Повернення. 2
Софія Малильо
Суворі гори, похмурі гори.
Зима надворі.
В туманах сивих дрімають звори.
Забуло сонце про наші гори,
забули й зорі.
Життя суворе у цьому краї,
гірській твердині.
Легкого хліба одвік немає
у цім прекраснім, та вбогім краї.
Одвік – і нині.
Зима надворі, і сніг навколо,
Що зразу й гине.
Якби ж хоч сонце морок збороло
та освітило гори навколо
й душу людини.
Низький уклін вам, гори дитинства,
рідні й могутні!
Була без вас мені стежка терниста,
та я вернулась в казку дитинства,
в дні незабутні.
Мене зустріли ласкаві люди
серць теплотою.
О рідний краю! Завжди і всюди
серцем, що палко пульсує в грудях,
буду з тобою.
14/XII-1993.
Наш любий краю, ріднії Карпати
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
