До рідної мови
Софія Малильо
До мови рідної натхненно припадем,
відчуєм в ній свого народу болі,
одвічних сподівань невпинний щем
і нездоланне прагнення до волі.
У мові тій – душі його снага,
борінь його не скінчена ще повість,
добра, і мудрості палка жага,
і генія творящого високість.
Тож припадем до предківських джерел,
щоб рабськості здолати чорний морок,
аби наш дух, немов гірський орел,
ширяв привільно в світових просторах.
А руки щоб творили, хоч не рай,
а просто храми, і дороги й житла,
плекали сад, ростили урожай,
аби земля цвіла і щастям квітла.
Тож припадем до вічності криниць,
до роду славного найглибшого коріння,
щоб пам’ятали і про нас колись
майбутнього щасливі покоління.
12/IV-1991.
Святі традиції дідизни
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
