Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

1.2. Історія формування та будова долини Дніпра у Києві

Парнікоза І.Ю.

«Утворення долини річки Дніпро губиться в тумані віддаленого від нас часу.»

М. І. Максимович

Історія київської Дніпровської долини нерозривно пов’язана з історією формування Дніпра як річки. Найбільш завершеним дослідженням цієї проблеми є реконструкції з “Атласу природних умов та натуральних ресурсів Української РСР” (Веклич, 1976). З його реконструкцій видно, що басейн Дніпра почав формуватися близько 10 млн. р.т., відразу після трансгресії палеогеннеогенового моря (Берегівcький час). Але зв’язок із Чорним морем на той час існував тільки у пониззі сучасного Дніпра, де річки Самара, Орель, Кільчень та Конка утворили автономний басейн. У ранньому антропогені на місці Дніпра існувала гідромережа, яка включала в себе всі його сучасні елементи, за винятком басейну Прип’яті. В середньому антропогені наступила так звана озерна стадія, коли на значній частині сучасного басейну Дніпра утворилися післяльодовикові озера. Дослідження післяльодовикових озер в басейні Дніпра у 1878 р. започаткував В. Докучаєв (1878). Виходячи з наявності алювіальних та озерних відкладів, він висунув концепцію формування Дніпра внаслідок проривів постгляціальних озер.

Геологічна будова долини Дніпра в Києві

Рис. 1.2.1. Геологічна будова долини Дніпра в Києві (переріз через Звіринецьку гору, долину Неводничів та острів Венеціанський), за (Пояснительная записка.., 1936)

У більш широкому масштабі проблему виникнення польодовикових озер у пізньому антропогені дослідив Д. Квасов (1975). Він показав, що на півночі Європи існувала значна кількість післяльодовикових озер, частину з яких він відніс до внутрішніх морів. Озерний період тривав досить довго, Але закінчився великими потрясіннями, сліди яких можна бачити вздовж усього Дніпра. Найбільш катастрофічними виявилися останні 23 тис. років. Прорив та велетенська повінь у долині середнього Дніпра знесла все на своєму шляху. Наступні повені періоду 13-12 тис. років хоча були й меншої сили, та все ж внесли значні зміни у будову басейну Дніпра. Чи можемо ми наразі відшукати сліди цих потрясінь в долині Дніпра в районі Києва? Так, ще інженер М. І. Максимович писав у кінці XIX ст.:

"Днепр, приближаясь к Киеву, делает по направлению к городу значительную излучину, несовпадающую с кратчайшим направлением весенних струй, могущих свободно направляться по широкой долине разлива левого берега… Это обстоятельство, при весьма слабых свойствах и легкой размываемости песчаного ложа и берегов реки, способствовало образованию боковых рукавов, а вместе с тем изменчивости и непостоянству течения реки близ г. Киева" (Максимович, 1901).

Дійсно, помітним є існування так би мовити «коліна» заплави вище головного масиву київського лесового плато. Виробити його мали значно потужніші води, ніж маловодні станом на ХІХ-ХХ ст. Оболонські рукави – Почайна та інші, що залишилися у вигляді типової призаплавної річки та низки стариць центральної частини заплави. Вражає наявність подібної «Оболоні» у міста також розташованого вище по Дніпру на «лесовому острові» – Вишгороді Тут також наявне така правобережне «коліно» – своєрідна «Почайна», що на мапі підписана як Старий Дніпро. Наразі вона похована під водами Київського водосховища. Побачити її ми можемо, наприклад, на мапі Київської та Полтавської губерній, 1915 року на основі топозйомки 1868 р.

Вишгородський амфітеатр Підгорецький амфітеатр
Рис. 1.2.2. Вишгородська «Оболонь» (1) на мапі Київської та Полтавської губерній, 1915 року на основі топозйомки 1868 р. з геологічної точки зору – Вишгородський амфітеатр Рис. 1.2.3. «Оболонь» (1) у Трипілля на мапі Київської та Полтавської губерній, 1915 року на основі топозйомки 1875 р. – з геологічної точки зору – Підгорецький амфітеатр

Ще цікавіше порівняти цю ситуацію з такою на відрізках нижче Києва, де виникає така ж сама картина – Дніпро, оминаючи черговий виступ правого берега, створює подібні «коліна». Тут в районі Ржищева та Букрина навіть не староріччя, а головне річище Дніпра ще в ХХ ст. протікало безпосередньо трасою аналогічною до київської Почайни. Нижче ж вузького горла напроти верхівки лесового мису, Дніпро як і в Києві розливався по широкій лівобережній заплаві.

Букринський амфітеатр Поліське льодовикове озеро
Рис. 1.2.4. «Оболонь» (1) у Букрина на мапі Київської та Полтавської губерній, 1915 року на основі топозйомки 1875 р. – з геологічної точки зору ще один вироблений катастрофічними подіями прориву льодовикового озера амфітеатр Рис. 1.2.5. Схема наслідків прориву Поліського льодовикового озера та утворення дніпровських амфітеатрів типу київської «Оболоні». Внаслідок цього утворилися усі правобережні та лівобережні амфітеатри

Наразі всі ці відрізки Дніпра теж трансформовано до невпізнання Канівським водосховищем. Але як же ж утворилися ці «коліна – оболоні»? Геологи називають ці напівкруглі утворення, що врізаються в високий правий берег – амфітеатрами. Їх утворення якраз і є наслідком катастрофічних подій пов’язаних з проривом Поліського льодовикового озера та формуванням Дніпра у його сучасному руслі. Енергії, яка нагромадилася в озері, вистачило для розмиву воднольодовикової поверхні на відтинку шириною майже 100 км. Глибина врізання на цьому відтинку перевищувала 20 м, на вододіли були викинуті величезні маси піску (Пазинич 2010). На цьому місці зупинимося дещо детальніше. Відкладання великих мас піску по краю вододілу (фактично суч. борової тераси), могло передбачати і відкладання піщаних наносів на дні потоку Пра-Дніпровських вод. А це вже напряму виводить нас на походження великих піщаних островів Муромець-Труханів. Фактично вони мають вік аналогічний піщаним відкладам островів у порожистій частині Дніпра – Кізлевого, Шулаїва, Сурського та ін. До їх затоплення Дніпрогесом ці острови являли гранітну скелю з піщаним хвостом. Аналогічно могли утворитися піщані відклади Хортиці. Найдавніші археологічні пам’ятки на цих островах датуються часом 10-12 тис. р.т. Цей факт, а також відсутність на островах Надпорожжя більш ранніх знахідок свідчить на користь утворення піщаного шлейфу островів наприкінці палеоліту (Залізняк, 2012). В випадку київської заплави піщані острови досліджені дуже мало, проте наявність на піщаних дюнах Микильської слобідки мезолітичних пам’яток (Залізняк, 2012), та логіка розвитку тогочасних процесів поступового дренажу Поліського льодовикового озера, свідчить, що головні елементи заплави в Києві (острови та заплавні урочища) сформувалися не пізніше 10-12 тис. р. т.

На початковій фазі, потік нижче Любича змив частину правого берега Дніпра, змістив русло Дніпра у східному напрямку на відстань 10-12 км і пішов далі вниз долиною Дніпра. Нижче сучасного гирла Прип’яті потік під малим кутом врізався в правий берег Дніпра, утворивши напівовальне заглиблення. Далі, меандруючи, потік нижче гирла Десни врізався в лівий берег і знову повернув до правого берега, зробивши великий виріз у ньому між південною околицею Києва та Трипіллям. У центрі цього вирізу знаходиться описана раніше ділянка Підгорецьких деформацій (Пазинич 2007), що дає певні підстави пов’язувати їх походження з останньою катастрофічною повінню.

Слід також зазначити, що виходячи з більшої водності Пра-Десни можна пояснити утворення глибоко врізаних в борову терас у лівого берега напівсферичних меандрів, найбільш помітних з яких наразі є меандр, в якому розміщується суч. оз. Алмазне у м. Києві.

амфітеатр у озера Лісове Болото Замглай
Рис. 1.2.6. Півкруглий меандр Пра-Десни на краю заплави у оз. Алмазне Рис. 1.2.7. Болото Замглай – ще один свідок народження Дніпра

Друга фаза потоку почалася після того, як частково був зрізаний вододіл між Дніпром та Десною. У долину Десни потік вийшов через сучасне болото Видра на ділянці с. Крихаїв, звідки попрямував долиною Десни. В районі Куренівки він перетнув долину Дніпра та знову врізався в правий берег. Тут точкою удару стала Куренівка (фактично Оболонь – авт.). На перший погляд врізання на цій ділянці відбувалося за тією ж схемою, що й у інших місцях. Але такий розвиток подій заперечується локалізацією в середині амфітеатру Кирилівської стоянки. Це означає, що амфітеатр постав раніше, скоріш за все під час повені 23-22 тис. р. т. Останній потік дещо препарував схили, виніс маси піску на вододіл з Ірпенем. На вододілі він залишив сліди у вигляді долин перетікання, які раніше сприймалися як прадолина, що з’єднувала Пра-Ірпінь з Пра-Дніпром (Барщевський та ін., 1989). Нижче за течією цим катастрофічним потоком був сформований Канівський амфітеатр (Пазинич, 2009). Ним же був сформований Зарубинецький брід, вимита та винесена на лівий берег значна маса місцевого уламкового матеріалу. Окрім потоків уздовж долин Дніпра та Десни, під час прориву решток Поліського озера сформувався потік, який пішов угору долиною Дніпра, Сожу та Березини. Рівень води в озері допускає підйом води по цим долинам на відстань близько 200 км. Через долину Замглаю потік дістався долини Десни і, переповнивши її, виплеснувся на вододіл, зайнявши смугу між Дніпром та Трубежем (Пазинич, 2010)

Свідчення наслідків катастрофічних подій прориву долини Дніпра знайдено також в котлованах усіх ГЕС Дніпровського каскаду, де у великій кількості знаходили змитий туди палеонтологічний та археологічний матеріал з усього антропогенового періоду (Пазинич, 2010).

Необхідно зазначити, що концепція гідроударів, висловлена В. Г. Пазиничем, іншими дослідниками піддається критиці. Адже утворення амфітеатрів можна пояснити шляхом дренажу постльодовикових озер, навіть не притягаючи катастрофічних гідроударів. Для цього достатньо було тривалої діяльності повноводного пра-Дніпра та пра-Десни, що вирізьбили їх в краях надзаплавних терас.

В голоценовий період (біля 10 тис. років тому) долина Дніпра почала набувати сучасних обрисів. Шляхом поступового перевідкладання наносів колись значно повноводніших післяльодовикових Пра-Дніпра та Пра-Десни визначилися головні річища та ширина меандрування, а також місце розташування гирла Десни. Про ширину прадавнього русла Десни в момент проходження водяного потоку прорваних польодовикових озер свідчать велетенські врізання меандрів в борову терасу (наприклад велетенський меандр в якому розташоване сучасне оз. Алмазне, Рис. 1.2.5), а також велетенські болота, які існували вздовж усього краю борової тераси.

В орографічному плані долина Дніпра у Києві розташована в межах Поліської низовини – північна частина, Придніпровської низовини – лівобережжя, Придніпровської височини – правий корінний ерозійно-розчленований високий берег.

Річкова долина Водозабір річки
Рис. 1.2.8. Переріз річкової долини Рис. 1.2.9. Схема водозабору річки

Дніпровська долина в Києві, як і будь-яка річкова долина складається з заплави та надзаплавних терас. Визначення загальної кількості терас на річці проводиться на основі вивчення їх геологічної будови, а також вивчення палеонтологічних решток з даної тераси, які можна використати для датування. Взаємне розташування дніпровських терас ускладнене циклами опускання, піднімання товщі порід впродовж часу їх формування. Спочатку земна кора піднімалася, потім опускалася, тому над старими відкладами утворилися нові тераси. Внаслідок цього тут залягають найнижча тераса – гюнцу, над нею міндельська, далі сучасна, а над нею в’юрмська та рісська. Загалом сукупність алювіальних терас долини Дніпра, врізається в товщу навколишніх польодовиквих ландшафтах у вигляді конусу. При цьому за краями найвищої тераси долина річки, такої як Дніпро досягає сотень кілометрів (Личков, 1931).

Першою, заплавною (або лучною терасою) називають найнижчу частину річкової долини, що частково або повністю затоплюється під час повеней ().

Заплава в результаті сезонних щорічних паводків нарощується над рівнем річки, а зовсім не річка врізається в заплаву. Врізання ріки призводить до іншого процесу – утворення з відмерлої внаслідок цього заплави річкової тераси. Послідовне повторення таких врізань протягом декількох циклів створює так звані ступені річкових терас. Наявність надзаплавних терас свідчить про те, що річка протікала колись на більш високих рівнях, які в подальшому були прорізані в результаті періодичного посилення глибинної ерозії. Утворення терас пов'язане з зниженням базису ерозії, тектонічними рухами і змінами клімату. Але найбільше значення має тектонічний фактор. При піднятті суші у верхів'ях річкового басейну або опусканні базису ерозії змінюються ухили річки і, отже, збільшується її жива сила, різко зростає глибинна ерозія. При піднятті верхів'їв відносна висота терас поступово зменшується до гирла, при опусканні базису ерозії, навпаки, відносна висота знижується до верхів'їв ().

У Києві у складі власне заплави можна виділити:

1. Низьку заплаву;

2. Високу заплаву.

Низька заплава Десни Елементи долини Дніпра
Рис. 1.2.10. Низька заплава Десни на північ від Троєщини. До будівництва водосховища регулярно затоплювалася Рис. 1.2.11. Елементи долини Дніпра на ландшафтній мапі. Показано низьку, високу заплаву та надзаплавні тераси

За особливостями рельєфу, умовами формування, і складом осадових порід в складі заплави рівнинних річок виділяються три частини: прируслова, центральна та притерасна. Ці частини виділені ще відомим ґрунтознавцем В. В. Докучаєвим.

Будова річкової долини
Рис. 1.2.12. Схема розрізу геологічної будови річкової долини Дніпра біля Києва. окремими товщами залягють породи різного віку, четвертинні та тритинні відклади відсолонюються. Базальні мезозойські покалади на поверхню не виходять Рис. 1.2.13. Схема рельєфу заплави рівнинної річки: 1 – русловий алювій з базальним горизонтом при основі; 2 – піщані відклади прируслового вала; 3 – суглинки, супіски, глини; 4 – старичні відклади (а – торф’яники, б – мули и глини); 5 – горизонт ґрунтових вод

Прируслова частина заплави – найвища, складена найбільш грубим матеріалом – піском. Він осідає переважно під час повені, коли внаслідок розливання русла річки, швидкість течії води різко падає. Грубий матеріал (як правило, пісок) осаджується. Утворюється прирусловий вал – витягнуте уздовж русла підвищення. Надалі утворена на ньому рослинність затримує при черговій повені ще більше осадового матеріалу – прирусловий вал збільшується. Потім річка може відступити, залишивши колишню вал у вигляді гриви ().

Це призводить до виникнення ландшафту з підвищень та знижень, що чергуються. Заплава Дніпра у районі Києва належить до типу утворених великими гривами. Це створює значну диференціацію поверхонь: сухіші підвищення чергуються зі зниженнями різного ступеню вологості (Цуканова, 2005).

Прируслові вали Заплава в ур. Осокорки
Рис. 1.2.14. Сучасні прируслові вали в районі урочища Горбачиха. Наразі піщані вали головним чином поросли псамофітною рослинністю, але подекуди піски голі і розвіюються Рис. 1.2.15. Фрагмент центральної та притерасної заплави в ур. Осокорки –темніші ділянки – траєкторії колишніх звивин русла під час повеней, зарослі водно-болотяною рослинністю, та світліші –прируслові вали, зарослі пісколюбною рослинністю

Далі від русла річки осади більш тонкі, внаслідок чого ця, центральна, частина заплави знижена. Тут утворюються та залишаються зниження, заповнені водою, озера, протоки, стариці ().

Центральна частина має дещо нижчу гривасту поверхню (Цуканова, 2005).

Ось як описує рельєф Труханового острова в 1914 р. М.(Е.) В. Шарлемань (коли острів мав хоч і порушений але ще близький до натурального гідрорежим):

«Поверхня острова являє собою рівнину, трохи пориту ярами та ямами – слідами діяльності весняних вод. Яри –старі русла проток в більшій частині тягнуться в напрямку з північного-заходу на південний-схід. Навесні, на початку розливу, в той час, коли весняна вода ще не встигла затопити весь острів, в старі протоки скеровуються води переповненого Дніпра у меш наповнену Десенку. Ями на Трухановому острові нерідко досягають глибини 2-х сажнів (4,2 м – авт.). Вони мають досить правильну воронкоподібну форму. Судячи з усього такі ями утворилися під час половіддя на місцях водовертей» (Шарлемань, 1914 р.)

Стариця Відьма
Рис. 1.2.16. Стариця «у сухого дерева» з опису Труханового острова 1914 р. М.(Е.) В. Шарлеманя, в далечині видно рукав Десенку (справа) та протоку Чорторий (зліва) Рис. 1.2.17. Одна з заплавних грив в районі Воскресенки досягала таких розмірів, що її навіть вважали однією з київських Лисих гір – «улюбленим пристановищем київських, іногородніх та навіть іноземних відьом»

Найнижча та віддалена від русла частина заплави – притерасна, тобто та, що межує з надзаплавною терасою. Тут інколи утворюється притерасний водотік внаслідок виходу підземних вод з днища уступу поблизу розташованої надзаплавної тераси. Притерасна частина заплави виразно знижується у бік до схилів надзаплавних терас ().

Цікаво, що піщані прируслові вали в народі здавна називали відьминими горами. А одна з заплавних грив в районі Воскресенки досягала таких розмірів, що її навіть вважали однією з київських Лисих гір. З приводу неї путівник Богуславського (1912 р.) повідомляв, що тут знаходилася Лиса гора – “улюблене пристановище київських, іногородніх та навіть іноземних відьом”. ()

Цікавою є також топоніміка розташованих на заплаві Верхнього та Середнього Дніпра, Десни, нижніх Прип’яті та Тетерева заплавних озер – реліктів колишнього русла чи руслової системи під час повеней. Так, найчастіше їх назви відображають форму водойми: озера Кривець, Криве, Кругле та Довге, замулення (в народі покалення) – Покал Рожевський, озеро Покал, ізольованість – озера Глушець, Тихе, Кут, колишнє значення в системі річки – Старик, Старуха, шлях виникнення внаслідок прориву нового русла – Прорва, Прірва, прадавні культи – оз. Святе, особливості флори – оз. Лопуховате, фауни – оз. Вовче, оз. Боброве, глибину – Темное, Вір.

Цікавим є походження ще одного гідроніма, який ще зберігся в долині р. Дніпро – «Домаха». Озера з такою назвою є в нижній течії Десни у Києва, а також в плавневій частині о. Хортиця в Запоріжжі. Імовірно існувала стариця з такою назвою і в гирлі Кальміуса в Мариуполі. Слово це староукраїнське і значить шаблю з дамаської сталі. Отже довге виблискуюче на сонці озеро за формою та виглядом порівнювали з шаблею (див також ). Похідним від слова Домаха імовірно є слово Доманя, яким названо одну з штучних заток на Троєщинському лівобережжі, імовірно по назві вихідної кривої затоки, яка була використана для забору піску.

З точки зору розчленування на окремі структурні елементи в долині Дніпра можна виділити два головні елементи, які в подальшому будуть головними об’єктами нашого дослідження:

1.острови (острівні урочища)

2. правобережні та лівобережні урочища.

Такі структурні елементи заплави – прибережні урочища та острови формуються внаслідок динамічності руслових процесів, і можуть переходити з одного стану в інший, в залежності від напрямків руху руслових систем та відкладання алювію. У породах, що легко піддаються розмиву (пісках, супісках), швидкість руслових деформацій сягає 5-15м/рік. Провідним фактором у формуванні заплав є процес акумуляції алювію. Деяку роль також грає процес виносу матеріалу зі схилів надзаплавних терас та корінного берега (Цуканова, 2005).

Мілина
Рис. 1.2.18. Відмілини в районі острова Пташиний на півночі київської дніпровської долини Рис. 1.2.19. Першою стадією формування нових елементів заплави є утворення мілин

Процеси руслоутворення в одному місці заплави супроводжуються відкладанням алювію в іншій його частині. В останньому випадку спочатку утворюються мілини. Ось як їх описує в 1914 р. поблизу Труханова острова М. (Е.) В. Шарлемань: «До кінця літа, а в спекотну погоду – в середині нього, на поверхні Дніпра та Чортория показуються великі піщані відмілини. Такі відмілини на Дніпрі не рідко вивищуються над поверхнею річки на 1- 1,5 аршина (71.12-106.68 см –авт.). Відмілини утворюються у випуклих берегів, в місцях самої тихої течії річки. По причині великої складності в розташуванні, швидкості та напрямку струменів річки – відмілини дуже часто утворюються і посередині річки. Такі відмілини зазвичай тяжіють до випуклого берега в даному місці річки, і при значному зниженні рівня сполучаються з цим берегом» (Шарлемань, 1914).

При цьому на ділянках, що не зазнають прямого впливу функціонуючого русла: на периферії, або по малоактивному центру діючого русла, відбувається поступове заростання (особливо у маловодні роки) прируслових гребенів та піщаних наносів посеред русла (зачатків островів).

За кілька маловодних років такі утвори закріплювалися вербою і трав’янистими видами і тому у подальшому не розмивалися. При цьому закріплена частина слугує точкою подальшого перекривання шаром заплавного намулу, який згодом перетворюється на заплавну фракцію алювію: супісок чи суглинок. Тут продовжують оселюватися рослини, поступово формуються заплавні ґрунти. Таким чином, руслові процеси змінюються на заплавні, бічні частини колишнього русла перетворюються на заплавні гриви, а центральні підвищення – на заплавні острови.

заростання Пташиного острова острів Верби
Рис. 1.2.20. Поступове заростання призводить до закріплення новоутворених заплавних елементів, острів Пташиний Рис. 1.2.21. Алювіальне походження має наразі розмитий на окремі острови розташований посередині русла Дніпра нижче Венеціанського острів Малий

У подальші роки відбувається поступове та затухаюче зростання заплави у висоту. На перших стадіях у заплаві щорічно відкладається 5-20 см намулу, які після висихання та ущільнення формують 1-8 см супіску або суглинку. Вже через кілька десятків років під час повені накопичується не більше кількох міліметрів намулу. На такій зрілій заплаві не виникає ерозійних процесів, оскільки швидкість водного потоку вчетверо нижча, ніж потрібно для розмивання закріпленого рослинами ґрунту. Заплава Дніпра в межах Києва має ознаки зрілої заплави (Цуканова, 2005).

Краплеподібна форма дніпровських островів є типовою для заплавних островів взагалі. Вона пояснюється тим, що їх верхня частина активно розмивається, а матеріал перевідкладається у нижній частині острова (Цуканова, 2005).

Алювіальні острова Круглик
Рис. 1.2.22. Алювіальний матеріал постійно відкладається також в хвостовій частині островів південної частини Дніпровської долини, внаслідок чого вони поступово збільшуються у розмірах Рис. 1.2.23. Алювіальний острів Круглик на акваторії Дніпра у Канівському природному заповіднику почав рости у 1930-ті рр. за рахунок відкладання алювію в його хвостовій частині

Час, який необхідний на формування de novo заплавного острова дозволяють уявити дослідження в іншому куточку середнього Подніпров’я – Канівському природному заповіднику. Адже відомо, що острів Круглик, розташований на Дніпрі напроти садиби заповідника почав рости ще в 1930-ті роки. Станом на 1987 р. його площа була 108 га. Тоді цей острів продовжував збільшуватися в південно-східному напрямку (Заповідники, 1987). Наразі цей острів почав з голови розмиватися і дещо зменшився, і його площа складає 90-92 га.

Окрім островів, що можуть утворюватися з наносів посеред річки (намивні чи наносні), існують також такі, що утворюються в місці злиття річки та її притоки, чи внаслідок відрізання ділянки заплави в ході зміни русла річкових рукавів. До останніх відноситься система островів Муромець-Труханів (з’єднані штучно). Адже вона утворилась у місці вливання рукавів Десни до Дніпра. Первинне походження наявного тут алювіального матеріалу імовірно пов’язане з наносами катастрофічних повеней часів формування Дніпра. В подальшому вони нарощувалися за рахунок відкладів Дніпра та Десни.

Алювіальні острова Муромець
Рис. 1.2.24. Система островів Муромець та Труханів утворилася між Дніпром та заострівним рукавом Десни. Принцип такого формування показує цей невеличкий острів на малій річці Рис. 1.2.25. Фронт відкладання деснянських наносів (1) на краю острова Муромець. Наразі в цьому місці вздовж берега розлога піщана мілина, яка згодом вийде з під води

З часом це призвело до процесів, подібних до формування дельти (тобто формування багатьох рукавів – згадаймо лише дельти Волги чи Дунаю, див. також ). Втім в даному випадку відбувається формування дельтовидного конусу виносу в умовах сприятливої геологічної будови гирла річки. Тобто спостерігається поступове висування наперед алювіального фронту, який у випадку Києва, розмивається бічними струменями Дніпра та відкладається нижче по течії.

Внаслідок формування конусу виносу та накопичення у грилі алювіального матеріалу Десна у гирловій частині розділилася на два рукави: головний, що впадає у Дніпро вище острова Муромець, та другий (Десенка), що обходить весь алювіальний масив островів Муромець-Труханів та впадає до Дніпра нижче Труханового острова (Цей водотік ми також називаємо заострівним рукавом Десни).

Зауважимо, що формування додаткового рукава в місці впадіння притоки, спостерігалося до будівництва водосховища в місцях злиття Дніпра з іншими притоками. Так подібна до острова Муромця конфігурація заплавного острова спостерігалася з боку лівого берега в місці злиття більш повноводної Прип’яті з Дніпром. При цьому фронт наносів Дніпра, так само як на Київському Муромці, розмивався і відкладався нижче по течії водами Прип’яті.

Дельта Прип’яті Вальковський
Рис. 1.2.26. Заплава в місці злиття Дніпра та Прип’яті до створення Київського водосховища нагадувала місце злиття Дніпра та Десни. Зокрема наявний заострівний рукав Дніпра аналогічний Десенці (1) та фронт відкладання дніпровських наносів (2) – аналогічний такому в ур. Кільнище на острові Муромець Рис. 1.2.27. Кліфове узбережжя острова Вальковський. Кліфове узбережжя формується в місці розмивання водами головного русла корінного піщаного берега (головним чином штормовими хвилями). У підніжжя кліфу з розмитого матеріалу формується пляж.

Блукання русла річки та розмивання правого берега під впливом сили Коріоліса також призводить до розмивання берегів заплавних масивів, внаслідок чого новими руслами можуть відділятися від лівого чи правого берега нові острівні урочища. В результаті розмивання високого правого берега зокрема виникли острови Великий Північний, Вальковський, Оболонський, Ольжин та ін.

Про такий спосіб утворення цих островів свідчить їх високе положення та наявність крутих ерозійних – кліфових берегів. Активне розмивання правого берега Дніпра наразі можна спостерігати також в районі ур. Калиновий Ріг на північ від затоки Верблюд.

Дельта Прип’яті Поділ
Рис. 1.2.28. Кліфове узбережжя в ур. Калиновий Ріг на північ від затоки Верблюд. Ще один приклад розмивання корінного берега Рис. 1.2.29. Схема геологічної будови Київського Подолу від Поштової площі до вул. Ярославської 1-ша надзаплавна тераса позначена на схемі – це т.з. висока заплава

Пару слів треба сказати про так звану високу заплаву – це ділянка реліктової заплави, яка ще вкрита характерною для заплави рослинністю, втім не затоплюється водами Дніпра навіть у найбільшу повінь. У Києві до неї територіально відносять Поділ, заплаву на захід від оз. Опечень, район Бортничів, а також деснянську високу заплаву – великі меандри пра-Десни розташовані по її периферії на межі з боровою терасою (рис. 1.2.10). За своїм походженням висока заплава це периферія русла Пра-Дніпра та Пра-Десни, вирізаного під час дренажу постльодовикових озер. Після закінчення цього процесу вона вкрилася заплавними лісами, зокрема вільшаниками, а внаслідок людської діяльності частково перетворилася на луки. Деякі території, як наприклад з Поділ чи Воскресенка були використанні для зведення житлових районів.

Кілійки Оболонь
Рис. 1.2.30. Ділянка високої заплави в ур. Кілійки (на північний схід від житлового масиву Троєщини Рис. 1.2.31. Край першої надзаплавної (борової) тераси у північній частині Оболоні

Над сучасною заплавою розміщується друга дніпровська (перша надзаплавна) або борова тераса, піски якої в природному стані були вкриті сосновими борами. З приводу неї М.І.Максимович зазначає:

«Древние речные отложения Днепра, свидетельствующие о прежнем его течении, и разветвления оного наблюдаются во многих местах на далекие расстояния от краев современной затопляемой долины и они расположены гораздо выше того предела, до которого достигает ныне самая высокая весенняя вода, когда-либо замеченная людьми в данной местности. Эти древние песчаные наносы образуют вторую террасу, окаймляющую современную долину реки, и представляют собой как бы древнее русло древнего Днепра» (Максимович, 1898).

Похилі схили борової тераси добре помітні в північній частині Оболоні, ур. Кілійки та районі Алмазного озера.

Надзаплавна тераса Троєщинська заплава
Рис. 1.2.32. Край першої надзаплавної (борової) тераси в районі Дарницького кладовища Рис. 1.2.33. Край першої надзаплавної (борової) тераси в районі Троєщинської заплави Десни

Борова тераса утворилася в умовах функціонування більш повноводних Пра-Дніпра та Пра-Десни. В цьому ключі дуже цікавою є реліктова долина Дніпра в районі в районі с. Підгірці, що є частиною раніш згадуваного Підгорецького амфітеатру.

Підгірці Реліктова долина Дніпра
Рис. 1.2.34. Реліктова долина Дніпра в районі с. Підгірці Рис. 1.2.35. Реліктова долина Дніпра в районі с. Підгірці на мапі поч. ХХ ст.

В південній частині київської реліктової заплави між смт Козин та Ходосівка тягнеться довга піщана гряда, що відповідає боровій терасі сучасного Дніпра. На думку В.Г. Пазинича цей багатокілометровий піщаний масив, на якому зараз розташовуються села Чапаєвка, Підгірці, Таценки та селище Конча-Заспа являють собою слід від селевого потоку з Полісся. Незалежно від того, чи походять ці наноси з катострофічної повені, чи відкладені впродовж тривалого розмивання бортів долини повноводнішим Пра-Дніпром, руйнування ділянок лівого і правого берега приводило до відкладання на дні потоку потужних піщаних відкладів. Подібно до цього виникли нижче розташовані піщані арени у с. Дівички, арени Ігренського півострова у Дніпропетровська та Олешківськім піски (Пазинич, 2007). Дійсно район с. Старе та Дівички являє собою розташовані вздовж берега піщані арени та залишки реліктового водотока за ними безпосередньо у края високого правого берега, які наразі перетоворилися на заросле вільшаниками болото.

Рис. 1.2.36. Пра-Дніпро розливався на ширину більшу ніж сучасні дніпровські водосховища

Борова тераса широкої прадолини р. Десна, як з півночі так і півдня також має глибокі врізання – меандри, які також утворилися імовірно в момент проходження польдовикових водних потоків часів поступового прориву польодовикових озер. Прикладом таких врізань можуть бути добре помітний наразі меандр в якому створено штучне Алмазне озеро, (Рис. 1.2.5), а також втрачені наразі під гідронамивом меандр на місці центральної частини житлового масиву Вигурівщина-Троєщина (між вулицями Сабурова та Драйзера), а також на Воскресенці (район вул. Кібальчича та північної частини вул. Братиславської). Власне піски лівобережної надзаплавної заплави Десни відкладено тим самим потоком. Можна припустити, що вони відкладалися по центру найвищого рівня польодовикового потоку на дні колишнього русла. Про це свідчить наявність реліктових боліт, які утворилися на схід від краю борової тераси, починаючи від болота Ковпит на схід від озера Алмазне і далі на південь в районі вул. Космонавта Волкова, місцевості Куликове – видовжена зелена зона обмежена середньою частиною вул. Братиславської – вул. Навої, а також суч. Парк Перемоги. Ці болота були східною частиною велетенського русла, яка відмерла одразу по спаду рівня польодовикових вод.

Коли точно відклалися ці наноси? Чи під час першого катастрофічного прориву Поліського озера – десь біля 23 тис. р.т., чи під час його подальших дренажів через ворота р. Прип’яті в Мозирській гряді? Визначити цей час дозволяють археологічні пам’ятки знайдені на вищеописаних відкладах. Зокрема стоянка Таценки на вищеописані гряді належить до раннього мезоліту (9,5-8 тис. р.). Тут в околицях с. Чапаєвка та Підгірці також зроблено знахідки фінальнопалеолітичних речей. Мезолітом датується стоянка Ігрень 8 та численні пам’ятки з Олешківських пісків. Отже ця подія сталася раніше початку мезоліту 10 тис. р.т. (Залізняк, 2012).

Реліктова гряда Київські гори
Рис. 1.2.37. Піщана гряда, що відділяє реліктову заплаву с. Підгірці від суч. в околицях смт Козин, наразі вкрита сосновим бором Рис. 1.2.38. Визітівкою київського ландшафту є знамениті дніпровські кручі чи гори (листівка кінця ХІХ ст.)

Крім відкладених безпосередньо на руслі Пра-Дніпра пісків, потужні піщані наноси відкладалися також по краях колишньої заплави. Після оголення, колишні алювіальні піски вторинно перетворюються на еолові. Друга тераса Дніпра також називається боровою, бо вкрита сосновими борами і має багато північних (борельних) видів рослин. Г.І. Танфільєв характеризуючи її писав:

«піски, які її вкривають часто поросли сосною, якось не в’яжуться з степовою природою (йдеться про нижній Дніпро – авт.), а нагадують скоріше північ Росії».

Тож у кінці вюрму – часі утворення цієї тераси) річки поширили разом з пісками сюди бореальну рослинність (Личков, 1931).

В районі Києва з боку правого берега така прируслова борова тераса облямовує куренівський амфітеатр (проте тут вона не широка). Розташовані ж на захід від неї піски мають льодовикове походження.

Що ж стосується лівого берега то тут пра-Дніпро розливався на величезну ширину. Край тодішньої заплави, згідно геоморфологічній мапі знаходиться між Удаєм та Сулою див. . Уся товща пісків між сучасним руслом Дніпра та цією межою, являє собою потужну борову терасу пра-Дніпра.

Тут слід шукати і третю і найвищу дніпровську терасу (рісську), первинна флора якої змішалася з такою з вододільного плато (Личков, 1931).

Реліктова гряда
Рис. 1.2.39. Фрагмент геоморфологічної мапи України зеленим кольором на лівобережжі показано зону алювіальних відкладів Пра-Дніпра. Плоскі і терасові алювіальні низовини та долини річок. Блакитною лінією позначено межу розповсюдження Дніпровського (рісського) льодовика Рис. 1.2.40. Фрагмент мапи четвертинних відкладів України. Світло-зеленим кольором на лівобережжі показано зону четвертинних алювіальних відкладів – пісків Пра-Дніпра. Блакитною лінією позначено межу розповсюдження Дніпровського (рісського) льодовика

Над дніпровською заплавою з правого берега височіють, а подекуди підходять до самого русла Київські лесові кручі – край Київського плато. Ось як описував їх М. І. Максимович:

«Начиная от впадения Ирпени, близ Межигорского монастыря, правый берег Днепровской долины сразу поднимется над горизонтом воды на несколько десятков сажень, пейзаж меняется и в подмытых рекой, почти вертикальных обнажениях правого Киевского берега прекрасно вырисовываются все разрезы осадочных пород третичной системы. Под самим Киевом эти обнажения также хорошо видны, благодаря оползням горы, на которой расположен над Днепром, так называемый «Царский сад» (городской), примыкающий к императорскому дворцу» (Максимович, 1898).

Окрім алювіальних в долині Дніпра в Києві поширені флювігляціальні піщані відклади льодовика – зандри в поліській частині Києва, що з заходу і півночі прилягає до лесового плато та заплавних терас.

Значний вплив на функціонування дніпровської долини мало порушення його природного гідрорежиму внаслідок будівництв каскаду водосховищ. Будівництво Київської ГЕС (1964 – 1966 р.) порушило природний розвиток заплавних явищ.

Повінь 1937 р. Київ Русанівський канал
Рис. 1.2.41. Повінь на Дніпрі у Києві 1937 р. До створення водосховища такі повені траплялися регулярно. Але мало відомо, що траплялися вони і після його будівництва Рис. 1.2.42. Житловий масив Русанівка розміщений на штучному острові, що постав внаслідок гідронамиву та створення Русанівського каналу сполученого з Русанівською протокою

Оглядаючи сучасну мапу київських островів та заплавних урочищ треба бути свідомим того, що багато з них виникли також внаслідок численних антропогенних втручань в динаміку дніпровської долини в Києві за весь історичний час. Найпомітнішими прикладами можна назвати – перекриття входу до Десенки, що призвело до її обміління та зміни ситуації на її берегах, розмивання коси Почайна і її перевідкладання на Трухановому острові, від’єднання острова Венеціанський, створення штучного острова Русанівка, розмивання великого острівного комплексу в районі сучасного Південного мосту внаслідок будівництва Дарницького залізничного мосту, тощо.

В силу цих трансформацій значна частина Київських заплавних островів та урочищ мають змінену конфігурацію берегів, що подекуди значно відрізняється від абрисів подібних елементів в межах нетрансформованої заплави.

Венеціанський острів Микильський спуск
Рис. 1.2.43. Острів Венеціанський – став островом лише внаслідок поглиблення Русанівської протоки Рис. 1.2.44. Дніпровська долина на полотні Гротте «Будівництво Микільского спуску у Києві», п.п. ХІХ ст. Добре помітно правий край заплави

До зміни абрисів заплавних островів також призвела побудова Канівської ГЕС (1976 р.). Внаслідок цього рівень води у районі міста додатково підвищився на 1 м. і зникли під водою значна частина острова Малий, піщана мілина Труханового острова, мілина в районі моста Патона, а острів Міжмостний втратив зв’язок з островом Муромець.

Перелік використаних та рекомендованих джерел:

Барщевский Н. Е., Купраш Р. П., Швидкий Ю. Н. Геоморфология ірельефообразующие отложения района г. Киева. — Киев: Наук. думка, 1989. — 196 с.

Веклич М.Ф. Палеогеографические условия территории Украины в позднем Кайнозое // Атлас природных ресурсов Украинской и Молдавской ССР. – К.: Изд-во АН УССР, 1978. – С.54-55.

Вишневський В. І. Дніпро біля Києва. – К.: Інтерпрес ЛТД, 2005. -100 с.

Гаврилюк В.С., Речмедін І.О. Природа Києва та його околиць: Фізико-географічна характеристика.— К.: Вид-во КДУ ім. Т. Шевченка, 1956.— 70 с.

Галицкий В. И., Давыдчук В. С., Шевченко Л. Н. и др.; Отв. ред. В. И. Галицький – Киев: Наук. думка 1983. – 242 с.

Герасимов И. П., Марков К. К. Ледниковый период на территории СССР – М-Л: Издательство АН СССР. – 1939. – 462 с.

Голубинъ И. Ю. 1917 Река Днепрь у г. Киева Киевь Изд. Правления Киевского Округа Путей сообщения

Демчишин М. Г. Геологическая среда Киева // Геолог. журн. – 1991. – № 2. – С. 14-24.

Залізняк Л.Л. Полісько-Дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології // Археологія. – № 3, 2008. – С.5-10.

13. Залізняк Л. Стародавня історія України. – К.: Темпора, 2012 – 542 с.

Заповедники Украины и Молдавии. Из серии Заповідники СССР. Под общ. ред. В.Е. Соколова, Е.Е. Сыроечковского. – М.: Мисль, 1987. – С. 32-41.

Киевское водохранилище, Топографическая карта. Серия «Водніе басейні Украині».-2009

Киевское водохранилище. Топографическая карта. Серия «Водные бассейны Украины». – К.: Киевская военно-картографическая фабрика. – 2009.

Личков Б. Л. О строении речных долин Украины. Днепр, бассейн Южного Буга – Л. : АН СССР, 1931 . – 72 с.

Максимович Н. И. Днепр и его бассейн: История и гидрография реки. – К.,. 1901. – 700 с.

Максимович Н. И. Днепр у гор Киева. Краткий гидрографический и исторический очерк. – Киев: Тип. Кульженко 1898. – С. 1-39.

Новое в археологии Киева. Под ред. П.П. Толочко, К.: Наукова думка. – 1981. – 455 с.

Олександр Вікторович Топачевський. Минуле задля майбутнього. Упорядник А.О. Топачевський. К.: Академперіодика. -2009. – 248 с.

Пазинич В.Г. Геоморфологічний літопис Великого Дніпра. – Прилуки: Гідромас, 2007. –372 с

Пазинич В.Г. До Проблеми Стратиграфії Кирилівської Стоянки 2010 // http://www.arheolog-ck.ru/?p=3120

Пазинич В.Г. Середньоантропогеновий озерний етап басейну Дніпра // Кам’яна доба України. – Вип. 13. – Київ: Шлях, 2010. – С. 86-94.

Пояснительная записка к генеральному плану реконструкции г. Киева. Киевский горсовет, Архитектурно-планировочное управление, Киев. 1936 г. -81 с.

Цуканова Г.О. Флористичне та ценотичне різноманіття островів Дніпра в межах м.Києва та його охорона Дис… канд. біол. наук: 03.00.05 / Ін-т ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України. — К., 2005. — 162 с.

Чирвинський В. Про найдавніші лівобережні тераси Дніпра на дільниці між Києвом і Золотоношею // Четвертинний період. – К. – 1931. – Вип. 3. – С. 91-100.

Чирвинский В. К истории Днепровской долины // Вісник Української районової геологічної управи. – К. – Вип. 16. – 1931. – С. 21-30.

Чорний М. Г., Чорна Л.О. Канівський природний заповідник: передумови створення, ретроспективний аналіз діяльності, сучасний стан та перспективи розвитку: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет». – 2013 – 384 с.

Шарлеманъ Э. Очерк Труханова (Алексеевского) острова // Труды Днепровской биологической станции/Под ред. Казановского В.И. – К., 1914. – № 1. – с. 15-35.

Використано також фото автора, А. Слєнзак-Парнікози, Н. Атамась та мапи з https://maps.google.com.ua