Ім’я-доля
Вирський Д.С.
Наприкінці підрозділу мусимо зупинитися на походженні назви «Кременчук». Слід завважити, що на ній відбилося постання міста в результаті колонізаційного наступу українців на «тюркський» світ. За твердженням філолога П.І.Кеппена назва міста походить від татарського слова «Керменчик», що складається з двох частин «ке (кир)» – підвищення, «чик» – маленький, отже, означало невеличке укріплення на узвишші. Згодом, українізуючись, назва ця почала звучати як «Кременчук» [61]. У XVI ст. в Україні, крім нашого міста, аналогічну назву носили: 1) поселення над р.Дністром на місці майбутнього Ямполя, на шляху з Києва до Сороки (через Брацлав); 2) острів, урочище, а також зручний брід на р.Бозі поблизу устя р.Мертвих Вод, на звичному татарському шляху (Кучманському) [62]. Існували свої «Кременчуки» й за межами України (причому назва тих, що виникли на російсько-татарському прикордонні звучить як «Кременчуг», тому згодом росіяни пробували переінакшити на свій манер і наш дніпровський Кременчук). Така своєрідна «серійність» назви міста (на кшталт минулих давньоруських «Новгородів», або майбутніх радянських «Комсомольськів» тощо), ще раз промовляє на користь висновку про заснування Кременчука як частини широкомасштабних соціально-економічних зрушень у регіоні.
Назва річки Кагамлик [Нині назва річки звучить як Сухий Кагамлик. Це ліва притока Дніпра, яка протікає територією Глобинського та Кременчуцького районів Полтавської обл. (витоки біля с.Устимівка Глобинського р-ну). Довжина – 64 км, ширина річища – 94 м, ширина заплави – 0,6 км. Наразі частково засипана та взята в труби.], у гирлі якої постав Кременчук і басейн якої став першозоною його цивілізаційного освоєння, також має тюркське походження. Зазвичай його перекладають як «заросле зникле озеро» та «сире заболочене місце».
Назву правобережної частини сучасного Кременчука, а колись окремого поселення Крюкова (до русифікації ХІХ-ХХ ст. ця назва звучала як «Круків») традиція воліє пов’язувати з «ку-ру-канням» журавлів на озері Куруківському (нині не існує). Однак, відомий польський дослідник Олександр Яблоновський на рубежі ХІХ-ХХ ст. висунув гіпотезу про також тюркську етимологію цієї назви, виводячи її від послов’яненого словосполучення «курук-ова» [63] – «Курукова твердиня», «укріплення на р.Курук» [64] (порівняй з «Очак-ова» – «дніпрова твердиня» з турецької [65]). Сам тюркський термін «курук» має кілька значень: 1) у Х-ХV ст. так позначалася заповідна (від випасів і полювань) територія (від коруг, куриг – «охорона, захищати»), що під час оголошення військового походу може стати пунктом зосередження військ та «базою» постачання [66]; 2) інша назва татар у народів Поволжя (від ку-іірк, де ку – «білолиций», а іірк – синонім етноніма бігер – «хазяїн, багатий»); 3) палка з петлею (арканом) на кінці, яка використовувалась вершниками для полювання; 4) хвіст (у тварин птахів), зокрема наразі існує технічний сорт винограду тéльті-курýк* (тельті-куйрук) від татар. тθлке койрыгы – лисячий хвіст (хвіст – койрык) [67].
Примітки
61. О древностях южного берега Крыма и гор Таврических. – СПб., 1837. – С.4-6. Цікаво, що в козацькому реєстрі 1649 р. поруч із прізвищевою формою «Кременчук» траплється і форма «Кремянчик» (Васько Кремянчик з сотні Гарила Гладченка Миргородського полку).
62. Український степовой кордон в середини XVI століття (спогади барського старости Бернарда Претвича). Упорядн. Мальченко О.Є. – Запоріжжя-Київ, 1997. – С.34,69.
63. Jabłonowski A. Żródła dziejowe. – Т.ХХ. – S.176. О.Яблоновський не навів власного перекладу цього словосполучення («kuruk-owa»), обмежившись констатацією його тюркського походження.
64. Джерела свідчать, що існувало не лише «озеро Курукове», але й «річка Курук» (див.: Żurkowski S. Żywot Tomasza Zamojskiego Kanclerza w.kor. – Lwów, 1860. – S.99). «Річку Курук» біля Крюкова у середині ХVIII ст. згадує сербський офіцер С.С.Пищевич (Известие о похождении Симеона Степановича Пишчевича. 1731-1785. – М., 1884. – С.455). Ці озеро-річка були пов’язані одне з одним (найвірогідніше тут взагалі малася на увазі дніпрова затока, яка лише в посушливі часи могла перетворюватись на озеро).
65. Dziubiński A. Polsko-litewskie napady na tureckie pogranicze czarnomorskie w epoce dwu ostatnich Jagellonów // Kwartalnik Historyczny. – R.CIII. – 1996. – №3. – S.54.
66. Дмитриев С. (Санкт-Петербург) Термин «курук» в военно-политической культуре монгольських кочевников // Этническая история тюркских народов Сибири и сопредельных территорий / Отв. ред. А.Г.Селезнев, Н.А.Томилов. – Омск, 1998. – С. Це тлумачення має найбільшу пізнавальну перспективу. На його користь свідчить і те, що Крюків був стратегічною точкою на відомій дорозі вздовж правого берега Дніпра (пізніше він навіть називався Крюковським шляхом). Крюків як зручне місце для табору-«бази» козаків згаданий 1625 та 1676 рр. Зрештою, у цьому разі Кременчук-Крюків можуть бути осмислені як система укріплень стратегічного вузла (лівобережний шлях через Старі Санжари на Крим та правобережний – уздовж Дніпра на Січ і далі у кримські володіння та Кременчуцький «татарський брід» як сполучник цих двох транзитних артерій). На користь цього тлумачення може бути інтерпретований і топонім «Цареві піски» – урочище поруч із Крюковим, що згадується у 1740-х рр. (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.164, 183). Єдиним «царем», пам’ять про якого могли б зберігати ці «піски» (якщо не вбачати тут дуже глибокого сліду скіфських часів) був котрийсь з татарських ханів (їх на Русі звали «царями»).
67. Татарсько-український словник / За заг. ред. С.Ш.Замалєєва. – Х., 2002.