Сестрі
Софія Малильо
В ласкавім домі любо завше всім,
бо святість доброти царює в нім
і дух гостинності бере в полон достоту
усякого, хто входить в цю господу.
Було усього: й будні невсипущі,
і труд виснажливий на хліб насущний,
і радощі батьківства й материнства
на фоні власного злиденного дитинства.
А час пливе, у вічність звільна кане,
та пам’ять про минувшину не в’яне,
все виграє в ній дивним розмаїттям
і цінним досвідом слугує дітям.
Хоч полетіли вже вони з гніздечка,
плететься дальше родова вервечка:
до діда й баби з власної спонуки
погостювати рвуться вже онуки.
І жде їх затишок в гостинній хаті,
серця прихильні, ласкою багаті,
і так, невпинно, на добро народу,
увись і вшир зростає древо роду.
Нехай благословиться їхня доля,
хай захищає їх Господня воля,
аби завжди у тім ласкавім домі
щасливими були і рідні, і знайомі!
13/XII-1993.
Наш любий краю, ріднії Карпати
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
