Читаючи «Скіфську Одіссею»
Софія Малильо
(Ліні Костенко)
Читай чи перший раз, чи вп’яте, чи вдесяте, –
Де не розкриєш твір, вмить пломеніє дух.
В п’янкий полон краси, неначе рибу в ятір,
Бере він враз і серце, й мислі, й слух.
Пливе могутньою, чарівною рікою
Крізь просвітлілий дух Поезія сама,
Та, що Поета волею палкою
Епохи людськості в миттєвість обійма.
Мов пізнання вином, впиваєшся словами,
Чуттями й думами в сяйливих шатах їх.
Якийсь цілющий дух майнув крильми над нами, –
Предвічний геній наш, безсмертний оберіг.
Яка ж у нас дзвінка, багата й світла мова!
Для думи мудрої, для епосу й пісень.
Чи є на світі де ніжніша колискова?
Чому вона звучить вже де-не-де лишень?
Багато з цього лих, незмірне з цього горе,
Що колискової не знають матері.
У душах молодих тьма часто світло боре,
Бо в них з колиски спить священний оберіг.
Не знають матері, бо й їх вже не навчили.
Не до пісень було: все кривди та обман.
А слово-оберіг, як лиш могли, душили,
Щоб в душах воцаривсь безпам’ятства туман.
Хвала, Поете, Вам! В дні смути і бентеги,
Коли наш дух уже зневіривсь і знеміг,
Ви піднесли над ним нетлінні обереги.
І Слово мужності, найкращий оберіг.
3/IV-1990.
Святі традиції дідизни
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
