Карпати
Софія Малильо
Розвиднілось. На горизонті – гори.
Карпати дивляться в небесну глибину.
Потоки гомінкі, туманні звори,
лісів заснулих тихії собори
ревниво бережуть загадок таїну.
Я чую в серці їхні голоси.
Вони мене в дитинстві чарували
і вабили кудись за сиві перевали
знадливими видіннями краси.
О, з пісні й казки зіткані часи!
Стоять Карпати, буки і смереки
підносять в Космос чи не споконвік,
безсонні струмені холодних рік,
немов гінців, шлють у світи далекі.
А Час веде епохам строгий лік.
Живуть в Карпатах люди незбагненні,
закохані в їх чар і їх могуть.
Чим не манили б їх лани південні,
які б не обіцяли блага небуденні,
вони Карпатам вірність бережуть.
І де б карпатці в світі не блукали,
де б не шукали хліб чи ідеали,
до рідних гір вертаються назад.
Така над серцем магія природи,
так радісно – під рідним небозводом
буттям іти з людьми і Богом в лад.
28/XI-1993.
Наш любий краю, ріднії Карпати
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
