«Ласкава мово, ніжна наша мамо…»
Софія Малильо
Ласкава мово, ніжна наша мамо,
Одвічної спільноти оберіг!
Кремнистими, тернистими полями
Твій шлях через історію проліг.
Зазнала ти ординське панування,
Тягар султансько-ханського ярма,
Царів, і цісарів, і королів знущання.
Ти вижила, а їх давно нема.
Життя тобі судилося стражденне,
Ти не могла буяти ні цвісти.
Твій шлях позначили сліди криваві, нене,
Твоїх дітей могили і хрести.
Не рвалась ні на мить ганебна естафета
Ненависті до тебе, дорога.
Скитальчий голос твій почула вся планета,
Плач каторжний – і тундра, і тайга.
Яка тобі судилася майбутність?
Коли ти діждеш праведних часів,
Щоб світові явить свою могутність
І розцвісти в здоров’ї та красі?
О, хай уже скінчиться раз назавжди
Страшний, трагічний твій мартиролог!
Видужуй, нене! Воскресіння Правди –
Твого майбутнього оновлення пролог.
16/VI-1990.
Святі традиції дідизни
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
