Коломийка
Софія Малильо
Я не знаю, лемки ми чи бойки,
І від того – в серці тихий щем.
Чула в неньки “Бойку ти мій, Бойку!”,
Чутно повсякчас ласкаве “лем”.
А ще ми – співучі верховинці,
Що довірчо світком кличуть світ.
Не в колисці спали, – в коломийці.
З нею йшли до Господа на звіт.
В снах пісенних вона марилась дитинці,
Виколисувала перші почуття.
З нею в серці юні верховинці
Входили в суворий храм буття.
В ній дзвеніли їм гірські простори,
Всі природи барви й голоси,
В ній відлунювали зойки горя,
Щастя щем, молитва до краси.
Вся чуттів людських безмірна гама –
В тій одвічній співанці горян.
Коломийка – то кардіограма.
Пісня всіх пісень моїх краян.
24/IV-1990.
Наш любий краю, ріднії Карпати
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
