Войовники з берегів Усумасінти

Талах Віктор

Місто на річковому мисі

Усумасінта в своїй верхній течії несе води з південного сходу на північний захід серед лісистих пагорбів майже по прямій завдовжки 140 кілометрів.

Приблизно посередині цього шляху ріка робить велику петлю, утворюючи півострів у формі неправильного кола діаметром три з половиною кілометри, з вузьким – не більше п’ятисот метрів – перешийком. На великій пісковиковій терасі, що знаходиться на протилежному від перешийку боці, і розташовано залишки будівель великого стародавнього міста. Ці руїни декілька разів змінювали ім’я. Їхній першовідкривач гватемалець Е. Рокстроп в 1881 році дав їм назву “Менче” або “Менче Тінаміт”. Трохи пізніше французький мандрівник і археолог Дезіре Шарне назвав стародавнє місто на честь мільйонера Лорійяра, який фінансував його експедицію, “Ля-Віль-Лорійяр”. Однак це ім’я не знайшло визнання, і за городищем закріпилася назва, запропонована австрійцем Т. Малером – Йашчілан (так цю місцевість називають індіанці-лакандони). З написів випливає, що в давнину його мешканці імовірно називали своє місто Мішналь, а навколишню місцевість – Танха Пачан, “Посеред Пачанських Вод”.

У темряві віків

У ранній історії Йашчілана багато непевного і туманного. Написи повідомляють про десятьох правителів, які царювали в ньому з 359 по 564 роки. Першим із них був Йопаат Ба’лам, що його текст на одвірку 21 пов’язує з містом “Пагорбів Агави”, хоча називає священним Пачанським та Каахським владарем [1]. Отже, пачанські правителі вважали себе родичами канульських повелителів і перших династій Тікаля та Копана. З іншого боку, їхнє династичне ім’я збігається з династичним іменем правителів Ель-Соц’а в Північному Петені, з чого можна припустити їхній зв’язок із цим містом [2].

Крім Йопаат Ба’лама відомо ще дев’ятьох ранніх йашчіланських царів, які мали імена Іцамна Кокаах Ба’лам, Йашуун Ба’лам, Таб Ба’лам, Татбу’ Холь і Хац’оом Холь [3]. Перша достеменно відома дата в історії Йашчілана – 9.0.19.2.4, 2 К’ан 2 Йаш, 17 жовтня 454 року. Того дня сьомий місцевий цар Хац’оом Холь посвятив у Йашчілані нову будівлю [4]. Перелічується також цілий натовп бранців, що їх буцімто захопили ці ранні правителі. Здебільшого полонені походили з ближніх міст: Ак’е, Шукальнаах – Лаканха, П’єдрас-Неграс, але у 508 році Таб Ба’ламом І було захоплено полководця тікальського царя Чак Ток Іч’аака ІІ, а в 537 році бранцем Татбу’ Холя ІІ став вельможа Канульського владаря [5]. Наскільки достовірними є ці повідомлення пізніх записів – судити важко; найбільш рання йашчіланська пам’ятка – стела 27 – була створена в 514 році. Відомо, проте, що удача далеко не завжди була супутницею пачанських владарів, і в 518 році Таб Ба’лам І сам потрапив у полон до П’єдрас-Неграс.

Будь-які певні звістки про події в Йашчілані протягом сімдесяти шести років після 537 року відсутні. Згідно з рахунком царів за цей час у Йашчілаані змінилися три правителі, але їхні імена невідомі [6]. На єдиній пам’ятці “темної доби”, поставленій у 613 році стелі 2, ім’я владаря не збереглося.

Можливо, що її встановив цар на ім’я Іцамна Кокаах Ба’лам (ІІ). На думку Стенлі Гюнтера та Армандо Анайі цей Іцамна Кокаах Балам в якості союзника Калакмуля брав участь у розгромі Паленке в 599 році [7]. В одному з написів Бонампака повідомляється, що владар царства Шукальнаах Ах О’льналь (на престолі з 605 року) в березні 610 року був вигнаний і знайшов притулок в Йашчілані. Рівно через рік, у лютому 611 року за підтримки священного Пачанського владаря він завдав поразки своєму суперникові Ах Чан Ток’у та захопив його у полон. На рельєфній панелі, що розповідає про це, правитель із Шукальнаах поштиво бесідує з Іцамна Кокаах Ба’ламом ІІ, сидячи біля його трону [8].

Знов у світлі джерел

Морок невідомості переривається поодиноким повідомленням про вступ на трон 15 вересня 629 року правителя на ім’я Ах Вак Туун Йашуун Ба’лам.

Звістки про нього є вкрай обмеженими. Перша відома подія його царювання сталася через вісімнадцять років після приходу до влади: в липні 647 року цар захопив у полон такого собі Ц’іпіба (чи Шупііба), владаря з Хіш Віц. На той час Ах Вак Туун Йашуун Ба’лам називається, щоправда, “власником бранця Йаш Хальте”, але коли і де було захоплено того бранця, невідомо. У напису, складеному за наступника Ах Вак Туун Йашуун Ба’лама, він має пишний титул “чотиридвадцятирічний Чаак, чотиридвадцятирічний калоомте”, однак невідомо, чи носив він його за життя.

У зовнішній політиці Йашуун Ба’лам ІІІ орієнтувався на П’єдрас-Неграс. Напис на рельєфній панелі звідти, який розповідає про пізніший візит до цього міста йашчіланських гостей, згадує, що наприкінці грудня 653 року священний Йокібський владар Іцам К’ан А’к ІІ призначив правителем якогось міста людину на ім’я Йашуун Ба’лам, і той через двадцять три дні прибув до Нііль – Ель-Кайо. При цьому, звертаючись до йашчіланського правителя середини VIII століття п’єдрас-неграський господар називає цього Йашуун Ба’лама “твій дід”. Отже, йдеться очевидно про Ах Вак Туун Йашуун Ба’лама ІІІ [9].

У 658 році якийсь “владар із Пачана” разом із представниками Шукальнааха та Ак’е прибув до П’єдрас-Неграс, щоб в якості підлеглого взяти участь у церемонії отримання шолома-кохав. Під 668 роком повідомляється, що Ах Вак Туун Йашуун Ба’лам грав у м’яч [10]. Оскільки на м’ячі вміщено зображення зв’язаного бранця, можна припустити, що ця гра була пов’язана із військовою перемогою. Через півроку після цього, у лютому 669 року Ах Вак Туун Йашуун Ба’лам відзначив друге “двадцятиріччя” від свого вступу на трон. Це останнє повідомлення про його довге правління.

Шляхом перемог

Між 643 і 649 роками [11] в Ах Вак Туун Йашуун Ба’лама та цариці Іш Пакаль з роду Петенських владарів народився син, Іцамна Кокаах Ба’лам (до вступу на трон його називали також Вук Чапат К’ініч Ахав).

Як самостійний діяч він з’являється у віці не менше 32 років. У лютому 681 року Вук Чапаат К’ініч Ахав Іцамна Кокаах Ба’лам здобуває перемогу і захоплює в полон Ах Мока [12], вельможу (yajawte) К’ак’ Куя, правителя Намаана – Ла-Флориди, міста, розташованого за Усумасінтою, в 60 кілометрах на північний схід від Йашчілана. Перемога була настільки важливою, що позначення “власник бранця Мок” стає постійним титулом Іцамна Кокаах Ба’лама.

Через десять місяців, у день 9.12.9.8.1, 5 Іміш 4 Мак (20 жовтня 681 року) Іцамна Кокаах Ба’лам ІІІ урочисто коронувався правителем Йашчілана. Церемонія коронації була поєднана з обрядом заклинання бога Полум’яного Птаха Чаака.

“У день 5 Іміш 4 Мак заклинало К’авііля списа та щита Полум’яного Птаха Чаака священне заклинання (нині) чотиридвадцятирічного владаря Іцамна Кокаах Ба’лама, власника бранця Мок, священного Каахського владаря, головного в країні” –

каже напис на одвірку 25 з Йашчілана. Цей Полум’яний Птах Чаак вважався імовірно богом царського вінця, принаймні, царська діадема, пов’язана на чоло Іцамна Кокаах Ба’лама, називалася Болон Цак К’а’к’ О-Чаак Хуун, “Вінець Дев’яти Заклинань Полум’яного Птаха Чаака ”.

Подальша історія Йашчілана висвітлюється джерелами доволі уривчасто. Відомо, що в листопаді 689 року Іцамна Кокаах Ба’лам ІІІ захопив бранців з Сак Ічій Пат і Сак Лакаль. Можливо ці перемоги були пов’язані з міжусобицею в царстві Шукальнаах, де правитель Ах Наклей був вигнаний і повернувся лише у 692 році [13]. Пізніші написи повідомляють також про захоплення Іцамна Кокаах Ба’ламом ІІ “південного владаря”, Йаш Ток’а і…-Ч’еена, але коли сталися ці перемоги – неясно.

Майже не викликає сумнівів, що найгострішою зовнішньою проблемою, яка постала перед Іцамна Кокаах Ба’ламом на межі VII та VIII століть, було посилення Тоніна та його експансія в приусумасінтські області, адже, Анайте, владар з якого став однією з жертв войовничого К’ініч Бакналь Чаака, розташоване всього у десяти кілометрах від Йашчілана.

Жіноче суперництво

На початку VIII століття немолодий вже (йому було за шістдесят) йашчіланський цар одружився з Іш Ух Чан Лем [14] (“Намисто з Небесного Жадеїту”) з Калакмуля. Досить вірогідно, що в такій спосіб Іцамна Кокаах Ба’лам вирішив убезпечити своє царство, уклавши союз із все ще могутнім Чіікнаабом. Справа, однак, полягає в тому, що нова царська дружина була всього лише донькою ах-к’ухууна. Чи дійсно такий мезальянс мав політичне підгрунтя, чи старий вояк піддався почуттям – сказати важко… Можливо, у Канульського калоомте просто не було близьких родичок, і він віддав за іноземного правителя піддану. У серпні 709 року від цього шлюбу народився син, Чан…н (“Небесний… ”).

Становище Пачанського царства тим часом, здається, зміцнилося. Восени 713 року Іцамна Кокаах Ба’лам ІІІ захоплює в полон Ах К’ан Усіха, владаря з Буктуун [15]. Близько цього часу йашчіланський владар приймає титул “західний калоомте”.

Однак новий царський шлюб створив чималу проблему всередині самї царської родини. Іцамна Кокаах Ба’лам вже був одружений з Іш К’абаль Шоок, жінкою з впливового сахальського роду, спорідненого із царським домом (в одному з текстів її названо u Yopаat B’a’lam tel, “з роду Йопаат Ба’лама”). На одвірку над входом до своєї оселі цариця старанно і ретельно перераховує численних родичів. Дружиною Іцамна Кокаах Ба’лама вона стала ще до його вступу на престол і брала участь в обряді заклинання богів у день коронації чоловіка.

Народження сина від чужинки неминуче поставило старого царя перед нелегким вибором: “збільшити надії на мир і стабільність всередині царства проти вигідного становища у великій комбінації союзів і боротьбі, що охоплювала всі великі царства майя” (так охарактеризувала становище Лінда Шіле, яка перша дослідила внутрішню історію Йашчілана VIII століття [16]). Іцамна Кокаах Ба’лам ІІ обрав шлях компромісів і балансування. Всього через два місяці після народження сина, у жовтні 709 року, відбувся ритуал видобування крові з рани в язику цариці Іш К’абаль Шоок, через яку протягувалася товста та довга мотузка. Літня жінка погодилася на участь у бузувірському обряді, який, проте підкреслював її наближеність до богів і ставив нарівні з матір’ю новонародженого царського сина. Але щоб одна з дружин не виявилася вищою за іншу, напередодні церемонії та наступного дня Іцамна Кокаах Ба’лам влаштував ритуальні танці, в яких взяв участь разом із Іш Ух Чан Лем, роблячи в такий спосіб й її причетною до події.

Цікаво, що, хоча обидва обряди знаходилися в очевидному зв’язку між собою, на пам’ятках, де зображено офірування крові Іш К’абаль Шоок, немає ніякого натяку на танець Іш Ух Чан Лем, і навпаки.

У середині 720-х років, коли наближався час ініціації Йашуун Ба’лама, Іцамна Кокаах Ба’лам ІІІ знов демонструє свою повагу та прихільність до старшої жінки. Їхнім зримим виразом стає будинок Іш К’абаль Шоок – знаменита “Структура 23”. Це одна з найгарніших палацових споруд міста з фасадом завдовжки 14 метрів, розгорнутим до Усумасінти. Рельєфні одвірки, що її прикрашали, належать до кращих зразків художньої пластики майя [17]. Для їх створення було спеціально запрошено майстра з міста Сак Ок (досі неідентифікованого). Іш К’абаль Шоок репрезентовано на них у найбільш важливі моменти її життя: вона подає шолом чоловікові, коли той був ще спадкоємцем престолу; бере участь у церемонії заклинання богів у день його коронації; видобуває кров із язика.

Одвірок 24 (ліворуч) – Іш К'aбаль Шоок (права постать) здійснює самомордування у присутності чоловіка зі смолоскипом (ліва постать); одвірок 25 (у центрі) – видіння божества з'являється перед Іш К'абаль Шоок; одвірок 26 (праворуч) – Іш К'абаль Шоок (права постать) вручає шолом чоловікові (ліва постать).

Палац будувався досить довго: у серпні 723 року було завершено скульптурні прикраси, у березні 724 – центральний вхід, а весь будинок було присвячено в червні 726 року.

Тим часом, у квітні 725 року шістнадцятирічний Йашуун Ба’лам разом із ще одним йашчіланським царевичем (ближче більш ніде не відомим) взяв участь у церемонії, під час якої в масці божества він промовляв від імені останнього. Факт, що цей ритуал було в подальшому відтворено на рельєфі, вирізьбленому вже після вступу Йашуун Ба’лама на трон, дозволяє зробити висновок, що то був важливий акт визнання спадкових прав сина Іцамна Кокаах Ба’лама та Іш Ух Чан Лем.

Регіональна потуга

Між тим зовнішнє становище Йашчілана знов загострилося. На початку 720-х років на Верхній Усумасінті посилюється Сак Ц’і. В 717 році його правитель із традиційним ім’ям К’аб Чан Те’ посадив в Шукальнаах – Лаканха свого ставленика на ім’я К’ініч Чак Чіх, що походив імовірно з так званого “Міста Вузла” [18]. Як свідчить напис на Цюріхській панелі, в 722 році К’аб Чан Те’ виявляється владарем також в Ак’е, тому самому Ак’е, правитель якого ще в 715 році демонстрував вірнопідданські почуття щодо Тоніна.

Це імовірно викликало реакцію з боку суперника Сак Ц’і – П’єдрас-Неграс. У конфлікт виявилися втягнутими Паленке, війська якого навесні 725 року здобули перемогу над П’єдрас-Неграс, та Йашчілан. Але для Пачанського владаря війна виявилася невдалою: у квітні 726 року сахаль Іцамна Кокаах Ба’лама ІІІ зазнав поразки і потрапив у полон до Йокібського владаря Йональ А’ка ІІ. Факт, що два колишні калакмульські союзники: Йашчілан і П’єдрас-Неграс – опинилися в різних ворожих таборах, вказує на істотні зміни в розстановці політичних сил на Усумасінті.

Наприкінці 720-х років відбувається збройний конфлікт між Йашчіланом і Лаканха, підлеглим тоді Сак Ц’і. У червні 729 року Пополь Чай, “ватажок загонів” (ah pay mol) шукальнаахського владаря, був захоплений Іцамна Кокаах Ба’ламом ІІІ у полон.

Іл. 352: Бранці Іцамна Кокаах Ба’лама ІІІ. Ступені Ієрогліфічних Сходів ІІІ з Йашчілана. Фотографії Теоберта Малера, промальовки Йана Грема.

Через декілька місяців після початку “двадцятиріччя” 9.15.0.0.0, у квітні 732 року сталася збройна сутичка з невідомим містом, під час якої було захоплено в полон такого собі Наак Чіу. С. Мартін і Н. Грюбе вважають, що це був владар із Хіш Віц [19]. Через два місяці до Йашчілана прибув для участі в церемонії заклинання богів інший правитель Хіш Віц, вочевидь союзник Іцамна Кокаах Ба’лама. Цікаво, що його ім’я –… Ті’ К’авііль – те саме, що й у тогочасного царя Дос-Пілас та Агватеки. На підставі наявних даних складно сказати, чи мав місце союз двох держав у війні проти Наак Чіу, чи це просто збіг імен.

Пам’яткою звитяг Іцамна Кокаах Ба’лама ІІІ стала так звана “Структура 44”. Споруда, збудована на вершині пригору, що на сто сімдесят метрів здіймається над берегом Усумасінти, прикрашена рельєфними одвірками [20] та сходами із різьбленими сходинками, написи на яких перераховують перемоги, здобуті царем з 681 по 732 роки. На двосотметровому сусідньому пагорбі, у найвищій точці Йашчілана здійнялась інша будівля, присвячена воєнним успіхам старого царя: “Структура 41”, до якої вели довгі, майже стометрові сходи. П’ять стел перед її фасадом відтворювали п’ять найважливіших перемог владаря (з них на трьох збереглися написи та зображення, що повідомляють про захоплення Ах Мока, Ах К’ан Усіх Вініка та Пополь Чайя).

В міру того, як цар ставав дуже старим, становище в його родині дедалі ускладнювалося. З одного боку, наприкінці 730-х років посилюється вплив ще однієї жінки Іш Сак Бійан, що мала титул “молодої жінки” (невідомо, чи це була дочка, чи ще одна дружина Іцамна Кокаах Ба’лама ІІІ). Для неї на березі Усумасінти в 738 році збудували окремий кам’яний будинок (нині – “Структура 11”). З іншого боку, все настирливіше заявляли про себе Йашуун Ба’лам і його мати. Близько 736 року Іцамна Кокаах Ба’лам ІІІ запровадив новий ритуал – танець із прапором-хасавом, що виконувався в останні дні місяця Йашк’ін або на початку місяця Моль. У першому такому танці Іцамна Кокаах Ба’лам брав участь одноосібно, але в червні 741 року разом із дев’яностотрирічним царем обряд виконав його син.

А через чотири дні, відразу після “ювілею” 9.15.10.0.0, в день 4 Іміш 4 Моль було влаштовано урочистий церемоніал видобування крові та заклинання богів за участю Йашуун Ба’лама та його матері. Цариця Іш Ух Чан Лем повторила моторошний ритуал пропускання мотузки через язик, який вочевидь мусив був поставити її нарівні із Іш К’абаль Шоок. Окрім них кровопускання здійснили також жінка Йашуун Ба’лама Іш Чак Холоом та її брат сахаль Чак Холоом. Їхня участь мусила була показати зв’язок сина чужинки з могутнім сахальським родом. Мало того, на допомогу родичам прибув, подолавши шлях у 170 кілометрів, один із калакмульських владарів [21] і теж взяв участь в обряді.

Демонстрація домагань клану Йашуун Ба’лама на особливе становище була вражаючою, але жаданого результату вона тоді не дала.

Викреслений з історії правитель

Менше ніж через рік після церемонії, у день 9.15.10.17.14, 6 Хіш 12 Йашк’ін (15 червня 742 року), “зів’яла біла квітка дихання спалювача курінь п’ятидвадцятирічного владаря Іцамна Кокаах Ба’лама, власника бранця Мок”. Те, що відбувалося в Йашчілані наступні десять років, викликає подив і нерозуміння дослідників, починаючи з Тетяни Проскурякової і до цього часу. Йашуун Ба’лам, найбільш імовірний спадкоємець Іцамна Кокаах Ба’лама ІІІ – принаймні у висвітленні доступних нам джерел – не був коронований священним Пачанським владарем. Але жоден напис, жоден уривок, жоден уламок, знайдений в Йашчілані, не каже і про будь-якого іншого правителя міста [22]. Лише текст на пам’ятці із сусіднього П’єдрас-Неграс містить звістку про те, що в 749 році йашчіланським царем була людина на ім’я Ба’лам Йопаат.

Отже, виявляється, що в подальшому Йашуун Ба’лам так гарно “почистив” йашчіланські написи, що не залишив у них будь-якого натяку на існування попередника [23]. Причини такої затятої ненависті не зовсім зрозумілі. Після смерті батька Йашуун Ба’лам, якщо вірити його власним написам, зовсім не зазнавав переслідувань. Навпаки, він посідав у рідному місті надзвичайно високе становище.

У жовтні 744 року Йашуун Ба’лам взяв участь в освяченні ігрового майданчику “Трьох Перемог” і грав там у м’яч. Гра супроводжувалася жертвоприношенням бранця – владаря з Лакам Туун на ім’я Ік’ Чіх – отже, імовірно була пов’язана з перемогою над цим містом. Лакам Туун згадується в напису з Іцана (місто на правому березі Усумасінти у 90 кілометрах віще від Йашчілана). Імовірніше за все, це місто також було розташоване у верхів’ях Усумасінти (можливо в районі її лівого притоку, що й зараз називається Лакантун). Однак у подальшому воєнне щастя зрадило Йашчілану і один із пачанських владарів потрапив у полон до правителя Дос-Пілас.

Відносини Йашуун Ба’лама з мачухою Іш К’абаль Шоок вочевидь також не були ворожими: всі її пам’ятки та написи залишилися недоторканими, більше того, через три роки після приходу Йашуун Ба’лама до влади відбулося присвята її усипальні, у заупокійному списку йашчіланських владарів стару царицю згадано поряд із його рідною матір’ю. Іш К’абаль Шоок померла у березні 749 року і знайшла вічний спокій під підлогою своєї колишньої оселі. Археолог Роберто Гарсіа Моль розкопав там поховання літньої жінки, яку супроводжували ціле сховище кераміки та двадцять тисяч обсидіанових лез, а також дев’ять різьблених загострених кісток для видобування крові. На шести з них вміщено ім’я Іш К’абаль Шоок, ще на одній – її чоловіка [24].

В “ювілейний” день 9.15.15.0.0, 31 травня 746 року, ми бачимо Йашуун Ба’лама на церемонії встановлення “великого каменя сходів батька – п’ятидвадцятирічного владаря Іцамна Кокаах Ба’лама, західного калоомте”. Цікаво, що саму стелу, споруджену в “ювілей” 9.15.15.0.0, в Йашчілані не знайдено – чи не тому, що на ній згадувався правитель Ба’лам Йопаат? Згадка про неї міститься на стелі 11, створеній після коронації Йашуун Ба’лама.

В наступні роки Йашчілан виявився втягнутим у події навколо Бонампака та Ак’е. У 732 році владарі Сак Ц’і призначили правителем Шукальнааха Таб Ба’лама, сина К’ініч Чак Чіха. Невдовзі він отримав також престол Ак’е. Проте, в 740 році проти Таб Ба’лама виступив представник місцевої знаті з Шукальнаах – Лаканха на ім’я Ах Сактелееч. Через два з половиною роки боротьба між ними закінчилася компромісом: в березні 743 року Таб Ба’лам визнав Ах Сактелееча правителем Лаканха в сані сахаля.

Восени 746 року Таб Ба’лам імовірно помер, і в його царстві знов розгорілася смута. Один із претендентів на шукальнаахський трон, Вінальхааб Ток’ звернувся за допомогою до Йашуун Ба’лама і у травні 747 року був коронований в його присутності. Цікаво, що церемонія відбулася не в Бонампаку, Лаканха чи в Йашчілані, а в невідомому поселенні “Мушля-Камінь”. Можна лише припускати, в якій якості перебував там Йашуун Ба’лам – чи то як повноважний представник царя Йашчілана, чи то як бунтівний вигнанець у пошуку союзників. Яким було ставлення до події з боку Ах Сактелееча – невідомо, але беручи до уваги, що в подальшому він навіть породичався з йашчіланськими царями, можна припустити, що воно не було неприхильним.

Через місяць Йашуун Ба’лам виконав танець із хасавом, одначе, знов незрозуміло, де – в Йашчілані, чи за його межами.

Можна лише здогадуватися про причини, з яких було знищено пам’ять про Ба’лам Йопаата, який правив у Мішналі – Йашчілані імовірно з 742 по 752 роки. Єдина достовірно відома подія в житті цього правителя – відвідання ним наприкінці липня 749 року П’єдрас-Неграс з нагоди першого “двадцятиріччя” перебування на троні тамтешнього владаря Іцам К’ан А’ка ІІІ. Серед супутників царя названо двох “пачанських царевичів” (ch’ok Pachan ajaw) Ах Макте та Ах Чіта, ближче невідомих. Священний Йокібський владар прийняв гостей у присутності трьох синів, їхнього наставника ах к’ухууна Хасав Чан К’авііля, трьох сахалів, у тому числі головного сахаля Ц’уц’ Вайте’ К’анте’ Мо’, особи з титулом владаря та ще двох вельмож. Зовнішньо зустріч виглядала як візит ввічливості, але була мабуть пов’язана з укладенням воєнного союзу.

На користь такого припущення свідчить подальший розвиток подій: у травні 750 року Йашуун Ба’лам, в костюмі та масці Бога Дощу оглядав якихось зв’язаних бранців. Щоправда, знов таки незрозуміло, чи були ці полонені іноземцями, чи йашчіланцями з ворожої партії. У червні того ж 750 року Йашуун Ба’лам репрезентований у військовому обладунку у присутності сахаля із так званого “Міста R” (Лаштуніч).

Між тим на Середній Усумасінті складається альянс Паленке і Помона: у травні 751 року паленкский цар прибуває в Помона на “ювілейну” церемонію дня 9.16.0.0.0. У листопаді цього ж року відбувається черговий переворот у Шукальнаах – Лаканха. Правитель Вінальхааб Ток’, за чотири роки до того коронований у присутності Йашуун Ба’лама, виявляється вигнаним, але вже у січні 752 року повертає собі трон. Події в Шукальнаах поза сумнівом були пов’язані із зовнішнім утручанням, і менше ніж через місяць, у лютому 752 року Йашуун Ба’лам захопив у полон Йаш T’ан(?) [25] Ток’а, сахаля з Вабе’ – Санта-Елена.

Сорок третій рік життя в цілому виявився знаменним для Йашуун Ба’лама. Всього через вісім днів після перемоги над Йаш Кіб Ток’ом, в день 1 Чікчан 13 Поп, 14 лютого 752 року, в нього народився син від Чак Холоом, названий Челев К’ініч. У зв’язку з цим інша його жінка, Іш Мут Ба’лам із Хіш Віц здійснила жорстокий ритуал кровопускання з язика. Йашуун Ба’лам явно наслідував приклад батька, з тією, щоправда, відміною, що офіра Іш К’абаль Шоок мала підкреслити особливий зв’язок з богами особисто її, а церемонія за участю йашуунба’ламової дружини – всієї його родини.

Майстер політичної пропаганди

Нарешті, у “круглу” (вочевидь навмисно підібрану) дату 9.16.1.0.0, 11 Ахав 8 Сек, 30 квітня 752 року, Йашуун Ба’лам досягнув омріяної мети – був коронований священним Пачанським та Каахським владарем і західним калоомте. За яких обставин закінчилося правління викресленого з йашчіланської історії Ба’лам Йопаата, ми, мабуть, вже не дізнаємося. Чужинці Іш Ух Чан Лем не судилося стати свідком синовнього тріумфу: вона померла всього за рік до того, у березні 751 року.

У день вступу на трон Йашуун Ба’лам IV з’явився перед мішнальцями в урочистому танці із статуеткою К’авііля (у супровідному тексті її названо “шіітам”), в якому поряд брала участь його головна жінка, Іш Чак Холоом. Вибір був невипадковим – обряд у черговий раз демонстрував усім зв’язки нового правителя з могутнім сахальським родом.

Іл. 359: Одвірки 1, 2 та 3 з Йашчілана. Промальовки Йана Грема.

Після цього слідує довга низка святкових обрядів за участю нещодавно коронованого владаря. Через дев’ять днів після інтронізації він освячує оновлений старовинний храм Чан Ц’іналь (чи Чан Суц’наль), розташований поряд із колишнім будинком Іш К’абаль Шоок. На сороковий день свого царювання правитель заклинає бога Полум’яного Птаха Чаака, так саме, як робив це колись його батько, і ознаменовує це танцем із шукуупом – моделлю світового дерева. Тут склад учасників обряду, крім самого царя, інший, ніж у день коронації, і вказує інші суспільні сили, на яких спирався Йашуун Ба’лам IV: на заклинанні поряд із ним ми бачимо головного сахаля К’ан Тока, а під час танцю – його третю жінку Іш Вак Чан Ахав з роду Ік’ських владарів, правителів петенського міста, що його зараз називають Мотуль-де-Сан-Хосе.

Цим, одначе, свята не закінчуються. У жовтні того ж 752 року Йашуун Ба’лам IV влаштовує танець з особливим прапором, увінчаним статуеткою К’авііля, в якому його партнерами виступають все той же К’ан Ток та Іш Мут Ба’лам, а через два дні разом із ним перед народом танцює Іш Чак Холоом – баланс уваги до різних дружин і пов’язаних з ними кланів та зовнішніх союзників Йашуун Ба’лам дотримує так саме неухильно, як і його батько.

Складається враження, що, дорвавшись до так довго очікуваної влади, Йашуун Ба’лам IV набридливо привчав підданих до свого нового сану, гасаючи в танці по міських майданах.

Цей цар взагалі більше, ніж будь-хто з класичних майяських владарів, полюбляє участь у публічних ритуалах, він увесь час шукає відкритої підтримки з боку глядачів – городян.

На “ювілейній” церемонії у день 9.16.5.0.0 (квітень 756 року) Йашуун Ба’лам IV танцює з шіітамом разом із жінкою Іш Чак Холоом та сахалем Ах Ца’ К’ін Мо’; через рік, в день 9.16.6.0.0, у п’яту річницю власного вступу на трон, – виконує танець із шукуупом разом із п’ятирічним сином; ще через рік, у жовтні 758 року, танцює з плащем. Стосовно “ювілею” 9.16.10.0.0 (березень 761 року) відомо лише про участь правителя в традиційній церемонії розкидання курінь, але щодо наступного “ювілею” 9.16.15.0.0 (лютий 766 року) достеменно відомо про черговий танець, який Йашуун Ба’лам IV виконав разом із чотирнадцятирічним уже Челев К’іничем. У наступному році цар у товаристві сахаля з Лаштуніч [26] виконує танець “із небесним змієм”. Нарешті, остання за часом відома згадка про цього правителя також присвячена його участі в урочистому обряді: у червні 768 року він у черговий раз виконав танець із хасавом у парі із братом своєї жінки сахалем Чак Холоомом, тим самим, який ще в 741 році брав разом із ним участь у великому обряді колективного видобування крові.

Одвірок 5 (ліворуч): Йашун Ба'лам IV разом із жінкою Іш Вак Чан Ахав виконує танець із шукуупом. Одвірок 6 (праворуч): Йашуун Ба'лам IV разом із головним сахалем К'ан Током виконує танець із прапором.

Публічні ритуали не обминали увагою й царські дружини. Крім виконання танців разом із своїм чоловіком, вони брали участь головним чином в обрядах заклинання головних міських богів, К’авііля та Нах Кана, що відбувалися приблизно раз на п’ять років. У березні 753 року такий обряд виконала Іш Вак Туун з роду владарів Мотуль-де-Сан-Хосе (важко сказати, чи вона тотожна Іш Вак Чан Ахав, чи Йашуун Ба’лам IV був одружений водночас із двома царівнами з цього міста), у березні 758 року, в “ювілейний” день 9.16.7.0.0 – Іш Мут Ба’лам, у червні 763 року – знов Іш Вак Туун. Ці обряди супроводжувалися видобуванням крові, але безжального самомордування шляхом пропускання мотузки через язик на йашчіланських пам’ятках після 752 року більше не засвідчено. Мабуть, за пом’якшення політичної боротьби і потреба у видовищах такої емоційної напруги відпала.

Впадає в очі одна особливість повідомлень про ритуальні дійства часів Йашуун Ба’лама IV: цар майже ніколи не з’являється в них сам, він завжди разом із кимось, із репрезентантами могутніх місцевих кланів, як К’ан Ток чи Чак Холоом, чи з впливовими правителями підлеглих міст, як Ах Ка Мо’ з Лаштуніч – “міста R” чи Тілом із Ла-Пасадіти. За Іцамна Кокаах Ба’лама ІІІ нічого подібного не зустрічається. Лінда Шіле, яка перша звернула увагу на цю особливість, наступним чином (і на наш погляд цілком справедливо) пояснила її:

“Політичні проблеми Птаха-Ягуара [звичайно цим условним ім’ям Л. Шіле позначає Йашуун Ба’лама IV – В.Т.] та його використання монументального мистецтва, щоб вирішити їх, ніяким чином не були новиною, властивою його правлінню чи політичному досвіду Йашчілана… В історії класичних майя, проте, рішення Птаха-Ягуара – розділити участь у суспільних справах із могутніми політичними союзниками – було новим… Птах-Ягуар був першим, хто підвищив своїх сахалів до того, щоб стояти поряд із ним на очах всього народу. Він зробив це, щоб забезпечити їхню підтримку своїм домаганням престолу. Такий союз мав бути неміцним, однак він був змушений ділити з ними історичну сцену знов і знов для того, щоб підтримати цей союз як для себе, так і для свого сина… ” [27].

Порівняно з обрядовою активністю воєнні успіхи Йашуун Ба’лама IV виглядають доволі скромно, попри його титул “господар двадцятьох бранців” [28] і підкреслену войовничість на зображеннях (французький дослідник Жак Сустель охарактеризував художній стиль Йашчілана його часів як “бряжчання зброєю”).

Постійним іменуванням Йашуун Ба’лама IV є “власник бранця з народу Укуль”, але коли він здобув цю перемогу – з доступних нам джерел невідомо. Імовірно це сталося ще до його вступу на трон, наприклад, під час війни навесні 750 року.

Перша відома перемога вояків із Йашчілана за часів правління Йашуун Ба’лама IV була здобута у травні 755 року. Разом із головним сахалем К’ан Током він завдав поразки війську міста Санааб Хук’ай чи Набхук’ (ближче невідоме); було захоплено важливих бранців – Ухоль Мо’ та Коот Ахава.

Наступна відома нам перемога йашчіланського царя мала місце у червні 759 року. Його бранцем став Бааль Чіік, владар із К’іна’ – П’єдрас-Неграс. Війна була якимось чином пов’язана з районом Ла-Пасадіти (місто за Усумасінтою у двадцяти п’яти кілометрах на північний схід від Йашчілана), і Йашуун Ба’лам IV приводить зв’язаного бранця до місцевого сахаля Тілома. Після цього Ла-Пасадіта надовго потрапляє в орбіту йашчіланського впливу. В 766 році Тілом присутній на “ювілейному” обряді розкидання курінь в день 9.16.15.0.0, а в подальшому вручає дарунки сину Йашуун Ба’лама IV Челев К’інічу. Оскільки той названий в тексті священним Пачанським владарем, подія сталася після його вступу на трон, тобто, після 769 року.

Нарешті, напис на так званому “Нідерландському одвірку” повідомляє, що в лютому 767 року сановник (b’aah te’) Йашуун Ба’лама приніс у жертву бранця – якогось Ек’ Чаналя. При цьому в числі бранців у титулі самого царя крім звичного Ах Укуля названо також такого собі Ч’ааб Оля, невідомо коли захопленого. Цими трьома епізодами наші відомості про звитяги Йашуун Ба’лама IV, що мали місце протягом його правління, власне кажучи, вичерпуються [29].

На одвірку 12 із цілком стертим текстом зображено йашчіланського правителя в оточенні чотирьох зв’язаних бранців. Л.Шіле та Н.Грюбе свого часу висловили думку, що це сцена ще однієї перемоги Йашуун Ба’лама IV, однак на одному з полонених є напис-позначка “Ах Мок”, так що це імовірно бранці Іцамна Кокаах Ба’лама ІІІ, а не його сина.

Тим не менше, священний Пачанський і Кахський владар і західний калоомте Йашуун Ба’лам був могутнім повелителем. Свідчення тому – його надзвичайно активна будівельна діяльність. Проведений Пітером Метьюзом аналіз показав, що з тридцяти дев’яти відомих нам великих будівель Йашчілана, що їх можна датувати, третину було збудовано чи перебудовано за Йашуун Ба’лама IV [30]. Якщо врахувати, що воно тривало не більше 16 років, нова споруда зводилася кожен рік і два місяці. Звичайно, приземкуваті, невеликі за розміром йашчіланські будівлі не можуть суперничати з архітектурними перлинами Паленке, Тікаля чи Копана, але сама їхня кількість достатньо красномовна.

У найвищій точці міста, поряд із монументом батькових перемог, “Структурою 41”, Йашуун Ба’лам IV спорудив так званий “Храм 40”, перед яким було встановлено його коронаційну стелу, знамениту зараз “Стелу 11”. На іншому крутому пагорбі, що панує над головною площею Йашчілана, Йашуун Ба’лам IV побудував парадний тронний зал – “Структуру 33”. Різьблені одвірки в ньому відтворювали коронацію правителя та його участь у ювілейних святах у дні 9.16.5.0.0 та 9.16.6.0.0. Сходи з тринадцятьма різьбленими панелями, прикрашеними ієрогліфічними написами та рельєфами, репрезентували чотирьох жінок і дев’ятьох чоловіків. З числа жінок дві зображені у сценах заклинання К’авііля, одна з них – Іш Пакаль, баба Йашуун Ба’лама IV, інша (її ім’я стерлося), імовірно, мати царя Іш Ух Чан Лем. Інші дві, одна з яких головна цариця Іш Чак Холоом – подають м’ячі для гри. Всі чоловіки репрезентовані як гравці. П’ять з них названі священними пачанськими владарями, тобто, правителями Йашчілана. Серед них сам Йашуун Ба’лам IV, його батько і дід. Двох гравців, в тому числі царевича Учаан Холоома, названо просто “пачанськими владарями”. Крім того репрезентовано головного сахаля К’ан Тока у масці Бога Вітру. Дах “Структури 33” вінчав високий гребень. Усередині храму в ніші було встановлено статую Йашуун Ба’лама IV на троні.

Нижче були споруджені парадні чертоги дружин правителя – Чак Холоом (“Структура 20”) та жінок-іноземок Іш Вак Туун та Іш Мут Ба’лам (“Структура 24”). Вони розтягнулись у довгу лінію біля підошви пагорбу аж до храму Чан Суц’наль та колишнього будинку Іш К’абаль Шоок, до якого Йашуун Ба’лам прибудував невеликий меморіальний храм, присвячений померлим членам царської фамілії, починаючи зі своєї баби Іш Пакаль і до своєї матері Іш Ух Чан Лем.

Між схилом і прибережною зоною Йашуун Ба’лам створив, засипавши яри, головну міську площу розміром близько 0,8 гектара.

На її протилежній від пагорбів стороні, над берегом Усумасінти, в 764 році було завершено будівництво палацу К’ініч Ахіін Наах Чум Петен (“Дім Сонцевидого Ящера, який Помістився у Країні”), що був імовірно житлом Йашуун Ба’лама IV. Поряд із цим палацом здійнялася “Структура 12” із сімома входами. Цар прикрасив їх узятими з якоїсь ранньої споруди одвірками, що перераховували перших десятьох правителів міста. Далі на річковому березі розташувався храм заклинань К’авііля – “Структура 16”.

Найпізніша дата, що зустрічається на пам’ятках Йашуун Ба’лама IV – 9.17.0.0.0, січень 771 року. Однак вона записана як розрахунковий день майбутньої події, тому впевненості, що у цей час цар був ще живий, немає. Повідомлення про смерть Йашуун Ба’лама IV не збереглися [31].

Спадкоємець слави предків

В Йашчілані не знайдено і записів про вступ на трон його сина Челев Чан К’ініча. Однак у лютому 769 року він був присутнім у підлеглому Лаштуніч на церемонії висвердлювання вогню – на думку С. Мартіна та Н. Грюбе вже в якості правителя Йашчілана [32]. При воцарінні молодий правитель прийняв те саме тронне ім’я, що й дід, і став називатися Челев Чан К’ініч Іцамна Кокаах Ба’лам.

Іншим важливим політичним союзом Йашчілана, скріпленим династичним шлюбом, став у той час альянс із Ак’е-Бонампаком та Шукальнаах – Лаканха. Сахалю з Лаканха Ах Сактелечеві врешті решт вдалося позбутися залежності від Сак Ц’і та досягнути влади над об’єднаним царством Бонампака та Лаканха. Його син Йахав Чан Муваан, який узяв шлюб з дочкою Йашуун Ба’лама IV, у червні 776 року успадкував владу над об’єднаним царством. Він дуже цінував свою спорідненість із Пачанськими владарями і при нагоді прагнув нагадати про неї.

У самому Йашчілані великий вплив зберігав дядько по матері молодого царя сахаль Чак Холоом. У сцені, що відтворює ритуал “обтісування” [33], він стоїть із сокирою перед небожем у царському вбранні.

Перші роки правління Іцамна Кокаах Ба’лама ІV джерелами майже не висвітлено. У напису 783 року він має титул “власник бранця Тах Мо’”, відсутній в записах про коронацію, отже, якусь перемогу цар здобув між 773 та 783 роками.

Запис на Монументі 1 з Канберри повідомляє, що в квітні 783 року [34] пачанці зазнали поразки від войовничого персонажа, відомого під титулом “Господар Чотирнадцяти Бранців”. Місто, де він правив, невідоме, але воно знаходилося десь на Верхній Усумасінті, оскільки сам себе він називає власником бранців із Лакамтуун та Шукальнаах, а свого батька – власником бранця з Ак’е-Бонампака.

Невдовзі однак Іцамна Кокаах Ба’лам ІV здобув реванш. У серпні 783 року його полководець Ах Чак Мааш (пам’ятка цього персонажа походить із Лаштуніч, можливо, він там народився) здобув перемогу над вояками з Ч’октель Наах (ближче невідоме) і привів їхніх ватажків Бах Вайіба та Чак Чапаат Тоса до йашчіланського царя. На честь цього тріумфу майстром на ім’я Майуй Ті’ К’авііль було створено один з найкращих зразків скульптури майя, так звану Форт-Вертську панель [35]. Цікаво, що скульптор походив із К’іна’ – П’єдрас-Неграс, отже, можливо і саму війну Іцамна Кокаах Ба’лам ІІІ вів у союзі з цим містом.

У другій половині 780-х років на Усумасінті складаються дві ворожі коаліції. До однієї входять Помона, Санта-Елена та декілька ближче не відомих міст (варто відзначити, що знайомі нам учасники цього угрупування в попередньому були союзниками Паленке). Їм протистоять П’єдрас-Неграс, де з травня 781 року царював войовничий Наак К’ініч Йа Ахіін, і підлегле йому Ла-Мар. У війну виявляється втягнутим й Іцамна Кокаах Ба’лам ІV разом із своїм бонампакським зятем Йахав Чан Мувааном, хоча до кінця не зрозуміло, на чиєму боці.

Влітку 786 року бонампакський Йахав Чан Муваан вступає у війну з невідомим містом і здобуває перемогу, що стала сюжетом знаменитих фресок [36]. Напис називає в числі полонених ворогів Ах Чіх К’ак’ К’ініча, Ах Цак…, Ах Чан…-ві, однак визначити, звідки вони походили, не вдається.

У січні 787 року йашчіланський владар бере в полон якогось Шук’ .. А’ка, а через чотири дні його бонампакський зять завдає поразки війську сакц’іського владаря Йет К’ініча і захоплює його йахавте Ах Хо Баака. Близько цього часу Сак Ц’і зазнає поразки також від Тоніна.

Через декілька місяців, у серпні того ж року правитель П’єдрас-Неграс здобуває перемогу над військом із Санта-Елена, його бранцем стає Анабіль Ах… К’ін К’ухуль Ток’, “владар вогню” царя К’ак’… Муваана.

Про події наступних декількох років докладних відомостей бракує, але в запису на стелі 22 про подію 789 року список бранців Іцамна Кокаах Ба’лама ІV істотно збільшується: крім звичайного Тах Мо’ та фігурують раніше невідомі владар із Балуун Лель, людина з Маан [37] – Ла-Флориди та людина з Ік’а’ – Мотуль-де-Сан-Хосе.

Восені 790 року вмирає союзник і зять йашчіланського царя Йахав Чан Муваан – невідомо, у зв’язку з війною чи з інших причин. На початку грудня цього року у присутності Іцамна Кокаах Ба’лама ІV відбувається коронація нового правителя Бонампака [38].

Успіхи П’єдрас-Неграс між тим не були вирішальними, і навесні 792 року воєнні дії відновлюються. Наприкінці березня Мо А’к Чаак із Ла-Мар атакує якесь невідоме місто, а через декілька днів військо самого священного Йокібського владаря завдає поразки воякам із Пакбуля – Помона і захоплює численних бранців, у тому числі Сак Суц’а, людину з роду чи поселення К’ін Йет, К’ан Болона з Сак Каб, Кахома із К’ана’.

Помона виявилося все ж таки не до кінця зламаним, і в січні 794 року проти нього виступило об’єднане військо П’єдрас-Неграс і Ла-Мар [39]. Союзникам вдалося завдати війську Пакбульського владаря Куч Ба’лама відчутної поразки. У полон потрапили декілька його сахалів: Сак Суц’ (імовірно тезка захопленого двома роками раніше), К’ініч Калом Чаак, К’ееч Ат Ток’, Ах К’ан Піп, Тах Суц’, а також владар із Вай. К’ініч Йа Ахііна та його союзника Мо А’к Чаака, які оглядають вісьмох зв’язаних бранців, зображено на чудово виконаній стелі 12 із П’єдрас-Неграс.

Такого розгрому Помона вже не витримало – письмові пам’ятки зникають в цьому місті після 790 року.

На цьому війна на середній Усумасінті в основному закінчилася. Чи брав у ній участь Йашчілан, на чому зосереджувалася в ці роки увага Пачанського владаря – невідомо, хоча воєнний титул Іцамна Кокаах Ба’лама ІV поповнюється у цей час іменами нових полонених: Ах Ба’лам Ч’ока з невідомого ближче Болон К’ан та ще якогось лакамтуунця.

У другій половині 790-х років бойові дії переміщуються на південь і вирують навколо Йашчілана. Перші сутички відбуваються у червні 796 року. Взимку цього ж року спалахує жорстока війна, успішна для йашчіланського царя, бойові дії із захопленням бранців слідують одна за одною: 13 грудня, 17 грудня, 25 грудня, 30 грудня 796 року. Наступні півтора роки напруга боїв вщухає (чи Іцамна Кокаах Ба’лам ІV не здобуває перемог, тому записи про війну в Йашчілані відсутні). Але в липні 798 року розпочинається нова серія битв, які з гнітючою регулярністю відбуваються в жовтні 798, грудні 799, січні, лютому та березні 800 років. Здається, мов відкрився шлюз, через який ворожі хвилі накочуються на Мішналь. Напівстерті імена бранців, наведені на Ієрогліфічних Сходах № 5 [40], свідчать про велику і строкату коаліцію, якій протистояв Йашчілан. В числі його ворогів названо “владаря із заходу” та “владаря із Чопа’”, вояків із На-Маан – Ла-Флориди, Хіш Віц та невідомого Сак Воль.

Серед цих тривог і закінчилося царювання Челев Чан К’ініч Іцамна Кокаах Ба’лама ІV, войовника та сина й онука войовників [41]. Його доба, за винятком хіба що перших років, була нелегкою для Мішналя – Йашчілана. В місті різко скоротилося монументальне будівництво: до часів Іцамна Кокаах Ба’лама ІV належать тільки п’ять великих кам’яних споруд, та й з них щонайменше три було збудовано на початку правління. Майже не залишив цей правитель і пам’яток, присвячених участі в урочистих обрядах – мабуть, у Йашчілані було не до свят. Нескінченні виснажливі війни – ось головна тема розкиданих по різних місцях повідомлень про його царювання.

Криваві сутінки на Усумасінті

Втрата Пачанськими владарями наприкінці VIII століття своїх позицій простежується і в титулатурі. Іцамна Кокаах Ба’лам ІІІ вже не називає себе західним калоомте як дід і батько.

Про останнього йашчіланського царя, сина Іцамна Кокаах Ба’лама ІІІ на ім’я К’ініч Татбу Холь ІІІ відомо лише з однієї пам’ятки: незграбно вирізьбленого напису на одвірку 10. В ньому цар розповідає, що навесні 808 року він здобув численні перемоги і спустошив багато чужих земель. Головними ворогами Йашчілана виступають Лакамтуун, К’іна – П’єдрас-Неграс, К’утель (можливо, місцевість у районі Ель-Кайо; в написах звідти згадується К’ут чи К’утім) та ближче невідоме Йаш Ха. К’ініч Татбу’ Холь називає також численних бранців. Серед них, імовірно був і останній правитель П’єдрас-Неграс К’ініч Йа Ахіін [42]. Багатолітня історія то союзних, то ворожих взаємин двох міст закінчилася розгромом Йокібських владарів південними сусідами.

На ознаменування перемог було освячено святилище Вогняного Чаака (імовірно тієї самої скромної за розмірами та бідно оздобленої “Структури 3”, в якій знайдено одвірок 10) та ще декількох богів. Цікаво, що серед божеств, для яких було присвячено приміщення, фігурує Сак Баак Нах Чапаат, головний дух-покровитель Паленке. Можливо, ця велика столиця, чи те, що утворилося в той час на її місці, були серед союзників Татбу’ Холя ІІІ. Ще цікавіше, що церемонію “внесення вогню” до храму у присутності йашчіланського царя виконав якийсь “владар із Йашха, списоносець Ток’таль”. Імовірно, що в Йашха мав місце розкол, і одна частина була союзниками Йашчілана, а інша – його ворогами.

Але перемоги, якими публічно вихвалявся Татбу Холь ІІІ 9 квітня 808 року, були пірровими. Записом про них закінчується відома нам історія священних Пачанських владарів. Наприкінці першого десятиріччя ІХ століття нашої ери вони зникають у небутті разом із своїми сусідами з П’єдрас-Неграс і Бонампака.

Деякий час після цього, приблизно до середини Х століття, життя ще жевріло у напівспустілому місті, доки не припинилося в ньому назавжди. Лише індіанці-лакандони відвідували залишені храми та палаци, щоб принести скромні пожертви місцевим духам. Руїни навіювали на них містичний жах, лакандони вважали, що там мешкає бог Чакам Пат, і що наприкінці світової епохи всі люди зберуться в Йашчілані, де боги вб’ють їх, зберуть кров у глеки, щоб пофарбувати свої будинки, і відбудують мертве місто. Записана етнографами похмура лакандонська пісня каже про це:

Зараз Сонце, Сонце, що палає, сходить у нас у небеса,

але піде Сонце, схожим на ніч буде день.

Таким він іде у небеса, так буде.

Потім буде день без Сонця й темрява, буде ягуар, нічний ягуар.

Ми всі підемо цього разу у Чішокла, у Йашчілан.

Спочатку нас усіх приведуть до Чішокла, до Йашчілана.

Швидка та практично одночасна катастрофа, що спіткала найбільші класичні царства на Усумасінті, схожа на результат зовнішнього удару. Тим більше, в археологічних шарах ІХ – Х століть в П’єдрас-Неграс, Йашчілані, Алтар-де-Сакріфісьос, Сейбалі знайдено так звану “тонку помаранчеву кераміку”, невластиву майя, але притаманну культурі народів узбережжя Мексиканської затоки. Тому найбільш простим поясненням причин загибелі династій Йокібських та Пачанських владарів здається навала чужих майя за мовою та культурою приморських племен [43].

Однак не всі міста регіону загинули одночасно: місто Сак Ц’і, постійний противник П’єдрас-Неграс і Йашчілана, існувало принаймні до 863 року. Розкопки в Алтар-де-Сакріфісьос і Сейбалі засвідчили, що носії культури “тонкої помаранчевої кераміки” певний час співіснували з майяським населенням. Та й дані епіграфіки (скажімо, напису на тому ж “одвірку 10”) свідчать, що напередодні свого кінця йашчіланські царі протистояли ворогам із типово майяськими іменами та титулами, подекуди містам, з якими воювали протягом століть. Утім, деякі назви можуть бути майяськими позначеннями чужинських племен (наприклад, етнонім Aj Yax Ha, “Люди Синьої Води” може означати не мешканців району озера Йаш Ха у центральному Петені, а якийсь приморський народ).

У Йашчілані та П’єдрас-Неграс на перший погляд відсутні сліди руйнувань, що їх зазвичай залишають іноземні навали. Проте це враження значною мірою є оманливим. Завданих людиною ушкоджень, принаймні істотних, не мають будинки, придатні для житла. Що ж до таких специфічно пов’язаних із царською владою пам’яток як стели, то більшу частину п’єдрас-неграських, майже всі йашчіланські і всі бонампакські “великі камені” знайдено розбитими (це при тому, що, скажімо, в Копані, Кірігуа чи Наранхо розбиті стели практично не зустрічаються, отже, природним шляхом вони на шматки не розвалювалися). З точки зору того, що ми знаємо про ставлення майя Класичної доби до стел, здійснити їхнє масове знищення могли лише звитяжні вороги правлячих династій. Крім того, розкопки в П’єдрас-Неграс виявили сліди пожеж, розкішний різьблений “Трон 1” було розбито, а уламки розкидано у палацових приміщеннях. Обставина, що переможці не стали руйнувати будинки, вказує на намір завойовників оселитись у захоплених містах, а не спростовує факт завоювання.

Безпосередньою причиною краху майяських держав на Усумасінті у світлі відомих нам фактів була нищівна міжусобна війна, що спалахнула в останньому десятиріччі VIII століття. На завершальному етапі в цю війну виявилися втягнутими чужинські приморські племена. Можливо, одна з ворогуючих сторін запросила їх в якості союзників (історія знає чимало прикладів таких невдалих запрошень), чи вони самі втрутилися у боротьбу виснажених взаємознищенням приусумасінтських майя. У будь-якому випадку, сила, з якою зіткнулися на початку ІХ століття і проти якої не змогли встояти владарі Йашчілана, П’єдрас-Неграс та Бонампака, була складним конгломератом майяських і немайяських елементів, які прагнули не стільки зруйнувати, скільки опанувати класичні міста, але виявилися не в змозі створити на Усумасінті скільки-небудь стійкі політичні структури.

Примітки

1. М. Стюфляєв. Рання історія царства майя Йашчілан (III – початок VII століть). Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. Дипломна робота магістра. Харків, 2023. С. 103.

2. Houston S. // Mesoweb Articles, 2008. P. 1-3, Р. 6; М. Стюфляєв. Рання історія царства майя Йашчілан (III – початок VII століть). Сс. 106 – 108

3. Згідно з хронологією, запропонованою Пітером Метьюзом,

– Йопаат Ба’лам І воцарився в день 8.16.2.9.1, 7 Іміш 14 Соц’, 23 липня 359 р.,

– третій правитель, Йашуун-Ба’лам І – у день 8.17.1.17.16, 2 Кіб 14 Моль, 6 жовтня 378 р.,

– четвертий, Йаш-Шукууб?-Холь – у день 8.17.13.3.8, 4 Ламат 11 Ч’еен, 20 жовтня 389 р.,

– п’ятий – у день 8.18.6.5.13, 10 Бен 11 Моль, 27 вересня 402 року (P. Mathews The Sculpture of Yaxchilan. University Microfilms, 1988. Pp. 19, 80-90).

Вернер Нам запропонував

– для початку Йопаат-Бахлама І дату 8.8.4.6.1, 7 Іміш 14 Соц’, 31 серпня 203 р. або 8.13.9.14.1, 7 Іміш 14 Соц’, 5 серпня 307 р.,

– для воцаріння Йашуун-Ба’лама І – 8.11.16.9.16, 2 Кіб 14 Моль, 31 жовтня 274 р. або 8.14.9.4.16, 2 Кіб 14 Моль, 19 жовтня 326 р.,

– для Йаш Шукууб? Холя – 8.14.0.4.8, 4 Ламат 11 Йаш, 27 листопада 317 р. чи 8.16.12.17.8, 4 Ламат 11 Йаш, 14 листопада 369 р.,

– для п’ятого правителя – 8.15.13.10.13, 10 Бен 11 Моль, 12 жовтня 350 р. чи 8.16.19.17.3, 10 Ак’баль 11 Моль, 3 жовтня 376 р. (W. Nahm Hieroglyphic Stairway 1 at Yaxchilan // Mexicon, 1997. Vol. 19, Nr. 4. P. 66-67).

Восьмий цар, Йашуун Ба’лам ІІ, став правителем дня 9.1.12.7.8, 2 Ламат 1 Кех, 20 листопада 467 р. (S. Martin, N. Grube. Chronicles … P. 119).

4. М. Стюфляєв. Рання історія царства майя Йашчілан. С. 115.

5. Л. Шіле та П.Метьюз висловили думку, що перелічені в цих написах особи – чужинці були гостями йашчіланських царів (L.Schele, P.Mathews. Royal visits and other intersite relationships among the Classic Maya // Classic Maya Political History: Hieroglyphic and Archaeological Evidence. Ed. by T.P.Culbert., Cambridge., pp.234 – 239). Більш вірогідним здається припущення Н.Грюбе про те, що в текстах йдеться про бранців; принаймні, для терміна y-etej (букв. “здобуток”) в багатьох випадках засвідчено значення “бранець”.

6. В напису на стелі 1 з Дос-Каобас Іцамна Кокаах Ба’лам ІІІ названий “15-м” наступником Йопаат Ба’лама І. Отже, його батько Ах Вак Туун Йашуун Ба’лам був 14-м, а між ним та 10-м правителем поміщалося три царі. С.Мартін і Н.Грюбе припускають, що на початку VII століття правителем Йашчілана могла бути особа на ім’я Таб Холь, “Knot-Skull” (S.Martin, N.Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. P. 122).

7. A. Anaya. Site Interaction … P. 62.

8. Л. Шіле та Н. Грюбе свого часу датували події на бонампакській панелі 4 початком VIII століття (L.Schele, N.Grube. The Last Two Hundred Years of Classic Maya History // Notebook for the XIXth Maya Hieroglyphic Workshop at Texas., Austin, 1995, Р.154), одначе, це суперечить даним інших джерел.

9. Раніше вважалося, що подія сталась у 757 році за участю Йашуун Ба’лама IV та Іцам К’ан А’ка ІІІ, але С. Мартін і Н. Грюбе (з посиланням на Д.Стюарта) звертають увагу на згадку про “діда” (S.Martin, N.Grube. Op. cit. P. 127).

10. Дата на пам’ятці пошкоджена. Реконструкція 9.11.16.2.8 запропонована Л. Шіле (L. Schele. An Epigraphic History of the Western Maya Region // Classic Maya Political History. P. 94).

11. Іцам Кокаах Ба’лам у напису на одвірку 26, де повідомляється про подію, що сталася в 723 році, названий “чотиридвадцятирічний володар”, а в тексті на Ієрогліфічних сходах 3, який розповідає про воєнні дії, що відбулися у 729 році, згаданий вже як “п’ятидвадцятирічний владар”, отже, вісімдесят років йому виповнилося між 723 та 729 рр.

12. Інше можливе читання його імені: “Ах Саак”.

13. См.: Беляев Д.Д., Сафронов А.В. : история и политическая география государств майя Верхней Усумасинты, 2004.

14. Читання останнього слова її імені є спірним. Пропонуються також читання WIN і TSUK.

15. П. Метьюз та Л. Шіле відносять цю дату на один цикл раніше, до 661 року (див.: L. Schele and N. Grube. Tlaloc-Venus Warfare. Part II. The Peten Wars. 8.17.0.0.0-9.15.13.0.0.., Austin, 1994. P. 125), однак наявна на одвірку 46 з Йашчілана місячна дата “14 доба” після молодика відповідає саме 11 листопада 713 року, а не 27 листопада 661 р. Д. Бєляєв і О. Сафронов вважають, що Буктуун був невеликим царством у сфері впливу Шукальнаах (Беляев Д.Д., Сафронов А.В. Ак’е и Шукальнах …)

16. L. Schele, D. Freidel. A Forest of Kings. P.271.

17. Ці пам’ятки “належним чином” оцінив А.Моудслі, який відправив дві з них до Британського Музею в Лондоні. Н. Фрид пише про йашчіланські барельєфи:

“… Це – твори великих майстрів скульпторів, які використовували свої кам’яні долота з надзвичайним мистецтвом і ретельністю. Кожен окремий барельєф, кожну дату, вирізьблену поряд, виконано так, мов йдеться про коштовність, а не про архітектурну деталь” (Н. Фрид. Ук. соч. С.25).

Особисте ознайомлення з експозицією Британського музею цілком підтверджує цю думку. С. Мартін і Н. Грюбе називають одвірки зі “Структури 23” “імовірно найбільш вишуканими рельєфами, що було створено будь-де в області майя” (S. Martin, N. Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. Р.125).

18. Це місто імовірно розташоване на південний захід від верхньої течії Усумасінти. Читання його назви не встановлено (Д. Бєляєв і О. Сафронов пропонують Patal, Дж. В. Палка – K’al). Про залежність Таб Ба’лама від правителя Сак Ц’і свідчить напис із Нуево-Халіско (див.: A. Anaya Hernández, S.P. Guenter, M.U. Zender. Sak Ts’i, A Classic Maya Center: A Locational Model based on CIS and epigraphy. Latin American Antiquity, 14(2), June 2003. Р. 179).

19. S.Martin, N.Grube.Op.cit. P. 124

20. Відомі імена скульпторів, які створили дві з них: Хун Віціль Чаак і Хомам Чаак.

21. Його ім’я Chan … K’inich. Він згадується в напису під 732 роком, але, імовірно, не був верховним правителем Калакмуля

22. Л. Шіле вважає, що Йашуун Ба’ламові “знадобилися ці десять років, щоб перемогти своїх можливих суперників… він не був офіційним царем, хоча фактично міг бути правителем” (L. Schele, D. Freidel. A Forest of Kings. Pp.271 – 272)

23. В Йашчілані виявлено фізичні сліди цієї “редакторської праці”: рельєф на стелі 6 було цілком стерто і наново перероблено (фрагмент старого зображення зберігся на вкопаній в землю частині); переробки зазнали зображення та написи на великих Ієрогліфічних сходах № 1 (S. Martin, N. Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. P. 129-130).

24. Ibidem. P. 126.

25. Умовне читання другого елементу імені: “Kib’”.

26. Так зване “місто R”.

27. L. Schele, D. Freidel. A Forest of Kings. P. 305.

28. “Власником 7 бранців”, невідомо звідки і коли захоплених, називають написи і царського шурина Чак Холоома.

29. С. Мартін і Н. Грюбе з цього приводу зазначають:

“.. сучасне розуміння цих текстів [про перемоги Йашуун Ба’лама IV – В.Т.] очевидно показує, наскільки незначними особами була більшість цих жертв. Він нажив величезний капітал на незначних успіхах і репутація Йашчілана як “войовничого міста” відображає лише, наскільки облудними виявилися його зусилля”(S. Martin, N. Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. P. 130).

30. P.L. Mathews. The Sculpture of Yaxchilan. A Ph. D. Dissertation., 1988. P.337, Tabl.10-4.

31. С.Мартін і Н.Грюбе вважають, що Йашуун Ба’лам IV помер між червнем і жовтнем 768 року (S. Martin, N. Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. P. 133). Під сходами перетвореної в його меморіальний храм “Структури 33” знайдено пишне поховання, яке може бути могилою цього владаря.

32. S. Martin, N. Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. P. 134.

33. У супровідному тесті обряд названо laach, чольті la’ch= “дряпати, зачищати”, юк. lach = “дряпати”.

34. Це реконструкція Л. Шіле та Н. Грюбе (L.Schele, N.Grube. The Last Two Hundred Years. P. 147); згідно з іншим поновленням тексту подія сталась у квітні 769 року.

35. Панель була викрадена з Лаштуніч і розрізана на чотири частини, переправлені в подальшому до США.

36. На жаль, дата в напису напівстерта, і поряд із липнем 786 року може відповідати вересню 791, серпню 792 (варіант, який обстоює Л. Шіле) або липню 799 років. Фотографія розпису в інфрачервоних променях схиляє до обраного в цій книзі варіанту.

37. Цей бранець позначений сполученням 229.505:23; Т505 замінює Т566, MAN, у титулатурі дружини п’єдрас-неграського К’ініч Йональ А’ка ІІ.

38. Так інтерпретують текст із “Кімнати І” в Бонампаку С. Мартін і Н .Грюбе (S.Martin, N.Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. P. 136)

39. Спільний характер походу випливає з того, що в написах з обох міст згадано одних і тих саме бранців.

40. Це надзвичайно оригінальна пам’ятка, що являє собою одну довгу сходинку, яка оперізує по периметру кам’яну споруду.

41. Можливо зміна правителя сталася в Йашчілані ще 29 березня 799 року, однак дуже пошкоджений текст на Ієрогліфічних Сходах № 5 не дозволяє зробити більш певний висновок.

42. S. Martin, N. Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. P. 137.

43. Думку про загибель приусумасінтських міст внаслідок нападу народів з узбережжя Мексиканської затоки обстоював, зокрема. В.І. Гуляєв (Гуляев В.И. Гибель городов майя // Вопросы истории, 1969, №5. С. 216-220).