Сімнадцять поколінь священних владарів

Талах Віктор

Напис, який ніколи не було завершено

Майстер старанно працював над великим кам’яним вівтарем. Рельєфи на ньому мусили були зберегти для прийдешніх поколінь пам’ять про коронацію нового правителя, який отримав владу від своїх священних предків. Він вже зробив лицеву сторону, де молодий цар одержував від попередника жезл. Скульптор намітив глибокими лініями обриси фігур на іншому боці брили.

Проте, одного ранку він не прийшов, щоб продовжити роботу. Не з’явився він і наступного ранку, і через день, і взагалі ніколи… Його твір назавжди залишився незавершеним. Так, на півслові обірвалась історія одного з найбільш славетних та найбільш блискучих царств класичних майя – держави священних Шукуупських [1] владарів, Копана.

Долина земного раю

Копан (назва сучасна, в ієрогліфічних текстах ця місцевість найчастіше називається Хуш Вінтік) знаходиться на крайньому сході світу класичних майя. Місто розташоване в долині річки Копан, притоку Ріо-Мотагуа, на висоті приблизно шестисот метрів над рівнем моря. В цьому місці ріка виривається з вузької гірської ущелини і тече на північний захід. Круті гірські пасма з вершинами до дев’ятисот метрів заввишки утворюють кордони долини загальною площею близько тридцяти п’яти квадратних кілометрів. У давнину чотири найвищі гори: К’уй Мок (“Квітка Пташиного Гнізда”), Мо’ Віц (“Гора Папуги”), Тукун Віц (“Гора Горлиці”) та Пііш К’авііль (“Покрив К’авііля”) – вважалися головними богами-покровителями міста, “чотирма владарями”. Природою в долині було створено справжній “райський куточок” з м’яким кліматом, достатком води та плодючими грунтами. Зараз місцеві землероби збирають тут до чотирьох урожаїв маїсу, причому найбільш швидкостиглі сорти визрівають за сорок-шістдесят днів. Не випадково предки майя оселилися в цій місцині дуже рано, ще близько 1000 року до н.е.

Утворення міста і царства пізніші копанські написи пов’язують з двома центрами, що відігравали найвизначнішу роль у ранній історії класичних майя: з “ Пагорбами Агави” (чи то “Місциною Подрібнювача Агави”) та з Вінтенах-Теотіуаканом. Текст з Копана згадує “ювілейний” ритуал у день 8.6.0.0.0, 10 Ахав 13 Ч’еен (грудень 159 року н.е.), що його виконала в “Пагорбах Агави” людина на ім’я К’ініч Йахуун чи К’ініч Йахав Хуун. Як саме ця подія стосується історії Копана, відверто кажучи, не зовсім ясно. С.П. Гюнтер висловлює обережне припущення, що йдеться про особу, яка мала певне відношення до заснування міста [2]. Цей персонаж крім Копана згадується також на стелі К із Пусільха та, імовірно, на декількох розписних вазах (Justin Kerr. MayaVase Database 1384, Justin Kerr. MayaVase Database 1882, Justin Kerr. MayaVase Database 2572) [3]. Інший напис, викарбуваний на черепі пекарі, каже про ювілейний ритуал, що стався у жовтні 376 року за участю особи, яку звали Хуун чи Ахав Хуун [4]. Складно судити, чи це згадки про реальні події, чи історичні міфи. В будь-якому випадку, за даними археологів великі споруди, збудовані до початку V століття н.е., в Копані невідомі [5].

Заснування династії

Початок династії Шукуупських владарів поклав чоловік на ім’я Йаш К’ук’ Мо’, “Зелений Кецаль – Папуга”. Довгий час його вважали вихідцем із Теотіуакана-Вінтенах, адже своєрідна зовнішність на зображеннях вказувала на мексиканське походження: два великі кола, чи то намальовані, чи то витатуювані навколо очей, є ознакою теотіуаканського бога дощу, пізніше відомого як Тлалок. Однак Девід Стюарт звернув увагу, що в такому вигляді він з’являється лише на досить пізніх пам’ятках, а на ранньому рельєфі з так званого “Мотмота” має цілком майський костюм і знаки влади. Головне ж, щонайменш на двох копанських пам’ятках, “Стелі J” та “Стелі 63”, засновник династії названий “владар із Хуш-Віц” або “курій з [Хуш-]Віца’ ”. Отже, Йаш К’ук’ Мо’ походив із Хуш-Віца’ – Караколя [6]. Ці відомості підтвердив аналіз хімічного складу імовірних решток цієї людини, який показав, що в молодості вона досить довго жила в Центральному Петені. Те ж дослідження кісток виявило, що Йаш К’ук’ Мо’ був войовничою людиною: скелет має сліди декількох поранень, у тому числі зламану праву руку, що так і не зрослася [7].

Ймовірно, якісь час майбутній копанський цар належав до оточення Мутульських царів. Знатну особу К’ук’ Мо’ з оточення Сійях Чан К’авііля ІІ згадують тікальські написи.

За невідомих обставин у вересні 426 року Йаш К’ук’ Мо’ опинився у Теотіуакані – Вінтенах, де одержав знаки царської влади. Про це досить урочисто повідомляє текст на Великих Ієрогліфічних Сходах:

“Відлік років Сонця: [8 множин, 19 двадцятиріч], 10 років, десять двадцяток, 17 днів, день 5 Кабан, бог Болон … читає книгу, 15 число місяця Йашк’ін (5 вересня 426 року), 18-й раз прийшов, 2-й раз у Чувааха на ділянці місяць, Ба’лам Чапаат – його юнацьке ім’я протягом 29 діб. Взято К’авііля в Іскакалалі [8] священним Шукуупським бакабом, вийнято кільця (?) та крила Йаш К’ук’ Мо’, священним Шукуупським владарем”.

Згадані “кільця (?) та крила” (chi wi-chi) імовірніше за все – відомі деталі вбрання першого копанського правителя: малюнок навколо очей і зображення птаха на головному уборі.

Про подальший перебіг подій ми дізнаємося з напису на верхній грані “Вівтаря Q”:

“У день 5 Кабан 15 Йашк’ін узяв К’авііля у Вінтенаах владар К’ук’ Мо’. У день 8 Ахав 18 Йашк’ін вийшов із Вітенаах К’ініч Йаш К’ук’ Мо’. Дванадцять (днів) і 7 двадцяток до того, як настав день 1 Бен 11 Муваан (27 лютого 427 року), він залишив слід у К’авііля, західного калоомте, він супроводжував його і прийшов до Хуш Вінтік”.

“Західний калоомте К’авііль”, про якого йдеться в тексті, – це поза сумнівом Сійах Чан К’авііль ІІ, який правив у Тікалі – Мутулі між 411 та 456 роками. Це до нього, головного представника теотіуаканців у землях майя, прибув із знаками влади з далекої метрополії Йаш К’ук’ Мо’. І це мутульський владар привів нового правителя до долини Копану.

У день виходу з Теотіуакана Йаш К’ук’ Мо’ вручив інсигнії владаря чоловіку, чиє ім’я записано Ток-Т543 (“Tok-Casper”) і який став першим відомим царем Кірігуа, міста у сорока восьми кілометрах північніше Копана.

Правління Йаш К’ук’ Мо’ в Копані було не дуже тривалим: він помер між 435 та 437 роками. Цар устиг встановити “великий камінь” (“Стелу 63”) у ювілей 9.0.0.0.0 (435 рік) і збудувати над рештками передкласичних цегляних будівель дві великі піраміди в теотіуаканському стилі. Зараз їх позначають “Храм 16” та “Храм 26”. В надрах першої з них засновник династії Шукуупських владарів мабуть і знайшов вічний спокій [9].

Владу царя Йаш К’ук’ Мо’ успадкував його син від місцевої жінки К’ініч Тооб…… (ім’я К’ініч “Пополь Холь”, що зустрічається в літературі, є умовним) [10]. Цей правитель відомий активною будівельною діяльністю, покликаною підтримати посмертний культ його батька.

В 441 році він прикрасив платформу, що примикає до піраміди “Храму 26”, предивною спорудою, що одержала в археологів назву “Мотмот”. На поверхні платформи було вирито велику яму. Туди кинули розчленоване жіноче тіло і три відрубані чоловічі голови, а також численних вбитих тварин, птахів, ртуть, шматки кварцу та жадеїту, кам’яні дзеркала. Яму закрили великим круглим каменем, рельєф на якому репрезентує правителя, що поштиво вислуховує батька у просторі потойбічного світу.

Наступник Йаш К’ук’ Мо’ спорудив також платформу навколо піраміди з батьковою могилою, в глибині якої приготував поховальну камеру для себе. Однак не встигли її опорядити, як над цією платформою було зведено нову (будівництво однієї споруди над іншою є особливістю архітектури майя), пишно прикрашену панелями з ліпного тиньку. Папуги та кецалі з переплетеними шиями та масками Бога Сонця в дзьобах репрезентували повнофігурний запис імені “К’ініч Йаш К’ук’ Мо’”. В надрах цієї платформи з надзвичайним багатством було поховано дуже стару жінку. Через величезну кількість кіноварі, якою посипали тіло, її називають “Пані в червоному”. Імовірно, це вдова Йаш К’ук’ Мо’.

“Пробіл”

З середини V століття в історії Шукуупських владарів настає “пробіл”. Від шести правителів, з третього по восьмого спадкоємців Йаш К’ук’ Мо’, відомі головним чином імена в царських списках.

Один із них у 485 році відзначив “ювілей” 9.2.10.0.0 установленням стели (“Стела 24”). Запис на ній називає “першим владарем” (u najtal ajaw) якусь невідому особу, не Йаш К’ук’ Мо’. Можливо, це вказівка на зв’язок ближче невідомого нам царя з ранньою, дотеотіуаканською династією [11].

З достовірністю власні пам’ятки можна визначити лише в четвертого з царів цієї доби, Туун К’аб Хіша, та сьомого, Неен Ба’лама.

При цьому Неен Ба’лам, який воцарився, імовірно, в 504 році, згадується в не дуже зрозумілому тексті на стелі 16 із Караколя. Там, здається, йдеться про візити каракольського правителя до різних міст.

Важко проте сказати, наскільки копанський цар виявився втягнутим у систему зовнішніх союзів: взаємини з іншими містами не є звичайною темою написів із цього міста. Слід зазначити одну особливість копанських текстів. Їхні автори вважали, що єдиним заняттям, гідним священних Шукуупських владарів, є участь в урочистих ритуалах, як виключення – будівництво та присвята споруд на честь предків і богів. Інших предметів написи з Копана зазвичай не стосуються. Виключенням є гігантські Ієрогліфічні Сходи, але як раз вони дуже погано збереглися. Тому такі речі як війни, зовнішні союзи, отримання данини в історії Копана практично невідомі. Не тому, що їх не було, а тому, що про них не прийнято було писати. Про політичну історію цього царства доводиться здебільшого здогадуватися.

У травні 553 року священним владарем став син Неен Ба’лама Ці Ба’лам, десятий спадкоємець Йаш К’ук’ Мо’. Відомі дві “ювілейні” стели, поставлені ним у 554 та 564 роках. Завдяки звичаю майя не руйнувати старі шановані будівлі, а споруджувати нові над ними, до наших днів практично неушкодженим збереглось архітектурне диво, створене в Копані у 571 році, що йому сучасні археологи дали ніжне жіноче ім’я “Розаліла”. Це поставлена над могилою засновника царського роду споруда зі складним триярусним силуетом. Зовні її стіни майже суцільно укрито рельєфами з тиньку, пофарбованими в біле, червоне, зелене та жовте, так що “Розаліла” справляє враження скоріше вишуканого витвору декоративно-прикладного мистецтва, аніж будівлі.

Фігури небесного птаха-Іцамна Кокааха, уособлених каменів, космічних ящерів і скелетів відтворюють елементи космічної Квіткової Гори. Товстий шар кіптяви у внутрішньому приміщенні свідчить, що під час обрядових дійств там спалювали величезну кількість курінь. Клуби диму, виходячи назовні, створювали ілюзію руху рельєфних масок і фігур [12].

Піднесення

Через 24 дні після смерті Ці Ба’лама, у день 9.7.5.0.8, 8 Ламат 6 Мак, 17 листопада 578 року, престол Шукуупських владарів посів К’а’к’…в Чан Йопаат [13]. За його правління у долині Копану спостерігається швидкий господарський прогрес. Зростає населення, лани та садиби витісняють ліси. Зворотною стороною виявляється нестача деревини, і з першої третини VII століття копанські будівельники відмовляються від декору з ліпного тиньку, виготовлення якого потребувало багато деревного вугілля, замінюючи його каменем. У VII столітті Копанська долина стає потужним центром виробництва своєрідної кераміки так званого стиля Копадор, дуже популярної на території сучасних Гондурасу та Сальвадору. В самому місті існував особливий квартал, де мешкали вихідці із Центрального Гондурасу [14].

За К’а’к’…в Чан Йопаата наявні перші звістки про розширення сфери політичного впливу Копана. Запис на “стелі Р” повідомляє, що в “ювілей” 9.9.10.0.0 (623 рік) “великий камінь” у присутності священного Шукуупського владаря було поставлено “Бамським [15] владарем”, тобто, імовірно, правителем розташованого у п’ятдесяти шести кілометрах від Копана міста Лос-Ігос. Здається, це ознака політичної залежності Лос-Ігос від Копана.

Імовірно за цього правління поряд із “Розалілою” був споруджений схожий павільйон, хоча трохи більший за розмірами й укритий чисто білим тинькованим декором, який отримав від сучасних археологів назву “Оропендола”.

Розквіт Копана припадає на довге, шістдесятисемирічне правління царя на ім’я К’а’к’ Ті’ Віц’ К’авііль (“Полум’я у Пащеці Водоспадного К’авііля”) [16]. Він був коронований у день 9.9.14.17.5, 6 Чікчан 18 К’айяб, 5 лютого 628 року, через 16 днів після смерті К’а’к’…в Чан Йопаата. На той час К’а’к’ Уті’ Віц’ К’авііль був дуже молодим, за підрахунками Саймона Мартіна та Ніколая Грюбе – підлітком років п’ятнадцяти – шістнадцяти [17]. Пам’ятки перших двадцяти чотирьох років його правління невідомі. Але “ювілей” 9.11.0.0.0 (652 рік) він відзначив незвичайною серією “великих каменів”. Крім двох стел, поставлених, як звичайно, на центральній площі міста, ще чотири було споруджено на схилах пагорбів, що утворювали межі копанської долини, і ще одну – в поселенні Санта-Рита, у 12 кілометрах вище за течією річки Копан. Факт розміщення стел за межами столиці викликає найрізноманітніші пояснення: ці пам’ятки розглядали як позначки кордонів, вказівники точок сходів Сонця у важливі дні року, засіб вшанування владарів навколишніх гір. Зараз поширеною є точка зору, що К’а’к’ Уті’ Віц’ К’авііль прагнув у такий спосіб продемонструвати свою владу над всією долиною, яка, імовірно, дещо похитнулась у роки його неповноліття [18].

Невідомо, чи зачепили Копан війни, що бушували у VII столітті в Петені. Вівтар L із Кірігуа повідомляє, що під час святкування “ювілею” 9.11.0.0.0 місцевий правитель К’авііль Йопаат здійснив обряд “заклинання”, але викликався на ньому не звичайний у таких випадках бог К’авііль, а копанський повелитель. Деякі непрямі дані свідчать про політичний вплив Шукуупського владаря й далі на північ, на розташовані в сучасному Белізі міста Пусільха [19] та Нім Лі Пуніт. Правителі Пусільха приймали ті ж тронні імена, що К’а’к’ Уті’ Віц’ К’авііль та його батько, в Нім Лі Пуніт використовували специфічні знаки влади копанських царів.

Дванадцятий священний Шукуупський владар вів велике будівництво в районі “Храму 26” і загадкового “Мотмота” (на той час вже закритого пізнішою спорудою). За його правління на цьому місці двічі, ховаючи одна одну, зводилися піраміди з храмами нагорі. Під підлогою пізнішого з них імовірно і було поховано царя, який помер 15 червня 695 року [20]. Крім звичайних у таких випадках жадеїтових прикрас і “морепродуктів”, а також решток принесеного в жертву хлопчика, в могилі було знайдено приналежності для письма та сліди зотлілої книжки. К’а’к’ Уті’ Віц’ К’авііль, виявляється, був грамотієм. У приміщенні над поховальною камерою було покладено велику кількість кераміки, в тому числі дванадцять статуеток копанських царів, від Йаш К’ук’ Мо’ і до самого К’а’к’ Уті’ Віц’ К’авііля.

Довге царювання одинадцятого наступника Йаш К’ук’ Мо’ було одним із ключових в історії Копана. Д. Стюарт пише:

“Після довгої низки відносно недовговічних царів VІ і VII століть шістдесятисемирічне царювання ‘Правителя 12’ мало бути перетворювальним досвідом як для долі держави, так і для місцевих установлень правління… Вочевидь копанська “Класична доба” починається з ‘Правителя 12’” [21].

Час шукань та новини

У день 9.13.3.6.8, 7 Ламат 1 Моль, 6 липня 695 року, правителем Копана став Вашаклахуун Убаах К’авііль (“Вісімнадцять Голів К’авііля”). Як і у всіх інших випадках дата народження царя невідома, проте, на деяких пам’ятках його репрезентовано досить молодим хлопцем, років п’ятнадцяти – шістнадцяти, не більше. Мабуть, у такому віці він і був коронований.

Вашаклахуун Убаах К’авііль залишив величезну кількість пам’яток. Лише стел, споруджених за його правління, знайдено дев’ять (більше поставив тільки його попередник-довгожитель). Але головне не в цьому. За Вашаклахуун Убаах К’авііля стиль скульптури Копана докорінно змінюється, перетворюючись на те безмежно вільне буяння досконалих форм, яке і створило всесвітню славу мистецтву цього міста. На його об’ємних, тривимірних стелах сміливо і водночас гармонійно сполучаються рослинні, тваринні, геометричні елементи та фігурки людських і надприродних істот. В написах широко використовуються лицеві та повнофігурні знаки, незвичайне розташування тексту – наприклад на стелі J, створеній у 702 році, ієрогліфи вишикувалися діагональними рядками, що імітують плетіння циновки. Такі тексти є надзвичайно красивими, але в епіграфістів вони викликають жах.

Вашаклахуун Убаах К’авііль був великим будівником. На початку царювання він спорудив ще одну піраміду з храмом в районі стародавнього “Мотмота”, сховавши під нею могилу свого попередника. Цю піраміду (“Храм 26”) прикрасила незвична до того часу в Копані конструкція – Ієрогліфічні Сходи, присвячені у листопаді 710 року з величезним написом, який викладав “офіційну версію” історії Копана з прадавніх часів.

Над похованням родоначальника династії Йаш К’ук’ Мо’ було збудовано нову високу піраміду, що турботливо сховала прекрасну “Розалілу”. На знак пошани до старовинного святилища там було залишено декілька “примхливих кременів” – зроблених із твердого каменя дивовижних ажурних предметів, на візерункових “гілочках” яких розміщено профілі людей і богів. На думку фахівців, виготовлення кожної такої речі потребувало сотні годин копіткої праці.

У 715 році на ознаменування першого “двадцятиріччя” свого царювання Вашклахуун Убаах К’авііль на схід від піраміди “Храму 26” та перпендикулярно до неї побудував високу ступінчасту платформу з храмом нагорі (зараз так званий “Храм 22”). Вхід туди оздоблено у вигляді двоголового космічного ящера, що його підтримують Іцамаати, які, у свою чергу, сидять на символах загробного світу. Ця скульптура, поза сумнівом, належить до найбільш видатних творів пластики майя. Всередині храму є вузьке віконце, яке зорієнтоване на точку сходу Сонця та регулярного проходження Ранкової Зорі перед початком сезону дощів і сільськогосподарських робіт [22]. Аналіз скульптурного вбрання “Храму 22” показує, що він імовірно був присвячений Богу Маїсу, звідси стає зрозумілою орієнтація вікна: воно зазначає час, коли маїсу починала приділятись особлива увага. На стелі А, поставленій у 731 році, сам Вашаклахуун Убаах К’авііль репрезентований у вигляді юного божества маїсу. Імовірно, цей бог вважався особливим чином пов’язаним із правителем.

У січні 738 року була присвячена остання будівля Вашаклахуун Убаах К’авііля – новий майданчик для гри в м’яч, “один із найбільших та найдосконаліших за Класичної доби” за оцінкою С. Мартіна та Н. Грюбе [23].

За цього правителя змінюються не лише пластичні та архітектурні форми копанського мистецтва. Змінюється і зміст написів. Священні Шукуупські владарі займаються вже не тільки служінням богам і вшануванням предків. Вони змушені опікуватись і більш земними справами. Вже Ієрогліфічні Сходи з їхніми повідомленнями про вступи на трон та смерті царів були розривом із “позаісторичною” копанською традицією. На незвичайному кам’яному циліндрі з’являється запис про сплюндрування у лютому 718 року міста Шукууй, розташованого на півночі, між Копаном і Кірігуа. На стелі А, поставленій у 731 році, повідомляється про жертвопринесення знатних людей, найімовірніше, бранців, з міст Ціпті’, Пув (чи Пуві) та Бам. Враховуючи, що Бамські владарі – правителі Лос-Ігос були клієнтами Копана з початку VII століття, це ознака зовнішньополітичних ускладнень. Нарешті, на тій же стелі священний Шукуупський владар названий поряд із правителями Тікаля, Калакмуля та Паленке. Звичайно, на першому місці, звичайно, в самих улесливих виразах. Але ж раніше на царських стелах поряд з іменами правителів Копана згадувалися виключно їхні предки та боги.

Невідомо, які саме глибинні причини стояли за цими змінами, але особисто Вашаклахуун Убаах К’авііля вони характеризують як людину з незакостенілим світосприйняттям, схильну до духовних пошуків.

Несподівана поразка

За Вашаклахуун Убаах К’авііля, як і за його попередника, в залежності від Копана знаходився Кірігуа (тоді досить незначне місто з декількома тисячами населення). У день 9.14.13.4.17, 12 Кабан 5 К’айяб, 29 грудня 724 року, копанський цар призначив новим правителем Кірігуа К’а’к’ Тілів Чан Йопаата (“Той, хто запалює вогонь в небесах – Йопаат”).

У середині 730-х років взаємини між копанським сюзереном і його кірігуанським підлеглим зіпсувалися. До 736 року К’а’к’ Тілів Чан Йопаат знайшов собі союзника в особі калакмульського царя Вамав К’авііля [24]. Калакмуль, звичайно, був уже не той, що століттям раніше, його могутність підупала у зіткненнях із Тікалем. Але Канульський владар залишався ще дуже сильним і, головне, готовим до втручання у чужі справи. Розв’язка настала у квітні 738 року. Згідно з повідомленнями ієрогліфічних написів 28 квітня 738 року у місцині Кок Віц копанське військо зазнало нищівної поразки, при цьому було спалено захоплені ідоли двох копанських богів [25]. А через шість днів, у день 9.15.6.14.6, 6 Кімі 4 Сек, 3 травня 738 року, в місцевості Навайналь [26] полоненого Вашаклахуун Убаах К’авііля було обезголовлено [27]. Тіло нещасливого царя поховали в Кірігуа, де ще у 795 році вшановувався присвячений йому вівтар.

Причини безжальної розправи К’а’к’ Тілів Чан Йопаата над переможеним полягали, мабуть, у тому, що він прагнув не залишатися в кірігуанській глухомані, а самому посісти копанський престол. К’а’к’ Тілів приймає незвичні в Кірігуа титули “чорний Шукуупський владар” (зазвичай кірігуанські царі іменувалися “Цуськими владарями”) та “південний калоомте” (іменування, відоме саме в Копані), називає себе “чотирнадцятим спадкоємцем Вінтенахця” (Вашаклахуун Убаах К’авііль вважався тринадцятим наступником Йаш К’ук’ Мо’).

Одначе, ці намагання, якщо вони мали місце, залишилися чисто декларативними. У Копані у день 9.15.6.16.5, 6 Чікчан 18 К’айяб, 7 червня 738 року, царем став К’а’к’ Хоплах Чан К’авііль (“Обпалює Небеса К’авііль”). Поразка, проте, завдала Шукуупським владарям тяжкого удару: протягом наступних сімнадцяти років в місті не було споруджено жодної будівлі, жодної монументальної скульптурної пам’ятки. Напис на фрагменті пізніших Великих Ієрогліфічних Сходів каже про це:

“Прийшла загибель щита у Кок Віц, немає храмів на пірамідах, немає кам’яних вівтарів, немає нижніх …, немає царських статуй (?); зібрано інших вісім тисяч богів”.

Натомість, у звитяжному Кірігуа спостерігалося піднесення. Археологічні дослідження засвідчують стрімке зростання кількості населення в Ріо-Мотагуа, причому не тільки внаслідок природного приросту, але й за рахунок переселенців, імовірно, з околиць Копана [28]. В Кірігуа було перебудовано царський палац, який прикрасили кам’яними масками Бога Сонця в копанському стилі, і споруджено новий майданчик для гри в м’яч.

Починаючи з 746 року, К’а’к’ Тілів Чан Йопаат регулярно відзначав початок кожного “п’ятиріччя” установленням стели. З них три останні – стела F (761 рік), стела D (766 рік) та стела E (771) рік є справжніми гігантами, кожна заввишки більше за п’ять метрів. Щоправда, на практично одностайну думку сучасних дослідників лихоманкова будівельна активність К’а’к’ Тілів Чан Йопаата була проявом свого роду “манії величі”, її розмах абсолютно не відповідав реальним господарським і політичним можливостям Кірігуа. Та й великих зовнішніх успіхів у кірігуанського “південного калоомте” після перемоги над Копаном, здається, не було. Лише у червні 749 року він чи його союзник здобуває перемогу над якимось Йак .. К’інічем, владарем Лакамтууна (це вочевидь не місто Лакамтуун на Усумасінті) [29], а в листопаді 762 року призначає нового правителя міста Шукууй, того самого, яке колись сплюндрував Вашаклахуун Убаах К’авііль.

Відновлення

Між тим у Копані в день 9.15.17.13.10, 11 Ок 13 Поп, 14 лютого 749 року, царем став син К’а’к’ Хоплах Чан К’авііля, відомий під тронним ім’ям К’а’к’ Йіпйах Чан К’авііль (“Посилює Вогонь у Небесах К’авііль”). Цей правитель зумів подолати кризу царської влади і поновив, хоч і не відразу, монументальне будівництво у традиціях Вашаклахуун Убаах К’авііля. У 755 році він завершив перебудову “Храму 26” та його Ієрогліфічних Сходів, збільшивши їх майже удвічі. Вибір споруди, з якої поновилося монументальне будівництво в Копані – пам’ятка Вашаклахуун Убаах К’авііля, і при тому доволі характерна – був досить демонстративним.

В остаточному вигляді великі Ієрогліфічні Сходи в Копані, що отримали назву Йебаль Утууніль Йахавлаль К’а’к’ Ті’ Віц’ К’авііль, “Сходи Каменів Владарювання К’а’к’ Ті’ Віц’ К’авііля”, складалися з 72 сходинок і мали близько 21 метра заввишки та близько 8 метрів завширшки. Посередині сходинок, через певну відстань, вміщено скульптури копанських царів навсидячки, у людський зріст. На широких балюстрадах з боків знаходилися зображення зміїв і птахів, а біля підніжжя – великий кам’яний вівтар у вигляді зміїної голови. Загальна кількість ієрогліфів у напису перевищує 2200 – це найбільший відомий ієрогліфічний текст майя [30]. Менше, ніж через рік після присвячення сходів, у “ювілей” 9.16.5.0.0 (квітень 756 року) біля їхнього підніжжя постала відтворена в камені постать К’а’к’ Йіпйах Чан К’авііля, стела М.

В декорі перероблених “Ієрогліфічних Сходів” підкреслювалися теотіуаканські зв’язки династії: в напису широко репрезентовано голови Тлалока зі специфічними очима, великі мозаїчні маски цього мексиканського божества прикрасили фасад перебудованого храму над пірамідою 26. У самому храмі було створено дивний напис. Цілком виконаний повнофігурними ієрогліфами, він містив два типи знаків: паралельно звичайним знакам писемності майя записано знаки з теотіуканськими рисами (наприклад, майяському К’авіілю в запису імені “Вашаклахуун Убаах К’авііль” відповідає мексиканський Тлалок). Досі точиться дискусія, чи є ці “мексиканські знаки” єдиною відомою пам’яткою теотіуаканської писемності, чи це стилізована вигадка копанських мудреців [31].

З південного заходу К’а’к’ Йіпйах Чан К’авііль прибудував до “Храму 26” величезну піраміду Храму 11, перед якою в “ювілей” 9.16.10.0.0 було поставлено одну з найелегантніших копанських скульптурних стел, стелу N. У глибіні піраміди К’а’к’ Йіпйах Чан К’авііль невдовзі знайшов останній притулок [32].

Згасання

Через два роки після спорудження стели N, у день 9.16.12.5.17, 6 Кабан 10 Моль, 28 червня 763 року, престол священних Шукуупських владарів посів шістнадцятий спадкоємець Йаш К’ук’ Мо’, відомий як Йаш Пасах Чан Йопаат (“Перший Ранок Небесного Йопаата”). Обставини його воцаріння є досить темними. Батько нового правителя не займав царського престолу [33], його мати – Іш Чак Мок Йе Шоок – була іноземкою, царівною з роду Матвіільських владарів, тобто, імовірно з Паленке. Трон він зайняв у віці близько дев’яти років [34]. Йаш Пасах Чан Йопаат всіляко, аж до набридливості, підкреслював свій зв’язок із родом Йаш К’ук’ Мо’; мов хтось заперечував його права на владу. Можливо, новий цар був онуком К’а’к’ Йіпйах Чан К’авііля чи належав до бокової лінії династії.

Попри зовнішні ознаки зміцнення держави Шукуупських владарів, у другій половині VIII століття Копанська долина переживала глибоку кризу. Ліси більше ніж століття як були зведені, виснаження грунтів унаслідок тривалого інтенсивного землеробства змушувало обробляти навіть круті схили, посилюючи ерозію та зневоднюючи долину. Рік у рік урожаї падали. Аналіз поховань VIII століття виявив, що недоїдання стало майже загальним, а дитяча смертність різко зросла. Хвороби вражали всі верстви суспільства, однаково, як простих селян, так і знать, оскільки епідемії не милували й тих, хто добре харчувався. Поховальні дарунки протягом століття стають все біднішими, ритуальні споруди гірше утримуються [35].

На цьому тлі метушлива будівельна та ритуальна діяльність Йаш Пасах Чан Йопаата і його оточення може вдаватися нашому сучаснику “бенкетом під час чуми”. Проте це не так. Не маючи можливостей реально впливати на причини недороду та хвороб, копанська верхівка звернулася до магічних засобів, які, з точки зору людини стародавності були найбільш надійними та ефективними. Священний Шукуупський владар цілком щиро вважав, що будівництво храмів і вівтарів мало покращити становище його народу. З іншого боку, забезпечувати благовоління богів було обов’язком царської влади, тому перед лицем очевидної немилості природи слід було підкреслювати увагу до надприродних сил. Нарешті, Йаш Пасах Чан Йопаат, син іноземки, мусив був постійно нагадувати про свій зв’язок із царственими предками. Але спрямування величезних людських і матеріальних ресурсів не на реально корисні дії (скажімо, на освоєння нових земель за межами Копанської долини), а на обрядові дійства, лише поглиблювало кризу.

У перше десятиріччя царювання Йаш Пасах Чан Йопаата його основні зусилля спрямовувалися на добудову “Храму 11”, що містив у собі усипальню попередника. У травні 769 року було завершено портал на південній стороні храму, у березні 772 року – панелі у внутрішніх коридорах, а у вересні 773 року відбулося присвячення святилища. Сходи головного, північного фасаду прикрасили з двох боків великі статуї Іцамаатіів, які підтримують небеса. Кам’яна платформа-сходинка перед входом у святилище репрезентувала Йаш Пасах Чан Йопаата, який отримував знаки влади від Йаш К’ук’ Мо’ в оточенні ще чотирнадцяти предків-царів і чотирьох копанських богів-покровителів [36].

Трохи пізніше було завершено перебудову другого найбільш шанованої копанської святині – “Храму 26”. Можливо, саме для нього в січні 775 року було створено згадану в декількох написах керамічну статую Уйак’ Чаак, “Дарунок Чаака”.

У цей час у Копані відбуваються якісь зміни в релігійних поглядах. Їхнім зовнішнім проявом стала відмова від “ювілейних” стел і заміна їх кубоподібними кам’яними брилами, так званими “вівтарями”. За добу правління Йаш Пасах Чан Йопаата в місті було встановлено принаймні сімнадцять таких “вівтарів”, і лише дві стели. Найбільш визначним з цих “вівтарів” є “Вівтар Q”, поставлений в “ювілей” 9.17.5.0.0, у грудні 775 року, перед сходами “Храму 16”. На бокових гранях величезного кам’яного паралелепіпеда розміщено композицію, що в загальних рисах повторює платформу-сходинку з “Храму 11”. Шістнадцять копанських владарів сидять, кожен на своєму іменному ієрогліфі, тримаючи в руках знаки влади (досить довго це зібрання царських пращурів тлумачили як “астрономічний конгрес”). В центрі родоначальник Йаш К’ук’ Мо’, той самий, чиє поховання знаходилося в піраміді позаду “вівтаря”, вручає царський жезл Йаш Пасах Чан Йопаату. При освяченні “Вівтаря Q” було принесену незвичайну жертву: вбито декількох папуг та п’ятнадцять ягуарів, по одному для кожного з царів-предків, а їхні рештки складено в підземну схованку [37].

Принаймні тричі цар з’являвся перед мешканцями Копана під час виконання урочистих танців: у 767 році – в танці “в убранні Шу”, у 775 році – у танці Чалахуун Пат, і близько 800 року у войовничих танцях.

Із середини 770-х років у Копані спостерігається раніше нечуване явище. Як у тогочасному Йашчілані, як трохи раніше в Паленке, поряд із священним владарем в написах та на пам’ятках з’являються впливові представники знаті рангом нижче. У червні 776 року на замовлення ах к’ухууна Мак’аб Чана створюється “вівтар W”. Через п’ять років та ж людина присвячує збудований у півкілометрі на північний схід від центру столиці кам’яний будинок з “ієрогліфічною сходинкою”, запис про що зроблено парадними повнофігурними ієрогліфами. Протягом наступних двадцяти років навколо оселі Мак’аб Чана виростає ціле містечко з близько п’ятдесяти будинків.

У січні 780 року сів на посаду Йаш К’амлай, який мав титул “молодшого супутника” (its’itaaj) та “нового Шукуупського владаря”. У грудні того ж року, в “ювілей” 9.17.10.0.0, Йаш К’амлай, як і сам цар, здійснив “розкидання курінь”. Водночас із вступом на посаду Йаш К’амлая такий собі Нун Йахав Чан Ах Баак створив “вогнище”, імовірно, святилище, що відтворювало міфологічні “перші три камені буття”.

У березні 783 року Йаш Пасах Чан Йопаат ще відзначив із чималою пишністю перше “двадцятиріччя” царювання. У зв’язку з цим цар виконав ритуал заклинання К’авііля та поставив стелу. Однак водночас на замовлення Нун Йахав Ах Баака було створено “Вівтар Т”. Його композиція повторює образотворчу схему рельєфів на платформі-сходинці з “Храму 11” та на “Вівтарі Q”, з тією, проте, відмінністю, що тут в оточенні богів і предків знаки влади отримує Нун Йахав Ах Баак, названий у супровідному тексті “південний курій, священний Шукуупський владар і бакаб”. Царська влада в Копані виявилася розділеною між принаймні двома, якщо не трьома особами.

Набувають самостійності зовнішні володіння Копана. У 781 році правитель Лос-Ігос поставив власну стелу (“у консервативному стилі” часів К’а’к’ Уті’ Віц’ К’авііля, як зазначають С.Мартін і Н.Грюбе [38]), на якій вмістив власний “емблемний ієрогліф”. Камяні монументи з написами з’являються також у Ріо-Амарільо, всього в шістнадцяти кілометрах від Копана.

Лебедина пісня Кірігуа

Між тим у Кірігуа наприкінці липня 785 року помер К’а’к’ Тілів Чан Йопаат, похований у Хушлахуун Чахук Наах, “Будинку дня 13 Кавак”. Після належного у таких випадках періоду жалоби у жовтні 785 року йому успадкував Сійях (?) Чан Йопаат [39]. Смертю старого правителя, імовірно, спробували скористатися підлеглі йому міста, щоб позбутися влади Кірігуа. Принаймні, у березні 786 року в Кірігуа було страчено Йік’ін Ат … з невідомого міста, в листопаді захоплено якогось бранця, можливо, із Шукууй, а в березні наступного, 787 року там загинув Тіч Тах з Ка К’ух (чи Ка Цук).

За спадкоємця К’а’к’ Тіліва в Кірігуа тривало господарське піднесення. Тут, як і в Копані, відмовилися від “ювілейних” стел, створюючи натомість величезні статуї фантастичних істот з рисами плазунів, так звані “зооморфи”. Ці химерні, ні на що не схожі скульптури (їх відомо три, створені у 785, 790 та 795 роках) належать до найвидатніших витворів фантазії та вміння каменерізів майя. С. Мартін і Н. Грюбе пишуть про найбільшу та найдосконалішу з цих пам’яток, двадцятитонний “Зооморф P”:

“Важко перебільшити складність його задуму та майстерність у виконанні. Кожен дюйм гігантської тварини наповнено вигадливим переплетінням рослинних закрутків і змій, рухливих божеств і ієрогліфічних панелей” [40].

Остання згадка про Сійях (?) Чан Йопаата стосується його участі в “ювілейній” церемонії дня 9.18.5.0.0 (вересень 795 року). Правитель “розкидав куріння” у меморіалі К’а’к’ Тілів Чан Йопаата і танцював біля вівтаря, присвяченого переможеному Вашаклахуун Убаах К’авіілю.

До початку наступного “п’ятиріччя” спадкоємець К’а’к’ Тілів Чан Йопаата не дожив.

Кінець міст на Ріо-Мотагуа

У Копані, тим часом, стають все більш помітними ознаки занепаду царської влади. Йаш Пасах Чан Йопаат майже не створює пам’яток, натомість Йаш К’амлай присвячує К’ініч Поптуун, “Сонцевиду Кам’яну Циновку” (“Вівтар U”), напис на якому згадує його, Йаш Пасах Чан Йопаата, Нун Йахав Ах Баака та царицю-мати Іш Чак Мок Йе Шоок. Можливо, всі ці особи були родичами. В “ювілей” 9.18.5.0.0 черговий “камінь” ставить не Йаш Пасах Чан Йопаат, а Нун Йахав Ах Баак. Лише у серпні 800 року Йаш Пасах Чан Йопаат присвячує “зміїний” чи “небесний портал”, а за рік – “Храм 18”, скромних розмірів споруду на схід від “Храму 16”. Рельєфи в цьому храмі (невідомо, щоправда, створені у 801 році чи пізніше) репрезентують царя у незвичному для Копана військовому вбранні, із списом та щитом. У 802 році Йаш Пасах згадав у напису початок другого “двадцятиріччя” свого царювання, але про його участь у ритуалах “ювілею” 9.19.0.0.0 (червень 810 року) ми дізнаємося лише з напису в Кірігуа.

Там, не пізніше 800 року воцарився К’а’к’ Холов Чанаан Йопаат [41]. За цього правителя місто швидко занепадає. Величезні “зооморфи” змінюються скромних розмірів стелами. На першій із них, поставленій у 800 році стелі І кірігуанський правитель ще докладно розповідає про найбільш славетну подію з минулого свого міста – перемогу над Копаном. Але через десять років напис в його палаці містить повідомлення про “розкидання курінь” у день 9.19.0.0.0 К’а’к’ Холов Чанаан Йопаатом і Йаш Пасах Чан Йопаатом. Невідомо, чи означає це відвідання Кірігуа копанським владарем, чи просто свідчить про союз між двома колишніми ворогами. Щось істотно змінилося у світі майя і змусило правлячу верхівку обох міст забути про минулу неприязнь. Але це не врятувало Кірігуа, яке було залишено, імовірно, ще до 815 року.

На колоні, що підтримувала перекриття входу до “Храму 18” (так звана “Стела 11”), невдовзі після “ювілею” 9.19.10.0.0 (травень 820 року) було записано текст:

“У 8 Ахав обвалився Вінтенаах, прийшов смолоскип, плід кременевого леза, плід Вашаклахуун Убаах Кана, виніс К’ініч Йаш К’ук’ Мо’, священного Шукупського владаря, Йаш Пасах Чан Йопаат, тридвадцятирічний владар, головний у країні”.

Малоймовірно, щоб згаданий тут “Вінтенаах” означав далекий Теотіуакан: той був зруйнований півтора століттями раніше, та й участь у подіях там копанського правителя є неможливою. Скоріше тут це назва святилища царських предків, пов’язаних із великою центрально-мексиканською столицею (можливо йдеться про “Храм 16”). Але у такому випадку йдеться про спалення та зруйнування внаслідок збройного нападу (“кременеве лезо” є позначенням зброї, а “Вісімнадцятиголовий Змій” – божество війни) важливої міської святині, з якої правителеві вдалося врятувати якусь реліквію, пов’язану із засновником династії. Сама постать старого царя, згорблена та зіщулена, виглядає як безпощадна карикатура на блискучу колись владу південних калоомте.

Менше, ніж через два роки після цього старий цар помер. Його поховання у заздалегідь підготовленій гробниці у “Храмі 18” було розграбоване ще у давнину.

У день 9.19.1.14.5, 3 Чікчан 3 Ч’еен, 6 лютого 822 року трон владарів Копана посів Укіт Ток’ (“Господар Кременевого Ножа”). А невдовзі сталося те, з чого розпочинається ця глава.

Невідомо, що поклало край владі священних Шукуупських владарів: заколот знаті, повстання общинників чи ворожий напад. Після краху копанської держави кожне поселення в долині почало жити окремим життям, населення ще більш скоротилося, культурні досягнення було втрачено. Пізніше селяни видобували зі старовинних храмів і палаців каміння для насипів, на які ставили свої халупи.

Примітки

1. Читання “емблемного ієрогліфа” Копана є спірним. Згідно з однією точкою зору його центральний елемент є лігатурою силабічних знаків xu-ku-pi чи xu-ku-pu, Xukuup; згідно з іншою це – морфемограма з фонетичним комплементом, SIP-pi. Автор дотримується традиційного читання Xukuup.

2. S.P. Guenter. The Chi-Stone Glyph and Foliated Ajaw. P.1.

3. На вазах Justin Kerr. MayaVase Database 1882 та Justin Kerr. MayaVase Database 2752 зазначено дати “взяття К’авііля” цим правителем, однак вони відрізняються: 7 Чікчан 18 Сак і 7 Чікчан 8 Ч’еен – і можуть відповідати, зокрема, 109, 112, 161 чи 164 рокам.

4. N. Grube. El origen de la dinastía Kaan. P.123-124.

5. Див.: G.E. Stuart. Copán. City of Kings and Commoners // National Geographic. Vol.176, No 4.,1989 P. 498; W.L. Fash, D.S. Stuart. Dynastic history and cultural evolution at Copan, Honduras // Classic Maya Political History: Hieroglyphic and Archaeological Evidence., Cambridge, Mass., 1991. P. 151.

6. D. Stuart. // , June, 25, 2007.

7. J. E. Buikstra, T. D. Price, L. E. Wright, J. H. Burton. Tombs from the Copan Acropolis: a life history approach // E.E. Bell, M. A. Canuto, R. J. Sharer (Eds.). Understanding Early Classic Copan. Philadelphia, 2004. Pp. 185-205; T. D. Price, J. H. Burton, R. J. Sharer, J. E. Buikstra, L. E. Wright, L. P. Traxler, K. A. Miller. : Isotopic evidence for origins and movement in the Classic Maya period // Journal of Anthropological Archaeology, Volume 29, Issue 1, March 2010. Pp. 31 – 32.

8. Слово i-si-ka-ka-la-la , що позначає місцину або споруду, де Йаш К’ук’ Мо’ отримав царську регалію, вочевидь немайяське.

9. Імовірна гробниця Йаш К’ук’ Мо’ розкопана в 1995 році експедицією Р. Шерера (див.: R. Sharer, L. Traxler, D. Sedat, E. Bell, M. Canuto, C. Powell. Early Classic Architecture beneath the Copan Acropolis // Ancient Mesoamerica.,1999, No 10. Pp. 3-23).

10. S. Martin, N. Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. P. 196.

11. W.L.Fash, D.S. Stuart. Op. cit. Pp.153-154.

12. Ibidem P. 199.

13. Умовне ім’я – “Buts’ Chan”.

14. W.L. Fash, D.S. Stuart. Op. cit. Рp.159-160.

15. Пропонувалося також читання “Баахський владар”. Повний запис: 501:74/168, b’a-ma-AJAW – міститься на стелі 1 з Лос-Ігос.

16. Умовне ім’я – “Smoke Imix”.

17. S. Martin, N. Grube. Op. cit. P. 201.

18. Ibidem.

19. Владарі Пусільха, можливо, були родичами кірігуанських царів. Принаймні, вони мають той самий титул Tsu’ ajaw.

20. Р. Агурсіа та В. Феш оспорюють приналежність поховання в “Храмі 26” “Правителю 12”. За даними антропологічного дослідження, яке вони наводять, кістяк належав чоловікові у віці 35-40 років (R. Agurcia Fasquelle, W.L. Fash Jr. Copán. A Royal Maya Tomb Discovered // National Geographic., Vol.176, No 4, 1989. P. 485).

21. D. Stuart. A Foreign Past: The Writing and Representation of History on a Royal Ancestral Shrine at Copan // Copán: The History of an Ancient Maya Kingdom. Ed. by E. Wyllys Andrews and W. L. Fash. Santa Fe – Oxford, 2005. P.393.

22. A.F.Aveni. Venus and the Maya // American Scientist. Vol.67, No3, 1979 P. 280

23. S.Martin, N.Grube. Op. cit. Р. 205.

24. “Священний Чіікнаабський владар” згадується в напису на стелі І з Кірігуа у зв’язку із встановленням там стели в 736 році (див.: L. Schele, N. Grube. The Last Two Hundred Years… P. 94).

25. Ibidem. P. 96.

26. Назву зазначено на стелі F із Кірігуа.

27. Повідомлення на копанських Ієрогліфічних Сходах більш пом’якшено викладає подію: K’AY-yi u-SAK-МОK?-IL tu-u-TOK’-pa-ka-la WAXAKLAJUUN B’AAH K’AWIIL-la, “зів’яла через зброю біла квітка(?) дихання Вашаклахуун Убаах К’авііля”.

28. S. Martin, N. Grube. Op. cit. P. 219.

29. Запис про цю подію, що сталася в день 9.15.18.19.10, 1 Ок 13 Йашк’ін, міститься на стелі F з Кірігуа.

30. На жаль, у XIX столітті Ієрогліфічні Сходи обвалилися, так що на первісному місці залишилися тільки 30 сходинок; із решти більшу частину було поновлено, але в переплутаному порядку, що істотно утруднює читання тексту.

31. Див: S. Martin, N. Grube. Op.cit. P. 208; D. Stuart. The Arrival of Strangers. Teotihuacan and Tollan in Classic Maya History // Mesoamerica’s Classic Heritage. Boulder, 2000. Pp.465-513.

32. В піраміді “Храму 11” знайдено тунель, що імовірно веде до поховання, але розкопки там не проводилися.

33. Ім’я цього чоловіка відоме із запису в Структурі 10L-22А: Міік’(?) Чаак (?) Бакаб

34. S. Martin, N. Grube. Op.cit. P.209.

35. Див.: E. Abrams, D. Rue. The Causes and Consequences of Deforestation among the Prehistoric Maya // Human Ecology, No16, 1989. Pp. 377-395; D. Webster, A. Freter. Settlement History and the Classic Collapse at Copan: A Redefined Chronological Perspective // Latin American Antiquity, 1989, No1. Pp. 66-85; R. Storey. The Children of Copan: Issues of Paleopathology and Paleodemography // Ancient Mesoamerica, 1992, No 3. Pp.161-167.

36. Зараз ця пам’ятка знаходиться в Британському Музеї в Лондоні.

37. S. Martin, N. Grube. Op.cit. P.210.

38. Ibidem. P. 210.

39. Умовне ім’я “Sky Xul”.

40. S. Martin, N. Grube. Op.cit. P. 223.

41. Умовне ім’я “Jade Sky”.