Мукачеву. 1
Софія Малильо
На перехресті гомінких доріг,
що душу манять у звабливі далі,
Мукачів рідний вдаль і вшир проліг
ще скромним розмахом своїх кварталів.
У творчім ритмі він кипить, гуде,
але однак ще й затишком принадний,
у нього серце древнє й молоде,
і вік його сторіччям непідвладний.
Зазнав і радощів, і лиха він,
достаток знав, але й пограбування,
неначе Фенікс, воскресав з руїн,
аби продовжити буття-змагання.
І все, що сотні мужніх поколінь
творили в дні і розквіту, й упадку,
не обернулось у мертвотну тлінь,
але дісталось сущим нам у спадку.
Тож пам’ятаймо вдячно повсякчас
трудівників, що відійшли назавжди,
щоб їхній дух витав посеред нас
і кликав нас до творчості і правди!
Змагайсь, Мукачеве, із ницим злом,
хай обминає тебе всяке горе,
хай оберегами стоять кругом
прекрасні наші, рідні наші гори!
Змагайсь і вір: твій славний час гряде!
Піднось до Господа молитву щиру!
Хай твоє серце, древнє й молоде,
невтомно б’ється в ім’я щастя й миру!
VII-2004.
Наш любий краю, ріднії Карпати
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
