після того, як її виверження в чудесний спосіб подарувало 'друге народження' слов’янській Русі? […] Навіть з таблиці, складеної самим Гумільовим, видно, що не було ще в історії випадку так би мовити простою біосфери на протязі шести століть без жодного вибуху етногенезу […] У читача тут вибір невеликий. Або щось серйозно зіпсувалось в біосфері, якщо вона за 6 століть не змогла породити жодного нового 'суперетноса', або Гумільов її штучно заблокував – з 'патріотичних' міркувань"[с. 111].

Це зауваження зовсім нестійне. Поки не винайдено методу кількісних вимірів, єдиний спосіб встановити загальні закономірності етногенезу – це розглядати закінчені процеси. Сам Гумільов постійно підкреслював цю особливість своєї методики, і не зрозуміти його в цьому питанні може тільки той, хто не хоче розуміти. Гумільов не стверджував і не заперечував можливості пасіонарного вибуху в Японії в 19 ст., так що це запитання – не до нього. Підозра Янова, що Гумільов заборонив подальші пасіонарні поштовхи заради того, щоб російський суперетнос був "вічно молодим" (не розстанусь, мовляв, з комсомолом) – безпідставна. Якщо вирушити шляхом Гумільова на пошуки пасіонарних поштовхів після 14 ст., то перше, що впадає у вічі – це утворення американського етносу (в США). Він утворився в 18 ст. і є наймолодшим. Янов, живучи в США, цього не помітив через аберацію близькості, про яку його попереджав Гумільов.

Це зауваження також має відповідник у статті Клейна, який замість Японії наводить приклад США як народу, який не вкладається в концепцію Гумільова [21].

По цих трьох зауваженнях Янов вирішив, що він достатньо показав слабкість та неспроможність гіпотези Гумільова як наукового напрямку:

"Ледве ми застосували до гіпотези Гумільова найелементарніші вимоги, що стосуються будь-якого наукового відкриття, як вона розсипалась у нас під руками, виявившись неймовірною сумішшю наукоподібності, гігантоманії та 'патріотичного' волюнтаризму" [с. 112],

– і перейшов до основної, прогнозної частини статті, в якій він видобуває зі Льва Гумільова "нову російську праву" (знову-таки слід зауважати, що і Клейн вважає прийоми Гумільова ненауковими).

Недаремно його стаття називається "Вчення Льва Гумільова". Янов не покликається на роботу Клейна і не цитує її, але теж називає працю Гумільова "вченням". Не науковим підходом, не теорією, не гіпотезою, а саме "вченням". На думку Янова, це "вчення" здатне посісти місце марксистсько-ленінського "вчення", тому що

"для цього потрібно щось зовсім інакше, таке, що примиряє в собі й 'червоний' детермінізм, і 'білий' волюнтаризм. Щось, з одного боку, учене й систематичне, яке гарантує, що майбутнє і справді на боці нової опозиції, а з другого – полум’яне, мобілізуюче й здатне підняти маси проти традиційного історичного ворога – Заходу […]

Що треба буде засвоїти рядовому 'червоно-білому'? Що історія працює проти 'загниваючого' Заходу і на наймолодший у світі етнос. Бо тільки ми зберегли ще безнадійно розгублену Заходом пасіонарність […]

Учення Льва Гумільова може стати ідеальним фундаментом російської 'коричневої' ідеології, якої так відчайдушно потребує Нова Російська Права" [с. 113 – 114].

Ці міркування дещо цікаві, але вони – не більше як припущення, які наразі не підкріплені ніякими реальними фактами політичного життя Росії, хоч від часу яновської перестороги минуло більше 4 років. Зрештою, прогноз Янова базується на упевненості, що "нова російська права" вирушить битим шляхом Леніна та Гітлера, а не якимось іншим [22].

Янов вважає, що за інших умов Гумільов міг би стати дійсно визначним діячем:

"Страшенно шкода надзвичайно талановитої та ерудованої людини, яка так і не зуміла представити свою гіпотезу городу та світу коли був ще час щось виправити, щось переробити, щось передумати. Він став, по суті, ще однією жертвою совєтської системи, яка скалічила його, ізолювавши від світу". [с. 112]

Це жалкування також дуже подібне до жалкування Клейна, особливо з урахуванням того, що перше написане до смерті Гумільова, а друге – після смерті. Залишається ще раз підкреслити: великі уми сходяться, особливо коли вони – однієї національності [23].

Афористичний підсумок кампанії 1992 р. підвів шістьма роками пізніше С.А.Іванов:

"Насправді теорія [етногенезу] Гумільова є найяскравішим проявом сталінізму, який в’ївся у саму суть людської душі. Не нав’язаного, але підсвідомого" [24].

Важливою новаторською рисою цього формулювання Іванова є його повна безпідставність. Якби він пояснив нам, яким ярмісом він прийшов до такого висновку, з ним можна було б сперечатись і – чого у світі не буває – спростувати. А так обкаляти людину, без жодних пояснень – це ніяких заперечень викликати не може.

Примітки

[20] Янов А. Учение Льва Гумилёва. – Свободная мысль, 1992 г., № 17, с. 104 – 116.

[21] Нева, 1992 г., № 4, с. 229.

[22] Аналіз сучасних політичних процесів – не моя справа, але зауважу, що й через 12 років по пересторозі (в 2004 році) прогноз пана Янова не здійснився. Хоча за врятування Росії як євразійської держави узявся сам Олександр Гелійович Дугін, у нього нічого не вийшло. Навіть стати президентом він не зумів, не те що врятувати Росію (див. веб-часопис "Евразийский вестник" ).

У 2014 році пан Дугін, знемагаючи під тягарем власної нікчемності, вирішив «заявить о себе по пристойности». Піднявшись на високу трибуну Московського університету, цей біснуватий професор заволав: «Убивайте! убивайте! убивайте!» (українців).

Він, мабуть, розраховував, що цар, дізнавшись про гарний напрям його думок, пожалує його генералом. «Он хотел, чтоб к штыку приравняли враньё», але й тут наш євразієць з великої дороги прорахувався. В часи загальної антиукраїнської істерії битися в антиукраїнських конвульсіях – це ніяка не заслуга, а просто середній рівень. Навіть дуже середній.

«Так и остался Топтыгин майором навек. А если бы он прямо с типографий начал – быть бы ему теперь генералом!»

Доповнено 24 травня 2014 р.

[23] Зауважу, що п’ята графа у п.Янова точно така сама, як у п.Клейна: і там і там написано "Національність". Ще зауважу, що жодне добре діло не лишається без наслідків. От і пан Янов знайшов собі достойного учня в особі пана Михаїла Трипольського – автора статті "Хозарський каганат, євреї і доля Росії" ("Новое русское слово", 9 декабря 1994 г.; цитую з веб-копії: ; можна і звідси: або звідси: або звідси: ):

"Як вчений-історик Лев Гумільов сьогодні у Росії надзвичайно популярний. Його книги і статті лягли в основу антисемітських концепцій сучасних російських фашистів і націоналістів. Я дуже шкодую, що тільки в журналі "Слово-Word" влітку поточного року у розділі "Вчення Льва Гумільова" з книги професора Янова "Веймарська Росія" я знайшов усвідомлення тієї небезпеки, яку становить антиєврейська тема в концепції Гумільова".

Ясно, що після четвертої графи у паспорті пана Трипольського йде п’ята – як, зрештою, і в усіх цитованих авторів.

[24] Иванов С.А. Взаимоотношения Руси и степи в концепциях евразийцев и Л.Н.Гумилёва. – "Славяне и кочевой мир", М., 1998 г., с. 53.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2064

Модифіковано : 25.11.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.