Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Життя і творчість Льва… / Суспільний резонанс праць… / Відгук на загальну теорію… / Нерозуміння теорії Гумільова

Життя і творчість Льва Гумільова

Суспільний резонанс праць Гумільова

Відгук на загальну теорію етногенезу

Нерозуміння теорії Гумільова

Жарких М.І.

Отже, ми бачимо, що Гумільова звинувачують з різних боків: Козлов звинувачує в антимарксизмі, Янов – у марксизмі; Чівіліхін звинувачує Гумільова в антипатріотизмі, Янов – у патріотизмі. Я думаю, що всі ці критики Гумільова намагаються виміряти радіус квадрата, тобто прикладають до Гумільова класифікаційні схеми, в які він не вписується. Ми бачимо, яку мізерну роль у цій критиці відіграють тексти самого Л.М.Гумільова, і яку величезну вагу мають "позаджерельні знання", або пересуди. Ми бачимо також, що критики Гумільова просто не розуміють суті його поглядів через необізнаність з методами і результатами природничих наук, і що найгірше – не розуміють браку своєї освіти, браку своєї здатності розуміти Гумільова. Через це їм помилково здається, що теорія Гумільова проста (а вона нівроку складна) і що вона є лише незначною модифікацією того, що було раніше.

Частково причина слабкого резонансу праць Гумільова серед фахівців-істориків полягає в тому, що Гумільов – фахівець з історіології ("таких людей нема, а скоро й геть не буде"), а його читачі – фахівці з конкретних історичних дисциплін, тобто повторюється "Салдацький патрет" Квітки-Основ’яненка: поки йшлося про шевство, від шевців надходили корисні поради, а як дійшло до кравецтва – лишилось нерозуміння. Система Гумільова досить складна, і багато читачів її не розуміли. В кращому випадку такі люди не жалували Гумільова, тому що боялись зізнатись у цьому нерозумінні; в гіршому випадку – їм бракувало навіть усвідомлення свого нерозуміння, і писання Гумільова видавались їм суцільним АБАБАГАЛАМАГА.

Зведемо тепер докупи всі погляди критиків на Льва Гумільова. Ми бачили, що основні критичні статті належать Козлову, Клейну та Янову. Порівняємо їх погляди.

Таблиця 5. Лев Гумільов у дзеркалі критики

Твердження Козлов Клейн Янов Сума оцінок
Гумільов – антисеміт 0 -1 -1 -2
Гумільов невірно висвітлює історію іудео-хозар 0 +1 +1 +2
Гумільов – расист +1 +1 0 +2
Гумільов – марксист -1 0 +1 0
Метод Гумільова антинауковий +1 +1 +1 +3
Теорія Гумільова антигуманна +1 +1 0 +2
Теорія Гумільова шкідлива +1 +1 +1 +3
Гумільов виконував чиєсь соціальне замовлення 0 +1 +1 +2
Гумільов – жертва совєтської системи 0 +1 +1 +2

В клітинах таблиці +1 означає, що даний автор згоден з даним твердженням; -1 означає, що він не згоден; 0 – означає, що в даного автора не висловлено ставлення до даного твердження.

Оскільки тепер наука без кореляцій та регресій не вважається за науку, то застосуємо до цієї таблиці кореляційний аналіз. Результати його наведені у наступній таблиці.

Таблиця 6. Кореляція оцінок теорії Гумільова

Коефіціент кореляції Довірча імовірність нульової гіпотези
Козлов – Клейн 0.5 0.17
Козлов – Янов -0.08 0.84
Клейн – Янов 0.58 0.11

В цій таблиці показано коефіціенти кореляції тверджень різних авторів. Найвищий ступінь кореляції є між твердженнями Янова та Клейна, на що я звертав увагу в тексті. Але дещо несподіваною для мене є досить висока кореляція між твердженнями Клейна та Козлова. Тут кореляційний аналіз відкриває нам зв’язок, який не випливає прямо з текстів статей. Кореляція між твердженнями Янова та Козлова є негативною, тобто Янов опонує Козлову. Але величина цього коефіцієнту є дуже малою, тобто опозиція є дуже невиразною; правильніше казати, що твердження Янова не корелюють з твердженнями Козлова (це підтверджується і дуже високим значенням довірчої імовірності нульової гіпотези, тобто імовірності того, що коефіцієнт кореляції дорівнює нулю).

Я проаналізував усі критичні статті про теорію етногенезу і детально розібрав усі зауваження на адресу Гумільова. Ніхто не зможе закинути мені, що я вибираю для полеміки ті запитання, на які мені легше відповідати. Звичайно, простіше і ефектніше було відбутись побіжними зауваженнями – по одному уступу на статтю, вибравши з кожної найбільш неоковирну дурницю і додавши: ну, з цього можете судити про решту. Я спеціально обрав цей занудний і незручний для читача полемічний стиль, щоб виконати вказівку пана Добролюбського і щоб читач не подумав, що "нам" нема як відповісти на критику. Я не ставлю собі за мету апологію Гумільова. Всі слушні критичні зауваження я приймаю і розвиваю; я, зрештою, в цій книзі критикую помилки Гумільова ширше і глибше, ніж будь-хто з моїх попередників. Але я рішуче не згоден з поглядом, що праця Гумільов не є науковою роботою, а лише політичною декларацією.

Що ж було після Янова? Не можна сказати, щоб у Росії не було науковців-істориків, які цікавляться історіологією. Вони є і навіть проводять семінари. Один з них відбувся в Москві 12.01.1994 р. [25] Які ж теоретичні моделі історичного процесу обговорювались? На першому місці – К.Маркс, далі – М.Вебер, А.Тойнбі, зрідка згадували К.Ясперса. Один з промовців згадав про Гумільова: що Гумільов продовжував традиції євразійців у поглядах на відносини Росії зі Сходом (с. 86, посилання на [ОР, с. 297 – 298]). І все – системи Гумільова, яка принаймні дорівнює системі Тойнбі, неначе не існує.

Цілком аналогічно виглядає обговорення збірників "Цивілізація і культура" на сторінках провідного сходознавчого часопису Росії "Восток" [26]: згадуються М.Я.Данилевський, О.Шпенглер, А.Тойнбі, К.Ясперс, але не Л.М.Гумільов.

Отже, науковці не розуміють праць Гумільова. Тому ми не можемо покладатись на їхні висновки: адже при розгляді будь-якої справи важать голоси тільки тих, хто в цій справі розбирається. Оскільки таких спеціалістів нема, то нам доведеться розглянути погляди Гумільова самим і самим започаткувати співдружність знавців.

"За роки, що минули з появи [гумільовської] теорії ритмічного чи циклічного функціонування етносів, не знайшлося жодного опонента цій теорії" [27]

– резюмує Н.О.Гаврилюк, що відповідає реальній ситуації.

Примітки

[25] Актуальные проблемы теории истории: материалы "круглого стола". – ВИ, 1994 г., № 6, с. 45 – 103.

[26] Восток, 1996 г., № 1, с. 165 – 195; № 2, с. 158 – 181; № 4, с. 160 – 190.

[27] Гаврилюк Н.О. Палеоекологічна ситуація і занепад Великої Скіфії. – "Оточуюче середовище і стародавнє населення України", К., 1993 р., с. 50.

У 2019 році мені потрапила на очі стаття відносно молодого (нар. 1969 р.) швейцарського дослідника Стефана Відеркера () « в позднесоветский и постсоветский периоды: интеллигенция России в поисках ориентиров». Стаття була надрукована німецькою мовою в 2002 році і перекладена російською мовою в 2012 р. без змін. Звичайно, мені стало цікаво:

Ведь немцы тароваты,

Им ведом мрак и свет…

На жаль, автор проявив своє повне незнайомство із предметом, некомпетнтність, невігластво, самовпевненість і зверхність володаря справжньої істини (оці два останні – цілком безпідставно).

Почнемо з фактичних помилок.

1. С. В. називає Л. М. Г. «последним евразийцем» (с. 8, 9) – з якого дива/ У Л. М. Г. є стаття «Заметки последнего евразийца» (в моїй бібліографії № 176), але цим останнім євразійцем він називав не себе, а Миколу Трубецького, про що наш німець не здогадується.

2. «В целом более десяти лет своей жизни он провел в лагерях» (с. 9). Отакої! Більше 10 років – це скільки? 10 років і 6 місяців? 10 років і три дні? 10 років і п’ять хвилин? Якби С. В. провів у сталінських таборах хоча би сім днів, він не ставився би так легковажно до реальних тринадцяти років ув’язнення Л. М. Г.

3. «Основной тезис евразийцев гласил: территория бывшей Российской империи образует особый континент – «Евразию» (с. 10). Це вже повна дурь і вигадка С. В. Ніколи Л. М. Г. такого не писав, а вживав термін «Євразія» саме в тому значенні, яке подають – як територію від Нордкапа до Сингапура і від Лісабона до Берингової протоки, оточену з усіх боків морями та океанами (є така вимога до кандидата в континенти).

4. «пребывая в лагерях, он [Л. М. Г.] выработал собственные представления о влиянии географической среды на населяющие их народы». В уявленні С. В. сталінські табори були чимось на кшталт будинків відпочинку, де пацієнти мають змогу віддаватись творчості та розвивати якісь погляди. Знов повторю: якби С. В. провів у цих таборах хоча б сім днів…

5. «Гумилев утверждает, что существуют российско-евразийский и европейский суперэтносы» (с. 13). Паки дурь і вигадки С. В. Насправді Л. М. Г. писав про російський та західноєвропейський суперетноси, але ніякого «російсько-євразійського суперетноса» в нього знайти не можна.

І з отаким-о запасом знань С. В. береться розбирати етногенетичну теорію Л. М. Г.

Нікчемність поглядів Л. М. Г. настільки очевидна для нашого автора, що він навіть не намагається якось її обгрунтувати, а тільки подає оцінки на кшталт «(псевдо)естественнонаучный подход Гумилева», «в высшей степени умозрительные теории», «претензии на научность» (с. 11), «Гумилев и его якобы научная теория» (с. 14), «дилетантски-гениальное искусственное учение, необозримое по охвату и сложности собрание умозрительных гипотез, сомнительных психологических построений и псевдонаучных тезисов» (с. 15).

Теорія Гумільова для С. В. – «сложнейшая теоретическая конструкция, которую никто не способен воспринять и перепроверить во всех ее деталях» (с. 12). Справді ніхто? Якщо цього не годен зробити С. В., це ще не значить, що такого не можуть зробити інші люди.

С. В. незадоволений з того, що словник термінів, доданий до книги «Этногенез и биосфера Земли», налічує понад 120 понять (с. 12). Так що з того/ Візьміть будь-який підручник квантової механіки, і ви побачите там ще більше понять, необхідних для цієї науки. І якби я на іспиті з квантової механіки сказав професору (а ним був ), що квантова механіка – це умоглядна теоретична конструкція, професор би мене вигнав і порадив змінити фах.

«Группа этносов, затронутых одним и тем же энергетическим импульсом, образует суперэтнос» (с. 12) – нібито твердив Л. М. Г. Це неправда і вигадка С. В. Наприклад, Л. М. Г. відзначав, що пасіонарний поштовх 14 ст. покликав до життя Литву, Московське князівство і османську Туреччину. Але ці три різних етноси належать, як на гріх, до трьох різних суперетносів.

«Утверждение об этнических поведенческих стереотипах и объяснение их генетическими мутациями делает Гумилева представителем биологически обусловленного расизма» (с. 12). Знову С. в. приписує Гумільову дурницю, якої той не писав. Ідея, буцімто стереотип поведінки може закріплюватись генетично, може спасти на думку тільки відчайдушному гуманітарію, але не людині, хоч якось обізнаній із генетикою. І далі: в одних людей шкіра біла, а в інших – чорна. Хіба це не біологічна відмінність? Але яке відношення має расизм як ідеологія до расознавства як науки?

«Гумилев фактически заявляет о возможности познать научными методами не только прошлое, но и будущий ход истории» (с. 12). І що тут поганого. От небесна механіка досить успішно прогнозує майбутнє розташування планет – настільки успішно, що можна космічні кораблі запускати, і вони потрапляють до відповідних планет. Чому ж інша наука не може так передбачати? Звісна річ, для цього працювати треба розвивати математичні моделі, а не просто говорити гуманітарним звичаєм «ми передбачаємо».

Висновок: стаття має не науковий, а ідеологічний характер, написана в погромному стилі і не вносить нічого нового у [не]розуміння теорії Гумільова у порівнянні з тими авторами, погляди яких я детально розбирав в основному тексті.

Доповнено 12 квітня 2019 р.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1778

Модифіковано : 12.04.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.