Воловець. 2
Софія Малильо
Всюди гори, кругом гори,
І бори й гримучі звори, –
Верховинський край наш рідний,
Любий серцю, хоч і бідний.
Воловець затиснутий в долині,
Горе Волівцеві у тіснині,
Та він шани і любові гідний, –
Предківський, старинний, не безрідний.
Доля Волівцева не безлика,
Є у нього місія велика:
Це ж бо він і днями, і ночами
Поїзди шле вдалину світами.
А ще він – мала гірська столиця,
Нею край наш завсіди гордився.
А багатство? І багатство буде!
Головне багатство – наші люди.
Всюди гори, кругом гори,
І бори, й гримучі звори,
А в долині – люди гідні,
Верховинці не безрідні.
Гори, звори, полонина, –
Все те – рідна Верховина.
Хай цвіте вона навіки
Доки плинуть з Карпат ріки!
7/ІХ.2003.
Наш любий краю, ріднії Карпати
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
